Скачать

Державне регулювання комерційної діяльності

ОДЕСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА

ТА

ПРАВА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

ПО КОМЕРЦІЙНОМУ ПРАВУ

по темі:"ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"

Зробив: студент

4-го курсу

юридичного факультету

Ящука Юрія Юрієвича

Учений керівник:

старшій викладач

Кіценко Г. А.

м. Одеса – 2000р.

ЗМІСТ:

стор.

ВСТУП ……………………………………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ I. КомерЦІЙНА дІяЛЬНІСТЬ.

ГЛАВА I. Поняття "комерційної діяльності"............................................................................ 4-7

ГЛАВА II. Об'єктивна необхідність державного

регулювання комерційної діяльності в Україні ................................................................. 8-12

ГЛАВА III. Законодавство, яке регулює комерційну

діяльність в Україні ............................................................................................................................. 13-22

ГЛАВА IV. Суб'єкти комерційної діяльності ........................................................................... 23-29

ГЛАВА V. Органи, які здійснюють державний

контроль за комерційною діяльностю в Україні ............................................................. 30-36

РОЗДІЛ II. ЛЕГАЛІЗАЦІЯ КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ГЛАВА І. Державна реєстрація .................................................................................................... 37-43

ГЛАВА II. Ліцензування комерційної діяльності .............................................................. 44-49

ГЛАВА III. Державне регулювання у сфері монополизму ............................................ 50-53

РОЗДІЛ III. ІНШІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ГЛАВА I. Штрихове кодування ................................................................................................... 54-57

ГЛАВА II. Стандартизація .............................................................................................................… 58-60

ГЛАВА III. Сертифікація ...................................................................................................................... 61-69

ГЛАВА IV. Державне замовлення ................................................................................................ 70-74

ЗАКІНЧЕННЯ........................................................................................................ 75-76

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ...................................................................................... 77-84

ВСТУП

Подолання породжених адміністративно-командними методами керування негативних явищ у народному господарстві України можливо на основі реформування відносин власності і регульованої ринкової економіки.

Світовий досвід показує, що формування ринку як форми організації товарного виробництва відбувалося еволюційним шляхом протягом тривалого часу при відповідній законодавчій діяльності держави. Перехід нашої економіки до ринкових відносин має визначені особливості:

- ринкова економіка формується нееволюційним шляхом; робиться спроба проводити її в процесі радикальних змін суспільного ладу;

- упровадження ринкової економіки проходить без досить випробуваних стосовно наших умов господарювання законодавчо-правових актів і нормативів;

- держава не підтримує розвиток нових видів підприємств і не обтяжує себе допомогою діючим підприємствам (особливо малим); на даний момент практично немає стимулів і пільг для різних підприємств і підприємництва.

Усвідомлення об'єктивної необхідності переходу до ринкових відносин обумовлює необхідність створення відповідних умов, що визначаються чинністю закону вартості і сприяють реалізації в умовах ринку усіх факторів ефективного виробництва. Це вимагає переосмислення економічних основ господарювання, оволодіння ринковим механізмом з обліком нашої соціально-економічної дійсності, відсутності ринкової культури й інфраструктури, необхідної інформації, підготовленості кадрів, а також того, що ринок – система досить жорстоких соціально-економічних відносин.

Одними з найважливіших умов переходу до ринкової економіки є розробка відповідної законодавчо-правової основи – як зазначається в ст. 42 Конституції України, держава забез­печує захист конкуренції у комерційній діяльності, захи­щає права споживачів, здійснює контроль за якістю і без­печністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

В умовах побудови ринкової економіки докорінно зміню­ється характер організаційно-правових відносин державних та інших органів з суб'єктами комерційної діяльності. Сьогодні ці відносини будуються з організацією рівноправної діяльності різних видів підприємств, підтримки комерції, освоєння ринку на різних рівнях і напрямках.

РОЗДІЛ I. КомерЦІЙНА дІяЛЬНІСТЬ.

ГЛАВА I. Поняття "комерційної діяльності".

Для розуміння того, що таке комерційна діяльність, можна звернутися до підручника "Комерційне право", за редакцією проф. Шакуна В. И. На обкладинці цього підручника красується напис "Комерційне право", обіцяючи нам пояснити, що із себе представляє комерційна діяльність, однак, відкривши підручник ми побачимо, що проф. Шакун В. И. розповість нам не про комерційну діяльність, а про правові основи підприємницької діяльності з навчального курсу КОМЕРЦІЙНЕ ПРАВО. Отже, що ж таке комерційна діяльність?

Судячи з подвійної назви підручника, логічно можна припустити, що комерційна діяльність набагато ширше підприємницької. Однак проф. Шакун В. И. на стор.16 свого підручника ототожнюючи комерційну діяльність з торговими відносинами, говорить про те, що комерційна діяльність вужче підприємницької діяльності, що у нас традиційно розуміють під комерційною. Тобто, проф. Шакун В. И. пропонує розуміти під комерційною діяльністю і те у визначеній мері умовно – підприємницьку, говорячи про те, що таке визначення не буде суперечити семантиці розуміння "комерційної діяльності". Потім на стор.18 проф. Шакун В. И. чітко зупиняється на тім, що підприємницька діяльність не ідентична комерційної і набагато ширше останньої(1).

Отже, вивчивши доводи проф. Шакуна В. И. ми так і не прийшли до чіткого розуміння комерційної, торгової, підприємницької діяльності, тому спробуємо розібратися в цьому самі. Для цього я приведу для початку кілька взаємозалежних визначень понять, узятих з різних довідкових видань.

Комерсант (від франц. commercant) – особа, що займається приватною торгівлею, комерцією, що здійснює торгове підприємництво.

Комерція (від лат. сommercium, торгівля) – торгівля і торгово-посередницька діяльність, участь у продажі чи сприяння продажу товарів і послуг. У широкому змісті слова – підприємницька діяльність.

Комерційна організація – господарське суспільство, товариство, виробничий кооператив, торгова чи інша організація, підприємство, що займається підприємництвом, бізнесом, що переслідують своєю метою витяг прибули. Є юридичною особою.

Підприємництво – ініціативна, самостійна, здійснювана від свого імені, на свій ризик, під свою майнову відповідальність діяльність громадян, фізичних і юридичних осіб, спрямована на систему одержання доходу, прибули від користування майном, продажу товарів, виконаних робіт, надання послуг.

Торговець (англ. merchant):

1) посередник, що вступає тимчасово в права володіння на товар, що купується їм, що він потім перепродує;

2) особа, що торгує товаром, що купує і продає товар.

Торгівля:

1) галузь господарства, вид економічної діяльності, об'єктом якого є товарообмін, купівля-продаж об'єктів, а також обслуговування покупців у процесі продажу товарів і їхньої доставки, збереження товарів і їхня підготовка до продажу;

2) комерція, купівля і продаж товарів

Господарство – сукупність природних і зроблених руками людини засобів, використовуваних людьми для створення, підтримки, поліпшення умов і засобів існування, життєзабезпечення.

Бізнес (від англ. usiness – справа, підприємництво) – ініціативна економічна діяльність, здійснювана за рахунок власних чи позикових засобів на свій ризик і під свою відповідальність, що ставить головними цілями одержання прибутку і розвиток власної справи(2).

Комерційна діяльність – підприємницька діяльність у сфері торгівлі, посередництва, товарно-грошових і чисто фінансових операціях. Комерційна діяльність ширше поняття торгова діяльність і містить у собі економічний зміст відносин товаровиробництва, товарообміну, регульованого в законодавчому порядку.

Підприємництво – активна, ініціативна форма діяльності окремих громадян, груп, підприємство з виробництва і реалізації товарів, послуг, у яких випробується найбільш гостра потреба. Підприємництво спрямоване в основному на одержання прибутку, але може ставити перед собою й інші мети. Підприємництво виявляється в здійсненні окремих угод у плині нетривалого часу.

Торгова угода – всі угоди зв'язані з обміном товарами в матеріально-речовинній формі і надання послуг. Сторони є особливою категорією підприємців, іменованих комерсантами(3).

Комерсант – це особа, що займається приватною торгівлею комерцією, тобто діяльністю, спрямованої на одержання прибутку. комерсант є учасником господарського обороту, у такий спосіб як комерсанта розглядається особа, що здійснює підприємницьку діяльність на професійній основі і тим самим підприємство, що забезпечує, (фірму) комерційним успіхом.

Підприємницька діяльність – ініціативна, самостійна діяльність громадян і їхніх об'єднань спрямована на одержання прибутку(4).

На основі вищенаведених визначень з довідкових видань можна чітко визначити грані розходження між взаємозалежними поняттями – комерційною, підприємницькою, господарською і торговою діяльністю.

Для більш наочного відображення побудуємо графік.

З графіка видно, що комерційна діяльність абсолютно ідентична підприємницької діяльності. Закономірно виникає питання: "Чому ж виникає плутанина при віднесенні якої-небудь господарської діяльності з метою одержання прибутку до підприємницької чи комерційної діяльності?". Відповідь проста – розходження в розумінні цих термінів виникли через те, що в країнах Європи, Північної Америки, особа, що займається одержанням прибутку від господарської діяльності називається комерсантом, звідси і діяльність якої він займається, називається комерційною діяльністю.

У країнах СНД у силу місцевої специфіки, на яку вплинула ідеологія, що панувала в СРСР, виникло інше визначення особи яка займається одержанням прибутку з господарської діяльності. Ця особа називається підприємцем, і діяльність по одержанню прибутку з господарської діяльності стала називатися підприємницької діяльність.

Отже, комерсант і підприємець займаються тим самим видом діяльності, звідси видно, що діяльність, якої вони займаються, хоч і має різне визначення, але абсолютно ідентична.

Глава II. Об'єктивна необхідність державного

регулювання комерційної діяльності в Україні.

Одним з найважливіших політич­них і економічних завдань Ук­раїнської держави є підтримка та розвиток підприємництва. У сучасних умовах з урахуванням попереднього влас­ного досвіду, а також досвіду економіч­но розвинених країн, Україна вступає в ринкову економіку. Соціальне орієнто­ване ринкове господарство з його еконо­мічною свободою, багатоманітністю форм власності, підприємництвом, конкурен­цією, соціальним партнерством і суспіль­ним спрямуванням визначаються як кон­ституційна основа економічної системи України.

Практика сучасних розвинених дер­жав показує, що державне регулювання комерції здійснюється безпосередньо через соціально-економічне прогнозуван­ня, розробку державних програм, визна­чення пріоритетних напрямів і галузей розвитку народного господарства, через формування інвестиційної, податкової та кредитної політики. У подальшому це ре­гулювання забезпечується через реаліза­цію антимонопольної політики і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему опо­даткування та інші форми регулюючого впливу держави(5).

Отже, не дивлячись на те, що з пе­реходом до ринкової економіки суттєво змінюється характер, зміст і межі еконо­мічної діяльності держави, державне ре­гулювання економічними процесами та відносинами не зникає, а навпаки, вдос­коналюється. Тобто держава бажає на­дати переходу до ринку конструктивно­го і творчого характеру, поклавши кі­нець хаосу, що мав місце на першому етапі реформування економіки України.

Втручання держави у ринкові відно­сини має різноманітні форми і цей про­цес, на мою думку, є об'єктивним.

По-перше, людство дійшло до такої межі, коли воно своєю діяльністю ста­вить під загрозу саме існування людини. Нестримна експлуатація природних ре­сурсів може призвести людство до безо­дні. Тому держава зобов'язана передба­чити і приборкати цей процес. Контроль за використанням природних ресурсів під силу тільки державі.

По-друге, держава змушена здійс­нювати економічне прогнозування з ме­тою уникнення дисбалансу в економіч­них відносинах. Від економіки прямо залежить міцність самої держави та її політичної влади.

По-третє, виступаючи як надій­ний соціальний гарант, держава через свої економічні можливості зобов'язана потурбуватися про найменш захищені верстви населення (інвалідів, пенсіоне­рів тощо), тобто частину виробленого підприємцями продукту вона має пере­розподілити серед найбідніших, щоб за­побігти політичному вибуху.

По-четверте, підприємницька ді­яльність все більше використовує най­складніші технології, а тому навіть не­значні відхилення від правил експлуа­тації можуть нанести невиправної шкоди суспільству і держава зобов'язана взяти під жорсткий контроль такі сфери ви­робництва.

По-п'яте, участь у світовому пере­розподілі праці змушує державу не тіль­ки прогнозувати свою економічну полі­тику, а й вводити економічні санкції, заборону на експорт, ліцензії, державне мито тощо.

По-шосте, з кожним роком зрос­тають загальносвітові обсяги бізнесу, що ще гостріше викликає потребу його легітимності та впорядкованості.

Визначення "правил гри" на ринку, забезпечення досягнень суспільних ре­зультатів (економічне зростання, зни­ження інфляційних процесів і рівня безробіття тощо) є головною функцією держави. Характер відносин між державою і підприємством має визначатися як парт­нерський. У зарубіжній науковій літерату­рі найбільш поширеними є кілька концеп­цій, що обґрунтовують необхідність дер­жавного впливу на ринкову економіку.

Однією з них є теорія – "невдачі ринку". її основна ідея полягає в тому, що далеко не завжди механізми регуля­ції так званого "вільного ринку" є ефек­тивними, наприклад, за кризових обста­вин чи стосовно певних окремих сегмен­тів ринку. У таких випадках державне регулювання розглядається як шлях до подолання недосконалості ринку та його невдач.

Другою теорією, що використовуєть­ся для пояснення необхідності держав­ного регулювання економіки, є теорія – "суспільної корисності", або "су­спільного інтересує", її суть полягає у тому, що коли вільний ринок з тих чи інших причин не відповідає інтересам суспільства в цілому, держава активно втручається в економічну сферу з метою виправлення положення з точки зору суспільної корисності.

Не применшуючи значення теорії "су­спільного інтересу", слід визначити, що на її основі можна виправдати будь-яке втручання держави в економічну сферу, оскільки недоліки у ринковій системі існують завжди, а тому потенційний обсяг регулювання видається безмежним.

Саме ці процеси безмежного втручан­ня держави практично з будь-якого питан­ня в комерційну діяльність під гаслом додержання суспільних інтересів досить часто спостерігаються в Україні.

Необхідність державного втручання в економіку, яка знаходиться у стані кри­зи, обґрунтував Дж. М. Кейнс ще під час Великої депресії у США. Якщо вра­хувати, що економіка України також переживає кризу, то стає зрозумілою наша зацікавленість у його міркуваннях.

На думку Кейнса, невтручання дер­жави в економіку в період кризового стану може викликати масове розорення підприємців, що призведе до закриття підприємств, внаслідок чого маса безро­бітних порине на ринок праці, що може спричинити соціальну напругу в су­спільстві.

Водночас державне регулювання мо­же стати чинником як позитивним, так і негативним, стримуючим процес соці­ального розвитку, що зменшує зацікав­леність виробників у високоефективній діяльності. Його неефективність особли­во помітна при вирішенні слабко окрес­лених і політичне суперечливих проб­лем, які потребують складної організа­ційної координації.

Державні органи України неоднора­зово виявляли недозволену повільність, ухиляючись від радикальних заходів, бажаючи зберегти статус-кво, виявляли недостатню гнучкість, надмірну обереж­ність тощо.

В Україні ще не накопичений доста­тній досвід щодо підтримки і регулю­вання комерційної діяльності. Що­правда, останнім часом у системі держа­вного апарату були створені відповідні органи, серед них Державний комітет України з питань розвитку підприємни­цтва, Антимонопольний комітет, Комітет з питань захисту прав споживачів та ін.

З метою аналізу ролі держави в ре­гулюванні ринкової економіки звернемо­ся до досвіду державного регулювання економіки комерційної діяльності в країнах Західної Європи, США та Япо­нії, де процеси впливу держави на еко­номіку існують уже тривалий час та пройшли певний шлях становлення та розвитку. Зважуючи позитивні сторони і недоліки державного регулювання, на­звані країни знаходять баланс цих сто­рін. Наприклад, у Франції і Нідерлан­дах економічне планування народного господарства здійснюється відповідними установами, які носять назву Держплану(6).

Крім того, майже в усіх країнах За­хідної Європи є спеціальні установи, які, хоч і мають різні назви (служба контролю за торгівлею, офіс цін, комі­тет з конкуренції тощо), але виконують переважно одну і ту саму функцію: слід­кують за станом внутрішнього ринку. Державні органи в межах своєї компе­тенції можуть втручатися у будь-яку комерційну діяльність. Головним засо­бом впливу на підприємців є рекоменда­ція, порада. Якщо ж рекомендація за­лишається без уваги, накладається зна­чний штраф.

До компетенції державних органів і управлінь входить і така важлива функ­ція, як контроль за дотриманням міні­мального рівня заробітної плати. Все це створює рівновагу доходів населення і цін у державах Західної Європи.

У США, де бізнес більш розвинений, ніж у Західній Європі, комерційна діяльність регулюється численними дер­жавними органами, серед яких особливе місце займають комісія з безпеки спо­живчих товарів, комісія з цінних папе­рів і бірж, національна рада по трудо­вих відносинах, відомство із соціального захисту, комісія з питань харчових про­дуктів та медикаментів, відомство про­фесійної безпеки, відомство пенсійного планування, відомство по захисту навко­лишнього середовища, відомство по до­буванню і переробці нафти та газу тощо.

Один із найбільш видатних прибіч­ників лібералізму американський вчений М. Фридман визначив 14 сфер діяльнос­ті, з яких уряд має бути виключений. Серед них, зокрема, державі рекоменду­ється відмовитися від детального регу­лювання будь-яких галузей економічної діяльності, ліцензування будь-яких ви­дів трудової діяльності, обов'язкового страхування для забезпечення громадян за віком, будь-якого контролю засобів масової інформації тощо(7).

У післявоєнній Японії прибічники лібералізму на перший план висували ідеї стабільності, порядку і вважали, що роль застрільника економічних перетво­рень – не для держави(8).

Таке заперечення і критика усіх форм державного впливу на економіку та під­приємницьку діяльність навряд чи можна вважати правильними. Проте і зворотне твердження, що будь-який вплив з боку держав є ефективним у досягненні позити­вних результатів, є також хибним.

Завдяки тому, що у США законність стала моральною нормою повсякденного життя мільйонів людей, а захист при­ватної власності – головне завдання як державних службовців, так і всіх інших представників суспільства, держава зо­середилась на створенні загальних умов розвитку підприємництва, функціону­вання виробництва і забезпечення великих прибутків, підтримки і коригування ефек­тивної податкової та тарифної системи.

Безперечно, слід уникати надмірного регулювання економіки і комерційної діяльності, однак за умов перехідної економіки України, на мій погляд, слід використовувати – "змішане регулю­вання". Його змістом є поєднання само­регулювання конкурентного ринку з дер­жавним впливом на економічну діяльність суб'єктів господарювання.

Так, необхідна межа у співвідно­шенні форм і методів державного ре­гулювання і неоліберальної політики. Державні структури України повинні на етапі реформ формувати такі політико-правові та інституціональні умови, які б забезпечили цивілізований розвиток комерційної діяльності, надаючи мож­ливості підприємцям у межах, визначе­них законом, здійснювати діяльність, що має користь для окремої людини і для суспільства у цілому.

Отже, ідея змішаного регулювання знайшла своє місце у "Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України"(9), де Верховна Рада України зазначила, що метою державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі – має бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату у цій сфері. У реалізації цієї цілі щодо розвитку внутрішньої торгівлі держава виступала як:

- ініціатор реформування і гарант правового забезпечення рівних прав суб'єктів господарських відносин у сфері торгівельної діяльності, законності та охорони прав громадян як споживачів товарів та послуг;

- учасник-партнер комерційної діяльності, спрямованої на одержання прибутку, з додержанням всіх норм щодо ризику і майнової відповідальності у межах, визначених організаційно-правовими формами підприємництва;

- провідник структурної політики розвитку торгівлі через систему органів державної влади.

Також у зазначеної Концепції визначається, що співвідношення методів та механізмів державного регулювання розвитку комерційної діяльності змінюється в напрямі розширення сфери та посилення результативності економічних методів впливу на її розвиток на противагу заборонно-дозвільним або обмежувальним механізмам регулювання. Окрім цього після закінчення приватизаційного періоду, державне регулювання комерційної діяльності повинно буде обмежуватись моніторинговою політикою щодо антимонопольних принципів відносин суб'єктів ринку, сприяння розвитку конкуренції, дотримання прав та інтересів споживачів, інших правових норм регламентації підприємництва у сфері торгівлі.

Основою же досягнення цих прогресивних ідей Україною, стане доповнення правового регулювання комерційної діяльності у чинному законодавстві – новим Цивільним кодексом України та Законом України "Про внутрішню торгівлю", які започаткують створення законодавчої бази для забезпечення умов, які сприяли б ефективній комерційній діяльності на принципах вільного підприємництва. Це вдосконалить правовий статус організаційних форм комерційної діяльності, дасть змогу регламентувати права і відповідальність її суб'єктів, більш обґрунтовано визначати заходи державного регулювання і підтримки підприємництва.

ГЛАВА III. Законодавство, яке регулює комерційну

діяльність в Україні.

Для зрозуміння законодавства, яке регулює комерційну діяльність в Україні, треба насамперед чітко визначити, що уявляють із себе нормативні акти комерційного законодавства. Отже визначення нормативного акта комерційного законодав­ства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті "норматив­ний акт". Нормативний акт комерційного законодавства являє со­бою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм комерційного права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми комерційного права.

Норма комерційного права – це елемент системи ком­плексної галузі комерційного права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми комерційного права, як елемент комплексної галузі комерційного законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки норма­тивного акта комерційного законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом пра­вової інформації про чинні норми права у сфері комерційної діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт – це юридично-технічна форма встановлення, опубліку­вання і застосування норм комерційного права.

Як форма комерційне законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України "Про інформацію"(10). Згідно із ст. 22 цього закону комерційне законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей" (про комерційне право України). Це означає, що державні органи зобов'язані забезпечувати видання за­конів та інших нормативних актів комерційного законодав­ства, причому "у найкоротші строки після набрання ними чинності". Ця норма, на жаль, виконується не належним чи­ном, особливо щодо підзаконних актів комерційного законо­давства.

Поняття нормативного акта комерційного законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому вони кла­сифікуються на види шляхом визначення актів комерційного законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм комерційного права, які во­ни встановлюють.

Згідно з юридичною силою комерційне законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законо­давчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання комерційної діяльності. В ній можна виділити декілька блоків, го­ловними з яких є комерційне законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні комерційної діяльності.

Другий блок становлять комерційнізакони, їх можна кла­сифікувати як:

- загальні (Закон України "Про власність"; Цивільний ко­декс, який регулює основні види комерційних відносин і договорів);

- закони про види і правовий статус господарюючих суб'єктів (Закони "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогос­подарське підприємство" тощо);

- закони про окремі види господарської діяльності (Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс Ук­раїни);

- закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України).

Ще один блок нормативних актів комерційного законо­давства становлять так звані законодавчі акти:

а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які прийма­ються як акти поточного законодавства;

б) Декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймалися Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, деле­гованих йому Верховною Радою України.

Великий за обсягом блок комерційного законодавства ста­новлять підзаконні нормативні акти:

а) укази Президента України з господарських питань (на­приклад, "Про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії"(11), "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку"(12));

б) розпорядження Президента України з окремих госпо­дарських питань, які видаються як оперативні комерційні акти (наприклад, "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств"(13));

в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України(14);

г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої вла­ди. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства нале­жать також акти, прийняті комерційними об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та ло­кальні нормативні акти суб'єктів комерційної діяльності;

д) нормативні акти комерційного законодавства місцевих рад народних депутатів та місцевих держадміністрацій (нормативні комерційні акти територіальної дії). Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів комерційної діяльності на ви­ди за змістом тих норм комерційного права, які офіційно встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина комерційного права розрізняє чотири види актів:

- акти, норми яких є загальними правилами функціону­вання комерційних правовідносин. Такі норми міс­тяться у кодексах, які кодифікують окремі інститути комерційного права. Зокрема, Цивільний кодекс коди­фікує норми про договірні комерційно-правові інсти­тути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну, загальний і будівельний підряд;

- інститут майнової відповідальності господарюючих суб'­єктів. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти комерційного законодав­ства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, за­гальні правила перевезення вантажів;

- компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб'єктів, а також їхні права і обов'язки щодо господарю­вання, тобто комерційну компетенцію;

- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандарти (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а та­кож державні будівельні норми і правила;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти комерційних відносин при на­лежній правомірній поведінці, а не загальні правила по­ведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) систе­ми, комерційне законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широ­кому розумінні, тобто видами комерційної (продукція, робо­ти, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народно­го господарства, видами комерційних відносин. Отже, осно­вою системи комерційного законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання.

У кодифікованих галузях законодавства їх системи визнача­ються структурами кодексів. Комерційне законодавство не кодифіковане.

Структурними підрозділами системи комерційного зако­нодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інс­титут становить собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності.

Основою комерційного законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають пра­вове становище суб'єктів комерційної діяльності (законодавчий інститут суб'єктів комерційної діяльності). Ці закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, за­гальні закони "Про підприємництво(15)", "Про підприємства в Україні(16)" поширюються на всі підприємства і на всіх підпри­ємців. Вони визначають види і організаційні форми під­приємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і правові умови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(17), який ви­значає умови та порядок визнання підприємств (юридичних осіб) банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.

Крім загальних законів до статусних (компетенційних) відносять закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це Закон України "Про господарські товариства"(18), яким визначаються поняття, види, умови створення і діяльності господарських то­вариств, тобто підприємств, які утворюються і діють на до­говірних умовах шляхом об'єднання майна і комерційної діяльності їх учасників. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію"(19) враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад – Закон України "Про режим іноземного інвестування"(20), в якому розділ IV "Підпри­ємства з іноземними інвестиціями" врегульовує особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін.

Іншим інститутом господарського законодавства є група нормативних актів, які регулюють правове становище об'єд­нань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, кон­сорціумів тощо.

Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулюється Законом "Про підприєм­ства в Україні" (об'єднань кооперативів у сільському госпо­дарстві – Законом "Про сільськогосподарську кооперацію"). До цього правового інституту входять також Декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисло­вості, зв'язку, транспорту та дорожнього господарства, елек­троенергетичних підприємств, нафтової, газової, нафтопере­робної промисловості та нафтопродуктозабезпечення). Сюди відносять і відповідні локальні акти: установчі договори, ста­тути об'єднань. Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, яке ґрунтується на двох основних законах – "Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності"(21) та "Про Антимонопольний комітет України"(22). Це спе­цифічне законодавство, яке покликане виконувати функцію захисту ринків України від зловживання монопольним стано­вищем окремими господарюючими суб'єктами. Названі зако­ни створюють правову основу для обмеження і попередження монополізму, недопущення у комерційної діяльності недобросовісної конкуренції, здійснення державного контролю за виконанням вимог антимонопольних законів. Загалом норми цих законів забороняють монополії, контракти і змови щодо обмеження конкуренції у виробництві та реалізації продукції (робіт, по­слуг), угоди з монопольного встановлення цін та інші моно­польні явища і дії.

Фундаментал