Скачать

Гра як метод виховання

Курсова робота з педагогіки на тему:

Гра як метод вихованнямолодших школярів

План

Вступ.

Розділ 1:Роль гри у навчанні і виховані.

А) Історичний аспект гри.

Б) Структурні складові гри.

В) Використання ігор.

Розділ 2. Використання гри у практиці.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додаток.

Використання ігор

Складність використання гри у навчанні пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були орієнтовані на результати гри.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати , розвивати увагу . Захопившись грою .діти не помічають , що навчаються , до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Використання на уроках ігор та ігрових моментів робить процес цікавим, створює у дітей бадьорий творчий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії , за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального приметаю. Отож гра – незмінний важіль розумового розвитку дитини.

Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, невимушене виховує адекватне сприймання невдач і помилок.

Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їх розуму.

Види емоційного стимулювання:

1. Ігрове завдання можна давати як відпочинок.

2. Вона дається так, ніби не планується педагогом заздалегідь (гра-імпровізація).

3. Ігрове завдання вводиться з прив'язкою до конкретної ситуації, конкретного учня,

При підборі і розробці дидактичних ігор слід враховувати, що темп і ефективність засвоєння змісту навчання пропорційні інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уявлень переходить у пам'ять, а потім через узагальнення одиничного формується розуміння загального.

Діяльність учнів буде успішною, якщо модель дій, яку необхідно виконати, випереджає саму діяльність. На стійкість уваги впливає спрямованість особистості, її інтереси. Необхідно максимально активізувати асоціативну пам'ять і творчий розвиток особистості. Організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно виробити чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням.

У ході гри мовнорозумова діяльність учнів стає більш евристичною і творчою, підвищується її мотивація. Обговорення повинно проходити у доброзичливій формі. Активність учнів — головний критерій ефективного проведення гри. У дидактичних іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Багато ігор потребують вміння викладати свої думки у зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи відповідну термінологію.

Підбираючи ігри, слід поєднувати два елементи навальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, педагог повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено завдання, вчитель надає йому ігрового змісту, окреслюючи ігрові дії. Ігровий спонукає учнів до гри. А коли виникає особиста зацікавленість, то з'являється і активність, і творчі думки, і дії хвилювання за себе, команду, весь колектив.

Готуючись до заняття, педагог повинен чітко продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку.

Головні умови ефективності застосування ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слона й рухи цікаві, несподівані для дітей).

Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому ралі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання починати гру несподіваної лічилки або ігрового зачину.

Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь класовода залежить під змісту гри.) Наприклад, гру «Відгадай», мета якої - розвиток зв'язного мовлення, вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.

Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це — не завжди правильно, нерідко само ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом дії, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, «розмовляють» а Чомусиком, учаться в “лісовій школі” або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх - вправ ах молодші школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв’язують ребуси, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.

Враховуючи вікові особливості дітей, учителі та вихователі груп продовженого дня разом з іншими формами та методами виховної роботи активно використовують усі види ігор. Вони відбирають їх відповідно до завдань навчально-виховної роботи. Обов'язковою умовою при цьому є встановлення зв'язку між виховною роботою на уроках і в позаурочний час.

Відомо, що зміст ігор шестирічних дітей багато в чому зумовлений ігровим матеріалом. У зв'язку із цим методика керівництва іграми реалізується насамперед в їхньому матеріальному забезпеченні.

Матеріал для ігор розміщується в ігровій кімнаті чи в ігровому куточку за умовно виділеними зонами для кожного виду ігор.

Зона сюжетно-рольових ігор постачається тематично підібраними наборами іграшок — «Меблі», «Транспорт», «Школа» та ін. Іграшки для різних тем вносять в ігрову кімнату поступово, у міру засвоєння відповідних тем за програмою курсу «Ознайомлення з навколишнім світом», який має чітко виражену виховну спрямованість. З метою розвитку інтересу дітей до чергової виховної теми ігрову кімнату іноді до початку проходження відповідної теми на уроці поповнюють іграшками нової тематики. Іграшки, до яких діти втратили інтерес, складають у підсобне приміщення і повертають у кімнату тільки через деякий час. Цікаво проходять сюжетно-рольові ігри, якщо в кімнаті кілька переносних ширм, і діти мають можливість організовувати ігри невеликими групами, по 5—6 чоловік.

Зона будівельно-конструктивних ігор складається з наборів будівельного матеріалу (дерев'яного, металевого, пластмасового): тематичних — «Місто», «Село», альбомів з моделями різних виробів, фотографій та ілюстрацій різних споруд, схем, малюнків. У цю зону також входить додатковий матеріал для розвитку сюжету гри (ляльки, транспорт, меблі, дорожні знаки, дерева).

У зоні ігор-драматизацій містяться деталі костюмів, декорацій, маски, тексти казок, оповідань, віршів, інших жанрів, зміст яких викладається у діалогічній формі, ілюстровані видання книжок, альбоми з ілюстраціями до літературних творів, набори листівок, діафільми, грамзаписи, фотографії спектаклів, ширма і набори до різних видів театру (тіньового, настільного, пальчикового, лялькового), атрибутика для розігрування театральної вистави (афіші, квитки, програми, віконце касира, пов'язка капельдинера та ін.).

Для ігор з елементами ручної праці в ігровій кімнаті відводиться спеціальне місце для зберігання матеріалів та інструментів для виготовлення іграшок з паперу, картону, дерева, природних матеріалів, вторинної сировини. Тут же зберігаються посібник з виготовлення іграшок, заготовки, схеми, викрійки, зразки іграшок-саморобок, виставки виробів.

Зона дидактичних ігор оснащується настільно друкованими іграми, виготовленими поліграфічною промисловістю, і дидактичними іграми, виготовленими педагогами.

Для пізнавальних ігор підбирають тематично сюжетні картини, ілюстрації та фотографії, складають маршрути подорожей, готують схеми і карти, підбирають діафільми, художню літературу, зображення різних видів транспорту, на яких діти здійснюють уявні подорожі, за результатами ігор готуються щоденники, ілюстровані звіти учнів про уявні подорожі.

У зоні рухливих ігор зосереджені м'ячі, скакалки, обручі та інші предмети, деталі костюмів для сюжетних ігор, книжки з розробками ігор, альбоми з лічилками та інший матеріал.

Для ігор-розваг зі світлом підбирають кольорові скельця, кольоровий плексиглас, плівки, з повітрям і вітром — готуються вертушки, повітряні змії, флюгери; з водою — влаштовуються водяні млини, озера, річки. Ці ігри забезпечуються плаваючими іграшками. Крім ігор-розваг з природними факторами, спеціально готуються матеріали для ігор у приміщенні.

Матеріальна база для організації виховної роботи із шестирічними в ігровій формі створюється за умови об'єднання зусиль керівництва школи, вчителя і вихователя 1-го класу, батьків, громадських організацій і шефів.

Більш змістовними, різноманітними за тематикою й цінними як засіб виховання творчі ігри бувають тоді, коли їх пов'язують з іншими видами навчально-виховної роботи, спрямовують увагу учнів на можливість використання у грі знань, здобутих завдяки бесідам, читанню, перегляду діафільмів та ін. За цієї умови використовують знання у практичній діяльності. Використання ілюстративного матеріалу актуальне під час ознайомлення з такими явищами, які учні не можуть безпосередньо сприймати, але для розвитку гри ці явища необхідні.

Практика виховної роботи показує, що кожний вид ігор по-своєму впливає на розвиток та виховання шестирічної дитини. У цих іграх розширюються знання про Вітчизну, про рідний край, професії, про ставлення дорослих до праці, про моральні норми. Спираючись на гру, учитель має можливість цілеспрямовано формувати знання та поведінку учнів 1-го класу.

У будівельне-конструктивних іграх закріплюються й розвиваються конструктивні вміння та навички, формується творче мислення, удосконалюються здібності, розвиваються естетичні потреби. Ці ігри привчають дітей до праці в колективі, справедливо розподіляти обов'язки та будівельний матеріал, дружно реалізовувати колективні задуми, бережно ставитися до результатів праці ровесників, планувати наступну роботу.

У іграх-драматизаціях удосконалюється звуко-вимова, збільшується словниковий запас, уміння використовувати жести, міміку, інтонацію. І гри-драматизації допомагають у розв'язанні завдань естетичного виховання, формують уміння передавати почуття та вчинки дійових осіб, виражаючи при цьому своє ставлення до їх моральної суті.

Вступ

Мислителі та педагоги минулого і сучасних часів досліджують проблему, як засобом гри ефективно навчати та виховувати дітей Я.А. Коменський вважав гру необхідною формою діяльності дитини, що відповідає й природі та здібностям, гра - серйозна розумова праця, у процесі якої розвиваються усі здібності. Дитину у грі збагачується коло уявлень про навколишній світ, розвивається мова, у колективних іграх дитина спілкується з однолітками. К.Д.Ушинський розглядає гру не тільки як засіб розваги, зле як спосіб виховання, навчання та розвитку.

Мета гри — забезпечення переходу від пізнавальної мотивації до професійного зв'язку з появою потреби у знаннях та їх практичного застосування в обстановці навчального процесу, що наближена до реальних умов виробництва, — не може бути повною мірою реалізована у вищій школі. У грі використовуються прийоми, що “розкріпачують” учнів, викликають бажання вирішувати проблеми, у ході гри.

Цією проблемою займалися і займаються такі педагоги як О.Савченко (заступник міністра освіти України, академік АІТ/1 України, доктор пед. наук), Л. Болим (заступник начальника управління гуманітарної освіти та виховання Міністерства освіти України), А.Заїка (провідний спеціаліст Головного управління загаль­ної середньої освіти Міністерства освіти України), С. Кириленко (зав. відділу проблем національного виховання Інституту змісту і методів навчання), О.Ночвиюва (зав. відділу педагогічного досвіду та освітніх, інновацій Інституту змісту І методів навчання), І.Мартинюк (зав. кафедри теорії та ме­тодики виховання при УІПКККО, доцент, канд. філософських наук), В.Киричок та інші.

Розділ №1

А)Історичний аспект гри

У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах І змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися «несерйозним» заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням умикати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі моделі сюжетної вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції. З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим. За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою і своєю сім'ю. Тепер дитина мусить дотримуватися однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних умовах — це не спонтанні сюжетні ігри, не стихійно засвоєні від старших поколінь розпади за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання.

У грі при цьому існує суб'єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів і взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, і з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

Б)Структурні складові гри

Дитяча гра - один з основних видів діяльності дітей, спрямованої на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємні дорослих.

За своїм змістом ігри органічно пов'язані з життям, працею і поведінкою дорослих членів суспільства. Сюжети ігор дуже різноманітні й відображають реальні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від конкретних умов життя, від входження дитини в навколишню реальність, її кругозору.

Народна педагогіка виділяє дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самі собою. У них діти наслідують функції дорослих, те, що в майбутньому стане для них серйозним обов'язком — трудовим, сімейним, громадським. Друга група — це ігри спеціально вигадані для розваги.

У дидактичних іграх, створених педагогікою в тому (числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні гри - різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф.Гребель і М.Монтессорі, її для початкового навчання - О.Декролі.

Поняття дидактичної (навчальної) гри включає обов'язкові компоненти: навчально-рову структуру, наявність та органічне поєднання основних її складових дидактичних завдань, ігрових дій, правил.

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує польові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. Її цінність, передусім у тому, що вона викопує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: "Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджується інтерес до розумової праці.

У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.

Дидактичні ігри можуть:

- бути тільки в словесній формі;

— поєднувати слово й практичні дії;

- поєднувати слово й наочність:

— поєднувати слово і реальні предмети.

Структурні складові дидактичної гри - дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування у дітей математичних уявлені, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти польові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум - наступний структурний елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість.

На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об'єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

Ігрові дії - засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.

Правила гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вихова­телем до її початку і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім — спосіб його виконання.

Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.

Підбиття підсумків гри в зв'язку з такою віковою особливістю дітей, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали найкращі результати тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учасників гри.

Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

Проте, як показали дослідження вчених-психологів С.Б.Ельконін, Л.В.Артемова та ін.) і педагогів {І.О.Школьна, О.Я.Савченко та ін.), гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших учнів до навчального процесу, якщо використовується епізодично. Дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання найбільш своєчасне й ефектніше порівняно з іншими методами. Наші дослідження дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків:

весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо):

під час уроку як його структурний елемент;

— під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо).

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам'ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. На уроках математики це, зокрема, ігри: «Хто швидше?», «Магазин», «Мовчанка», «Колові приклади», «Відгадай задумане число», «Що потім?», «Геометрична мозаїка». «Де моє місце?», «Домалюй фігуру», «Закінчи приклад», «Луна». «Світлофор».

Пізнавальні ігри розширюють кругозір і удосконалюють орієнтування учнів у навколишній дійсності, сприяють формуванню первинних суспільно-політичних уявлень, елементів громадських і патріотичних почуттів, шанобливого ставлення до людини праці, етичної поведінки у побуті та громадських місцях.

Рухливі ігри зміцнюють здоров'я, розвивають дитину фізично. Вони містять у собі широкі виховні можливості — прагнення до перемоги виховує згуртованість, дисциплінує учнів, привчає їх підпорядковувати особисті прагнення колективу, організовує.

У масовій практиці народного виховання дитина до гри залучається дуже рано. Первинні форми гри з'являються вже в другому півріччі першого року життя дитини і пов'язані з розвитком її орієнтаційного режиму. Це різні маніпуляційні ігри з багатьма предметами. У ранньому дитинстві (1—3 роки) ігри дітей набирають предметної форми. Дитина вчиться використовувати предмети.

Під кінець раннього дитинства, з розвитком самостійності дитини, з'являється рольова або творча гра як основний тип ігрової діяльності дітей. Рольовою вона називається тому, що діти намагаються в ній виконувати роль дорослої людини. Рольові ігри є не що інше, як наслідування серйозних занять людського життя. У них відображається, як правило, все те, що доведеться робити, коли дитина стане дорослою. Діти дуже спостережливі, уважні й вразливі, схильні до наслідування. Усе, що вони чують і бачать у праці, родинному й суспільному житті, виявляється в їхніх іграх. Сюжети ігор досить різноманітні та мінливі й залежать від конкретних умов, у яких живуть діти, від суспільних і політичних подій, у яких беруть участь дорослі. Так, наслідуючи дорослих, діти граються у весілля, няньчення немовляти, у будівництво хат, мостів і доріг, готування їжі. Сільські діти, як правило, наслідують хліборобську працю — «орють», «розпушують ріллю», «саджають дерева», «Жнуть», «молотять», тобто роблять те, що вони згодом будуть виконувати насправді. В усіх цих іграх дівчатка виконують функції жінок, а хлопчики - чоловіків. Реакція на побачене буває дуже оперативною. Так, досить дитині раз побувати в крамниці, як вона відразу, під свіжим враженням, починає гратися в крамницю, після відвідування лікаря — в лікаря Причому в усьому точно копіює дорослих. А з яким запалом грають наші діти, особливо хлопчики, в будівельників, червоних козаків і партизанів, льотчиків, десантників, моряків, космонавтів, шоферів, трактористів, розвідників, мандрівників. Словом, можливості для створення рольових ігор великі.

Діти люблять виконувати ролі тварин — котів і собак, зозулі, курочки й півня та багатьох інших.

У народі кажуть: "Де гра, там і радість!» Діти іноді можуть так захопитися грою, що їх навіть заспокоїти важко. Те, що в звичайній, не ігровій ситуації для дитини нудне, неприємне І втомливе, у грі, завдяки її емоційній привабливості, долається успішно й легко. Розумно організована гра є дійовим методом формування таких рис особистості, як дисциплінованість, кмітливість, сміливість, витривалість, винахідливість, спритність, рішучість, наполегливість, організованість, стриманість. Крім того, гра вчить напружувати зусилля, керувати собою, бути точним, додержувати правил поведінки, діяти в колективі. Ігри, що відображають працю дорослих, сприяють трудовому вихованню дітей.

Переоцінити значення гри в житті важко. А у явити дитинство без гри неможливо. Крім рольових ігор, у дитячому середовищі побутують вироблені народною педагогікою ігри з готовими правилами — рухливі й розумові або дидактичні, які сприяють фізичному й розумовому розвитку дітей, підвищенню емоційного тонусу. У спадщині видатних педагогів дитяча гра дістала високу оцінку. «Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте»,—писав А. С. Макаренко. За словами Н. К. Крупської, ігри для дітей «мають виняткове значення: гра для них — навчання, гра для них — праця, гра для них —серйозна форма виховання».

Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій у природу. Розкрити перед дітьми різноманітність і красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак рослинного і тваринного світу значно легше, якщо залучити учнів до активного емоційного сприймання.

Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природничим матеріалом, їх мета — навчити дітей: знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілим; групувати предмети за місцем, способом використання людиною; встановлювати послідовність стадій розвитку рослин.

Діти дуже добре сприймають ігри на природничу тематику: «Загадай — ми відгадаємо», «Що спочатку, а що потім?», «Мага­зини, «Овочі і фрукти», «Хто де живе?», «Знайти дерево за насінням».

Широкі можливості у початковій школі, особливо в перших-других класах, є для проведення ігор-занять та ігор-вправ. Так, для розвитку усного мовлення й логічного мислення учнів доцільно проводити такі ігри: «З якого дерева листя?», «Знайти такий самий предмет (колір)», «Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Коли це буває?», «Для чого це потрібно?», «Хто на чому грає?», «Чиї це інструменти?».

Велику допомогу я акумуляції передового педагогічного досвіду з проблем використання гри в навчально-виховному процесі молодших школярів, національної школи, його розповсюдженні подає журнал «Початкова школа». На його сторінках мали б знайти висвітлення такі питання, як теорія гри, праці науковців, педагогів, психологів, узагальнення передового досвіду вчителів-практиків, ентузіастів цієї справи.

Сьогодні, в час відродження національної системи виховання, дуже важливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні народні дитячі ігри. Національні дитячі гри дуже глибокі своєю мудрістю, містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими дітьми, і за формою, і за змістом найповніше відповідають ментальності української дитини.

Використання ігор

Складність використання гри у навчанні пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були орієнтовані на результати гри.

Інша складність використання ділових ігор — специфічність, навчально-виховних завдань, для вирішення яких од можна було б назвати найкращим. Великою залишається дистанція, наприклад, між відомостями про технології у підручниках і тими технологіями, що використовуються на сучасних підприємствах. Соціально-емоційний досвід учня, а, отже, і виховний ефект досягається в наслідок того, що виховна робота проходить в умовах безпосередньої взаємодії учнів. Навчальний зміст засвоюється у процесі спілкування, спільної активної діяльності, і активні методи навчання доповнилися ще й імітаційними іграми, потрібно створити «досьє» ігор, яке б по необхідні дидактичні матеріали, комплекти робочих матеріалів, автоматизовані системні комплекси та сучасну оргтехніку.

Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їх розуму.

Види емоційного стимулювання:

1. Ігрове завдання можна давати як відпочинок.

2. Вона дається так, ніби не планується педагогом заздалегідь (гра-імпровізація).

3. Ігрове завдання вводиться з прив'язкою до конкретної ситуації, конкретного учня,

4. Вчитель постійно підбадьорює учнів.

5. У рольових завданнях педагог використовує “пресонажні” ролі.

6. Переможців ігор-змагань вітає весь клас.

7. Переможці не забуваються, їх можна залучити як аспектів в інших іграх або при виникненні суперечки.

Гра не лише створює позитивні емоції, а й сама потребує попереднього емоційного настрою учнів. Його можна створити штучно, наприклад, жартом. Якщо учні стомляться, пропозиція взяти участь у грі може викликати у них негативну реакцію.

Види інтелектуального стимулювання:

Перехід від традиційних форм у грі повинен бути орієнтовним, вмотивованим з точки зору мети навчання або циклу занять. Приводом до ігрового етапу заняття може стати зовнішня асоціація, і вмотивована методична установка. Іноді учні самі починають гру. Важливо підіграти спрямувати гру у потрібне русло.

Пізнавальна діяльність учнів найбільш ефективно відбувається в умовах проблемних ситуацій.

Етап створення проблемної ситуації потребує від педагога великої майстерності. Мислення і пов'язаний з ним емоційний стан виникають у проблемній ситуації і спрямований на її розв'язання. Вирішення проблеми проходить ефективніше, чим краще функціонує регулятивний механізм зіставлення гіпотези з досягнутим результатом. Гра завжди проблемна. Завдання, які стоять перед учнями, не повинні бути дуже простими, але посильний. Починаючи навчання, треба виходити З даного рівня розвитку (2).

3. Інтелектуальну діяльність учнів можна стимулювати з допомогою запитань типу: «А як би ви вчинили у такій ситуації?». Ефективно впливають і такі прийоми, як теємничість тону, інші способи інтонаційного впливу.

При використанні гри можуть виникати і певні труднощі. Розглянемо найважливіші з них :

1. Учні не вступають у гру або вступають у неї формально. Це буває на початковому етапі роботи з комунікативними іграми і тоді, коли ігровий етап навчальної роботи не підготовлений вчителем.

Ігровий етап педагогу треба готувати ретельно: програти найважчу роль самому, вибрати ініціативних і підготовлених виконавців, забезпечити «суперечки» у вигляді записів на дошці, діалогів-зразків, ілюстрацій і реквізитів, пояснити учасникам гри їхню тактику. Іноді для цього достатньо показати, що перед учнями стоїть корисне, потрібне, але цілком традиційне завдання, яке вони вміють вирішувати. Можна перефразувати завдання.

2.Гра затягується, бо учасники не можуть знайти вірного вирішення. Вчитель вводить додаткові обставини, до допомагає учням досягти мети, підказує відповідь.

3.Гра затягується, бо учасники відволікаються В діях на інші завдання — вчитель повторно формулює завдання.

4.Гра затягується, бо учні не можуть налагодити взаємодії — вчитель уточнює їм ролі.

5.Гра закінчується швидко, бо учасники йдуть до мети найкоротшим шляхом — учитель створює додаткові умови, які примушують учнів більш активно використовувати знання.

6.Гра переходить у конфліктну ситуацію. Вчитель знімає конфлікт, ліквідуючи предмет суперечки, вводить у гру нових учасників.

7.Учні не включаються у гру, а лише стимулюють ігрову діяльність. Вчитель ще раз формулює мету учасників або змінює їх, іноді зупиняє гру, знову формулює і мотивує установку і підкріплює спільну позитивну емоційність.

8. Функція педагога як керівника навчального процесу трансформується. Якщо педагог постійно коригує дії учасників гри, виходячи з своєї концепції того, що має відбуватися, то це впливатиме на спонтанність поведінки учнів, вони будуть привчатися до пошуків самостійних рішень. Якщо педагог зовсім не керуватиме грою, виникає загроза, що завдання не буде виконане або виконане небажаним методом. У цьому випадку вчитель ризикує втратити контроль над класом.

Для успішного здійснення початкового етапу спілкування у грі необхідно оволодіти рядом комунікативних умінь, серед яких вміння встановлювати і підтримували зворотний зв'язок у спілкуванні, що створює враження постійної творчості.

Вчителю треба вчитися методиці проведення ігор, організації цієї діяльності. Не можна розраховувати на стихійний інтерес до гри.

Перше завдання, що стоїть перед учителем, — збудити смак до гри, бажання грати. Друге — спрямувати гру у потрібний напрямок, наблизити її до конкретної мети навчання.

У кожному окремому випадку доцільність включень я тих чи інших ігор у навчальний процес, місце їх у програмі курсу, що вивчається, і час проведення мотивується спеціальними дослідженнями.

При підборі і розробці дидактичних ігор слід враховувати, що темп і ефективність засвоєння змісту навчання пропорційні інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уявлень переходить у пам'ять, а потім через узагальнення одиничного формується розуміння загального.

Діяльність учнів буде успішною, якщо модель дій, яку необхідно виконати, випереджає саму діяльність. На стійкість уваги впливає спрямованість особистості, її інтереси. Необхідно максимально активізувати асоціативну пам'ять і творчий розвиток особистості. Організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно виробити чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням.

У ході гри мовнорозумова діяльність учнів стає більш евристичною і творчою, підвищується її мотивація. Обговорення повинно проходити у доброзичливій формі. Активність учнів — головний критерій ефективного проведення гри. У дидактичних іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Багато ігор потребують вміння викладати свої думки у зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи відповідну термінологію.

ВИКОРИСТАННЯ ГРИ ТА ІГРОВИХ СИТУАЦІЙ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ

Сучасна освіта орієнтується на особистість, на розвиток кожної дитини, залежно від її розумових здібностей І фізичного стану.

І перед нами постає питання: як зробити урок не тільки продуктивним і результативним, а й цікавим. Таким, що запалить животрепетну іскорку допитливості в очах дитини, збереже стійку увагу протягом усього уроку, зародить бажання і навіть жадобу вчитись!

Відповідь на це питання — гра!

Гра — найприродніша і найпривабливіша діяльність дитини. Але гра на уроці — не розвага, а звичайні вправи, замасковані в цікаву форму.

Гра органічно об'єднує триєдину мету навчання: освітню, розвивальну, виховну.

Збуджена під час гри думка підводить учня до самостійних пошуків висновків і узагальнень, які, у свою чергу, Зміцнюють знаний і перетворюють їх у переконання.

Ігри повинні бути спрямовані на розширення обсягу словникового запасу учнів тією лексикою, яка входить у наше життя повсякденно, яку чують діти постійно в голі сім’ї, по радіо, телебаченню, читають у пресі. Зокрема, дітей по