Скачать

Екокономічна ефективність виробництва картоплі

Вступ

Картопля є одним з основних продуктів харчування, а також дуже важливим і практично незамінним кормом для худоби. Крім того, вона є цінною технічною культурою, що використовується в промисловості для виробництва крохмалю та спирту.

Саме тому дуже важливим є вивчення виробництва цієї культури в Україні, визначення економічної ефективності виробництва її. На основі цих досліджень потрібно зробити шляхи усунення недоліків, які спричиняють збитковість або низьку ефективність галузі картоплярства.

Для свого дослідження я обрала ЗАТ «Інтерагросистема», що знаходиться в селі Стольному Менського району на Чернігівщині. Це підприємство має досить сприятливі природно - кліматичні умови для вирощування картоплі. Виробництво цього виду продукції в господарстві є прибутковим. Моє завдання полягає у досконалому вивченні процесу виробництва, окремих його показників, вивчення умов, у яких знаходиться ЗАТ «Інтерагросистема» для того, щоб розробити напрями для усунення недоліків, підвищення рівня рентабельності та загальної ефективності виробництва картоплі.

Розділ 1. Наукові основи економічної ефективності виробництва картоплі

1.1 Народногосподарське значення виробництва картоплі

Картоплярство – велика галузь сіль­ськогосподарського виробництва, яка має важливе народногосподарське значення.

Картопля — культура універсальна. Вона водночас є продуктом харчування, сировиною для переробної промисловості та високоякісним кормом для худоби. Вміст сухих речовин у картоплі становить 25 %, з яких 16—20 % припадає на крохмаль. З 1 га посівної площі культура забезпечує у 2,5—3 рази більший вихід сухих речовин, ніж пшениця, жито, ячмінь чи овес. Бульби картоплі містять багато вуглеводів, білка, вітамінів та інших поживних речовин, необхідних для харчування людини. Зокрема, білок відзначається високою біологічною цінністю, оскільки включає незамінні амінокислоти, зокрема валін, лізин та ін. Маючи добрі смакові якості та високу поживність, картопля підвищує засвоєння людським організмом інших продуктів харчування.

У продовольчому балансі культура посідає друге місце після хліба, тому в народі її називають другим хлібом. За нормами харчування залежно від зони в середньому людині потрібно на рік 110 —120 кг картоплі. Фактично протягом 1980—1995 рр. в Україні на душу населення її споживалося 133—116 кг.

Крім того, картопля — цінна технічна культура, сировина для виробництва крохмалю та спирту. При переробці 1 т картоплі з вмістом крохмалю 17,6 % можна одержати 112л спирту, 55кг рідкої вуглекислоти, 0,39л сивушного масла і 1500л барди. Продукти переробки культури використовують у різних галузях промисловості і найбільше в харчовій, хімічній, текстильній, шкіряній та лакофарбовій.;

У поєднанні з іншими кормами картоплю широко використовують для годівлі практично всіх видів худоби і птиці. При врожайності 200 ц/га одержують 58 ц к. од. за виходом їх з 1га картопля переважає багато інших сільськогосподарських культур.

У системі раціонального ведення землеробства картопля має велике значення. Вона — добрий попередник для ба­гатьох сільськогосподарських культур, особливо зернових. Приріст урожаю зернових, які висівають після картоплі, становить 2—3 ц/га, що є результатом післядії внесених під картоплю органічних та мінеральних добрив. У структурі посівних площ колективних, державних і міжгосподарських підприємств питома вага картоплі становить 4%.

Картопля має високу норму садіння (майже третину існуючого рівня її врожайності). Це необхідно враховувати при визначенні економічної ефективності вирощування культури. Картопля — високотоннажна й мало транспортабельна культура, що треба мати на увазі при розміщенні її посівів. Зберігання картоплі обходиться дорого і супроводжується значними втратами, що негативно впливає на рівень собівартості та ефективність виробництва. У громадському секторі вирощується лише до 6 % валової продукції картоплі, решта — в господарствах населення. За обсягом споживання та географічною поширеністю ця культура займає одне з провідних місць в Україні. Крім того, продукція картоплярства значною мірою використовується як фураж, а також як технічна сировина для виробництва крохмалю, спирту тощо.

Виходячи з історичних, природно – кліматичних та економічних умов, формування ринку картоплі має специфічні особливості. Вони зумовлюються рядом факторів, зокрема ступенем розвитку матеріально-технічної бази і науково-технічного прогресу в галузі, організацією селекційно-насінницької роботи, а також розвитком переробної промисловості.

У межах СНД зосереджено до 35 % світових посівів картоплі й понад третину її валового збору. Основні посівні площі розміщені переважно у трьох державах: Російській Федерації (55 %), Україні (24 %) і Білорусі {11 %). Протягом останніх років у розміщенні картоплі відбулися значні зміни — вона поширилася на південний схід та південь України. її, як і зерно, вирощують повсюдно, проте найбільшу кількість — на Поліссі, зокрема в Чернігівській, Волинській та Житомирській областях.

За 1940—1995 рр. посівні площі картоплі значно коливалися і скоротилися на 25 %. Проте за рахунок зміни врожайності валові збори її порівняно з довоєнним періодом практично залишилися на тому ж самому рівні. Державні закупівлі також коливалися, а в останні роки зменшилися.

Найбільшу питому вагу в державних закупівлях має Чернігівська область — близько 25 % загального їх обсягу.

Урожайність картоплі коливається по областях. При середній урожайності в Україні 105 ц/га у Житомирській та Чернігівській областях одержано по 148 ц/га, а в Дніпропетровській, Донецькій — по 40 ц/га. В основному цим і пояснюються перевезення картоплі на значні відстані.

Скорочення посівних площ можна розглядати як позитивне явище, по-перше, з погляду заощадження садивного матеріалу та зменшення пов'язаних із цим витрат на його зберігання, по-друге, зменшення витрат на вирощування картоплі і, по-третє, використання зазначених площ під посіви інших, зокрема кормових, культур.

Необхідно відзначити, що постачання населення картоплею з боку державних організацій останнім часом зменшується, а самозабезпечення та колгоспний ринок розширюються.

Як уже згадувалося, картоплю вирощують повсюди, але її розміщення на території України характеризується значною нерівномірністю. Найбільша питома вага її в структурі посівних площ на Поліссі, де вона займає 16—20 %. Природні умови цієї зони найсприятливіші для розвитку картоплярства. Велика кількість картоплі звідси вивозиться в промислові центри Донецько-Придніпровського економічного району.

Значні площі картоплі розміщені в лісостеповій зоні, де питома вага її в структурі посівних площ становить близько 8 %. Тут картоплю в основному використовують для харчування населення та годівлі сільськогосподарських тварин, а незначну частину — як сировину для переробної промисловості.

У степовій зоні питома вага картоплі в структурі посівних площ становить лише 1,5%. Тут її виробництво не задовольняє навіть потреби місцевого населення, особливо міського, тому велика кількість бульб завозиться з Полісся.

Взагалі у вирощування картоплі спостерігаються такі закономірності: значні площі технічних сортів зосереджені в районах розміщення спиртової та крохмале-патокової про­мисловості, продовольчої — навколо великих міст і промислових центрів, кормової картоплі — переважно в районах розвинутого тваринництва, особливо свинарства.

Виробництво картоплі концентрується у приміських зонах з метою кращого постачання міст та промислових центрів і скорочення витрат на її доставку споживачам. Така територія, як правило, знаходиться в межах відповідної області, але для Києва, Харкова та інших великих міст вона може бути розширена за рахунок інших областей.

У приміських зонах вирощування картоплі має свої особливості. Навколо великих міст і промислових центрів створені спеціалізовані державні підприємства. Тут вищі рівні концентрації посівів культури та інтенсифікації вирощування, більша врожайність, значна питома вага посівів ранньої картоплі. Зокрема, з розрахунку на одне підприємство площі посівів картоплі становлять 200—250 га, урожайність — понад 250 ц/га.

Особливістю розвитку картоплярства є також те, що значні площі картоплі розміщені на присадибних ділянках колгоспників, робітників держгоспів, службовців. Ця тенденція зростатиме внаслідок розширення орендних відносин і приватизації в аграрному секторі економіки. Для повного задоволення потреб населення України в картоплі необхідно довести її виробництво на душу населення за рік до 650кг замість 300кг у 1900—1995 рр.

У перспективі виробництво і заготівля картоплі повинні збільшуватися на основі переходу на інтенсивні технології вирощування, поліпшення якості бульб, а також скорочення втрат продукції при перевезенні з поля до споживача. При цьому попит населення на картоплю передбачається задо­вольняти в основному за рахунок вирощування її в районах споживання.

1.2 Суть економічної ефективності виробництва картоплі та показники її вимірювання

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об’єктивних економічних законів, яка виявляється в результаті виробництва. Ефективність виробництва показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

Ефективність – це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенім урожайності сільськогосподарських культур.

Як економічна категорія, ефективність виробництва нерозривно зв’язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і вдосконалення виробництва.

Підвищення ефективності сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки країни.

Економічну ефективність виробництва оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій – це властивість і якість ефективності, що відображає найістотнішу її суть і є основним принципом оцінки.

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів.

Ефективність виробництва є узагальнюючою економічною категорією, якісна ознака якої відображується у високій результативності використання засобів виробництва і праці. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а з урахуванням соціального результату (поліпшення умов праці, соціально-культурного обслуговування на селі, підвищення оплати праці тощо).

Отже економічна ефективність сільського господарства проявляється у збільшенні виробництва продукції і сировини в необхідному асортименті та належної якості на одну особу.

Основними показниками, що характеризують рівень та економічну ефективність виробництва картоплі є:

вартість валової продукції на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на 1люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів та на 1 грн. виробничих витрат;

обсяг валового, чистого доходу та прибутку на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на, 1люд-год, на 1грн. основних виробничих фондів та на 1грн. витрат виробництва;

врожайність, продуктивність праці, собівартість, чистий доход та прибуток з розрахунку на 1га посіву, рівень рентабельності.

Наведені показники характеризують ефективність використання виробничих ресурсів, окупність витрат виробництва та його рентабельність.

Собівартість – це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції.

Рівень рентабельності відображує ефективність виробничих витрат у підприємстві. Рентабельність визначають відношенням рівня собівартості до фактичних цін реалізації продукції рослинництва і тваринництва.

Важливими показниками економічної ефективності вирощування картоплі є її собівартість та рентабельність виробництва. Протягом останніх років у зв'язку із збільшенням матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та відрахувань на державне соціальне страхування собівартість зростає. Аналіз структури собівартості свідчить, що витрати на оплату праці дещо зменшуються, а на насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливо і мастильні матеріали, на поточний ремонт та технічне обслуговування постійно зростають. Отже, собівартість вирощування цієї культури має значні зональні відмінності. Найнижча собівартість 1ц. бульби на Поліссі, дещо вища – в зоні Карпат і значно вища в Степу.

Ефективність вирощування культури значною мірою визначається цінами реалізації. На картоплю, як і на плодоовочеву продукцію, що реалізується, встановлюють закупівельні та договірні ціни. Останні застосовують на продукцію, яка поставляється за договорами підприємствам і організаціям. При цьому для регулювання роздрібних цін місцевим органам надано право встановлювати в необхідних випадках граничні роздрібні ціни на дану продукцію. Таким чином забезпечується поєднання державного ціноутворення з розширенням прав місцевих органів і підприємств, широким використанням договірних і самостійно встановлених цін. Закупівельні ціни на продовольчу картоплю, яка продається державі сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і населенням, диференційовані по зонах Україна та строках реалізації. Найдороще в 2003 році картопля коштувала на 22 березня – 2.03 гривні за кілограм.

Структура реалізації картоплі у 2000 році порівняно із середніми показниками за 1986 – 1990рр. зазнала значних змін. Якщо в 1986-1990рр. держава закуповувала майже 61% товарної картоплі, а на ринку реалізувалося її лише 10.6%, то в 2000 році частка картоплі, реалізованої заготівельним організаціям зменшилась до 5%.

Характерним для 2000 року порівняно із серединою 90-х років стало скорочення процента картоплі, реалізованої за бартерними угодами. Так, якщо в 1997 – 1998 роках частка реалізації картоплі за такими угодами становила у середньому 25.5%, то в 2000 році – лише 15%.

Ефективність вирощування картоплі для продовольчих цілей характеризують такі показники: урожайність, затрати праці на 1 ц, собівартість 1 ц картоплі та рівень рентабельності. За цими ж показниками розраховують й ефективність насінної картоплі з урахуванням сортів, а картоплі для переробки — виходу крохмалю. Картопля, що продається спиртовим чи крохмале-патоковим заводам, при вмісті крохмалю понад базисний рівень оплачується з надбавкою до закупівельної ціни на картоплю для переробки; при вмісті крохмалю, нижчому від базисної норми, робиться знижка в тому ж розмірі.

Ефективність вирощування насінної картоплі в підприємствах України висока. Грошові сортові надбавки, встановлені на продовольчі та насінні сорти, забезпечують високий рівень рентабельності її виробництва. В Україні вирощується близько 100 сортів картоплі, з яких три (Гатчинський, Невський, Темп) займають 71 % посівних площ громадського сектора. У Чернігівському районі Чернігівської області врожайність сортів Гатчинський та Невський у 1986— І994 рр. становила в середньому 287—320 ц/га.

Отже, знаючи показники ефективності виробництва картоплі ми можемо розрахувати їх та порівняти з середніми по даному регіону. Ті показники, що є не досить ефективними можна змінити при подальшій розробці та впровадженні шляхів усунення недоліків у виробництві та реалізації цієї культури.

Розділ 2. Сучасний етап виробництва картоплі та його економічна характеристика

2.1 Виробничі та природно – кліматичні умови об’єкта

Закрите акціонерне товариство «Інтерагросистема» розміщене в селі Стольному Менського району у Чернігівській області.

Землі ЗАТ «Інтерагросистема» розміщені в північно – східній частині центрального Полісся в 154км від обласного центру м. Чернігова та у 25км від районного центру м. Мена.

На території землекористування господарства проходять автомобільні дороги загального користування, протяжністю 15.7км, в тому числі з твердим покриттям 11.9км. По них здійснюється зв'язок з районним центром, а через нього з обласним.

Внутрігосподарський зв'язок – телефонний.

Бази постачання: м. Мена – 25 км., м. Чернігів – 154км.

Бази реалізації продукції – м. Мена – 25км., м. Корюківка – 41км.

Територія господарства не містить важливих автомобільних шляхів та залізно дорожніх станцій. Тому господарство має не дуже сприятливі шляхи сполучення для реалізації продукції та зв’язку з постачальниками.

Клімат регіону, де знаходиться підприємство, помірно – контенинтальний з довгим теплим літом і короткою м’якою зимою. Кількість опадів за рік 557 – 610 мм., з яких більша половина випадає в жовтні – квітні, коли буває найнижча температура повітря.

Пересічна температура січня -26ºС, липня +19.3ºС. Мінімальна температура повітря -26ºС, максимальна +34ºС. Сніговий покрив становить 8 – 12см. Найбільша глибина промерзлого ґрунту – 100см. Напрямок пануючих вітрів по всіх місцях північно – західний, буває північно – східний та східний, який несе посуху.

Ґрунтові води залягають на глибині 2 – 3км в пониженнях і заплавах струмків 1.2 – 1.5м і вище. З ґрунтових порід найбільш поширені водно – льодовикові відклади, на яких сформувалися дернові – слабопідзолисті та дернові – середньо підзолисті ґрунти легкого механічного складу.

Серед обслуговуючих виробництв господарства – автопарк, електрогосподарства, ремонтна майстерня та будівельна бригада; серед підсобних – млин, хлібопекарський цех.

Функціональні особливості користування землею в сільському господарстві визначили її важливе місце серед природних ресурсів. Вона являє собою одночасно і предмет і засіб праці, є базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання. Оскільки земля є головним засобом виробництва у сільському господарстві, її раціональне використання має відповідне значення. Землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції називаються сільськогосподарськими угіддями, до них відносять:

- рілля;

- багаторічні насадження;

- сіножаті;

- пасовища;

- ставки і водоймища.

Співвідношення окремих видів угідь у загальній земельній площі називають їх структурою.

Використання сільськогосподарських угідь характеризує таблиця 1.

Таблиця 1.

Структура сільськогосподарських угідь господарства ЗАТ «Інтерагросистема» Менського району Чернігівської області

Майже всю площу земельних угідь ЗАТ «Інтерагросистема» займають сільськогосподарські угіддя. Ця тенденція зберігається на протязі 2002 – 2004 років. Це свідчить про інтенсивне використання землі в господарстві, а також необхідність проведення відповідних заходів щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії.

З таблиці 1 видно, що в господарстві відбулися зміни площі сіножатих у 2003 році вони збільшилися в порівнянні з 2002 майже на 69.9% у зв’язку з розширенням виробництва. Проте в наступному році площа залишилась незмінною. Найбільшу питому вагу в структурі сільськогосподарських угідь за три роки займає рілля, яка тримається на високому рівні.

Важливим також є визначення землезабезпеченості господарства. Вона визначається забезпеченням ріллі та сільськогосподарських угідь на 1-го середньорічного працівника.

Таблиця 2.

Землезабезпеченість господарства ЗАТ «Інтерагросистема» Менського району Чернігівської області

Аналізуючи землезабезпеченість ЗАТ «Інтерагросистема» ми бачимо, що навантаження сільськогосподарських угідь на 1-го працівника по роках коливається. Так, за 2002 – 2003 роки цей показник зменшився на 11,23%. В 2003 році він зменшився на 0.89га. Ці коливання пов’язані передусім з коливанням чисельності працівників в господарстві.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси. Трудові ресурси – це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві. До них віднесене і та частина населення, яка не бере, але може брати участь у виробництві продукції або наданні послуг. Рівень забезпеченості сільського господарства трудовими ресурсами, рівномірне і раціональне їх використання значною мірою впливає на ефективність галузі.

Основними показниками наявності і використання трудових ресурсів в господарстві є:

- трудозабезпеченість господарства. Визначається відношенням кількості працівників до площі сільськогосподарських угідь;

- відсоткове співвідношення працівників рослинництва і тваринництва;

- коефіцієнт запасу праці. Обчислюється як відношення фактичної кількості відпрацьованих людино-годин до нормативного запасу праці.

Фактична кількість відпрацьованих людино-годин визначається сумою затрат праці по рослинництву і тваринництву.

Нормативний запас праці визначають множенням середньорічної кількості працівників на ефективний річний фонд робочого часу одного працівника, який становить 1885 людино-годин.

- трудова активність працівників по господарству визначають відношенням фактичної кількості відпрацьованих людино-днів до чисельності працівників у господарстві. Також цей показник розраховують окремо по галузях.

Розглянемо наведені вище показники в таблиці 3.

Таблиця 3.

Наявність і використання трудових ресурсів в ЗАТ «Інтерагросистема»

Провівши аналіз наявності і використання трудових ресурсів в ЗАТ «Інтерагросистема», ми бачимо, що трудозабезпеченість господарства зросла порівняно 2002рік з 2004 роком на 15.3%

Отже, фактична кількість відпрацьованих люд-год 1 працівником в порівнянні 2002 року з 2004 роком, має тенденцію до зменшення, тобто кількість відпрацьованих 1 працівником люд-год в порівнянні 2002 року з 2004 роком зменшилась на 5.8%.

А коефіцієнт використання трудових ресурсів порівнюючи 2002 рік з 2004 рік зменшився у 0.14 разів, про що і свідчить зменшення забезпеченості господарства ЗАТ «Інтерагросистема» трудовими ресурсами.

Для нормального розвитку сільського господарства необхідна достатня забезпеченість господарства основними виробничими фондами. До них належать засоби виробництва, які безпосередньо пов’язані з виробничими процесами.

Основними показниками економічної ефективності використання основних виробничих фондів є такі:

- фондовіддача визначається як відношенні вартості валової продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів;

- фондомісткість – обернений показник до фондовіддачі ;

- норма прибутку – відношення прибутку до суми основних і оборотних фондів.

Наведемо ці показники в таблиці 4.

Таблиця 4.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів та забезпеченість ними ЗАТ «Інтерагросистема»

Аналізуючи дані та економічну ефективність використання основних виробничих фондів в ЗАТ «Інтерагросистема» ми можемо побачити, що в динаміці за два роки забезпеченість фондами зросла на 20,9% за рахунок збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Фондовіддача збільшилась на 28%. Це означає, що одиниця вартості основних виробничих фондів стала виробляти більше валової продукції на 28%. На це вплинуло збільшення вартості валової продукції через зниження цін реалізації на деякі види продукції.

Фондомісткість навпаки знизилась, тобто на одиницю вартості продукції потрібно менше затрат вартості основних виробничих фондів.

Норма прибутку зменшилася в 1.3 рази. Тобто одиниця вартості фондів стала приносити менш прибутку в 1.3 рази.

Важливе значення для розвитку підприємства також має спеціалізація, яка дозволяє:

- більш ефективно використовувати природно – кліматичні та економічні умови господарства;

- концентрувати матеріальні та фінансові ресурси на виробництво продукції більш вигіднішої з економічної точки зору;

- покращувати технології виробництва процесів шляхом комплексної механізації та автоматизації.

Спеціалізація сільського господарства – це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їх підрозділах. Відповідно до цього спеціалізація характеризується переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. У свою чергу вона вимагає зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції.

Розглянемо структуру грошових надходжень від реалізації продукції в ЗАТ «Інтерагросистема» і визначимо спеціалізацію даного господарства (Таблиця 5).

Таблиця 5.

Структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції в ЗАТ «Інтерагросистема»

Розглянувши структуру грошових надходжень від реалізації продукції в ЗАТ «Інтерагросистема» за 2002 і 2003 роки ми можемо визначити, що господарство спеціалізується на вирощуванні картоплі і зерна. Ця тенденція, за рік не змінилась. Крім того, ми можемо точно назвати це господарство спеціалізованим, бо воно має дві головні галузі, які займають понад 60% у структурі грошових надходжень від реалізації продукції.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по господарству застосовують таку систему показників:

- вартість валової продукції в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів, на 1 грн. витрат виробництва;

- чистий дохід на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів, на 1грн. витрат виробництва;

- прибуток на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. витрат;

- норма прибутку;

- рівень рентабельності. Визначається як відношення прибутку до повної собівартості, виражених у відсотках.

Таблиця 6.

Результати господарської діяльності ЗАТ «Інтерагросистема» Чернігівської області

Аналізуючи результати господарської діяльності ЗАТ «Інтерагросистема», ми бачимо, що вартість продукції в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, 1 середньорічного працівника і на 1 люд-год – збільшилися. Це сталося через зменшення загальних затрат праці. Прибуток на 1га сільськогосподарських угідь збільшився на 11%, а на 1 середньорічного працівника зменшився на 4%. Рівень рентабельності зменшився в 1,03 рази.

Отже, результати господарської діяльності ЗАТ «Інтерагроситема» по господарству можна визнати непоганими. Проте перегляд деяких моментів виробництва та реалізації продукції допоможе підвищити ці показники та загальну ефективність виробництва.

2.2 Посівні площі, урожайність і валовий збір

Ефективність використання земельних угідь зумовлена оцінкою родючості земель і встановленням рівня виробництва. Родючість земель характеризується урожайністю.

Урожайність певної культури визначається відношенням валового збору до площі посіву і вимірюється в центнерах з 1 гектара.

Розглянемо динаміку зміни посівних площ, валового збору і урожайності за 2002 – 2004 роки в ЗАТ «Інтерагросистема»

Таблиця 7.

Посівні площі, валовий збір та урожайність картоплі в ЗАТ «Інтерагросистема»

Розглянувши посівну площу, валовий збір та урожайність в динаміці за три роки в ЗАТ «Інтерагросистема», ми бачимо, що посівна площа і валовий збір залишились незмінними. Валовий збір збільшився за цей період на 68243 ц (тобто майже в 42 рази). Урожайність за 2002 – 2004 роки зросла також на 42%. Це пов’язано з кращим забезпеченням господарства добривами, сприятливими погодними умовами для вирощування картоплі, високим рівнем автоматизації виробничих процесів, впровадженням науково-обгрунтованих сівозмін.

2.3 Продуктивність праці картоплярства

Продуктивність праці є узагальнюючим показником, в якому відображуються всі сторони виробництва в сільському господарстві. Заходи, які сприяють збільшенню виходу продукції та зниженню затрат праці на її виробництво, можна назвати шляхами підвищення продуктивності праці. Але оскільки її рівень визначають відношенням обсягів валової продукції до затрат робочого часу на її виробництво, то підвищення продуктивності праці можливе лише за таких умов; збільшення обсягу валової продукції при незмінних затратах праці; скорочення затрат праці при незмінному обсязі виробництва продукції; одночасне збільшення обсягу виробництва продукції і скорочення затрат праці; збільшення виробництва продукції та збільшення затрат праці при випереджаючих темпах росту виробництва продукції. При цьому доцільно зазначити, що в ринкових умовах продуктивність праці залежить також від рівня цін на робочу силу і засоби виробни