Скачать

Годування жеребців-плідників

Вступ

Значення коней в історії людської цивілізації неоціненне. Кінь — одна з перших приручених і одомашнених людиною тварин і саме завдяки йому людина вперше стала використовувати альтернативний вид м’язової енергії фізичну силу коня. Тривалий час кінь був єдиним помічником людини при виконання тяжкої фізичної праці — обробіток грунту, перевезення вантажів, людей тощо. Науково-технічний прогрес привів до опанування людиною нових форм енергії і створення механізмів, які значно переважають фізичні можливості коня. Це привело до значного зниження рівня використання коней як робочої сили в багатьох галузях господарства, в тому числі й сільському господарстві, і недооцінки ролі робочого коня в практичній діяльності людини, що викликало повсюдне зниження поголів’я робочих коней у господарствах і припиненні племінної роботи. Як тепер уже всі розуміють — це велика помилка. Досвід і розрахунки показують, що використання коней при виконанні ряду господарських робіт більш доцільно  економічно і енергетично вигідніше, ніж використання потужних механізмів, які потребують дорогих енергоносіїв, в першу чергу, нафтопродуктів.

Все це набуває великої актуальності в сучасних аграрних умовах України, в умовах відносно невеликих фермерських господарств та присадибного господарювання. В зв’язку з цим значної ваги набуває ведення племінної справи в конярстві, створення високопродуктивних коней верхових і рисистих порід. На перше місце при вирішенні цього питання виходять годівля і утримання коней-плідників, так як саме від них залежить цінність відтвореного поголів’я.

В своїй роботі я ставила за мету розкрити науково-практичні аспекти годівлі жеребців-плідників, які дають можливість утримувати їх в найкращій репродуктивній формі і одержанні від них найбільш повноцінного потомства та, відповідно до індивідуального завдання, — визначити норму годівлі і скласти добові раціони на зимовий і літній періоди для жеребця-плідника; розрахувати річну потребу в мінеральних добавках і вітамінних препаратах, необхідних для балансування раціонів упродовж року в умовах Полісся для верхових порід.

Розділ І. Роль нормованої годівлі жеребців-плідників у забезпеченні їх відтворної здатності, якості потомства та тривалості використання

1.1 Коротко про історію розвитку конярства в Україні

У далекому минулому природнокліматичні умови для розвитку конярства на території сучасної України були досить сприятливими. Численні археологічні розкопки й дослідження давніх поселень, житлових споруд та місць поховання знаті переконливо свідчать про це. Ретельний аналіз остеологічних решток і пам'яток матеріальної культури дає підстави стверджувати, що дослов'янські племена й давні слов'яни, які проживали на цій території, мали досить розвинені землеробство й тваринництво, в тому числі й конярство (6).

Про розвиток конярства у Київській Русі (IX - XII ст.) і в більш пізні часи свідчать численні письмові джерела.

Відомо, що запорозьке козацтво мало надзвичайно цінного верхового коня, невибагливого до кормів, здатного довго зберігати набуту на добрих кормах вгодованість, витривалого, хуткого в поході, у затяжних перегонах під час переслідування ворога і втеч. Для створення цього верхового коня було використано перських жеребців (28).

Після приєднання до Москви (1654 р.) Україна стала головним постачальником коней для російської кінноти. Тоді українських коней звали черкаськими і досить високо цінували їх за добре виражені господарські ознаки.

Були створені державні та військові кінні заводи, які повинні були насамперед задовольняти потреби кінноти. Вирощений на кінних заводах приплід використовувався для комплектування припускних та земських парувальних пунктів і державних заводських стаєнь жеребцями-плідниками (13).

Тільки Німеччина вивозила з України до 30 тис. коней щороку. До 1916 р. в Україні функціонувало 9 державних стаєнь. За породною належністю жеребці державних стаєнь поділялися на: верхових — 62 % (переважно чистокровна верхова та арабська), ваговозних (робочих) — 23,4 % (першерон, арден) та легкозапряжних — 14,6 % (орловський рисак) (6).

До 1917 р. конярство в Україні розвивалося швидкими темпами. Цьому сприяли програма розвитку сільського господарства, розроблена й реалізована П. А. Столипіним, розвиток міського та міжміського транспорту і зв'язку, впровадження тоталізатора на іподромах, зростання рівня життя пересічного громадянина тощо. В 1916 р. Україна досягла максимального поголів'я коней — 5424 тис. голів.

Найбільших збитків конярству нашої держави завдали громадянська війна 1918 — 1922 рр., нічим не виправдана колективізація та інші події періоду становлення радянської влади. З 9 державних заводських стаєнь збереглася одна — Полтавська зі 124 жеребцями-плідниками.

За часів непу на селі конярство набуло бурхливого розвитку. Значно поліпшилася робота державних заводських стаєнь (вдруге відновлених), організовано мережу державних племінних розплідників, відновлено випробовування коней на іподромах, вживалися заходи щодо поліпшення існуючих та створення нових порід. В ті часи категорично заборонялося забивати коней на м'ясо, оскільки вони були вкрай потрібні для селянських господарств. На початок 1941 р. в Україні налічувалося 4,7 млн. голів коней (6).

Розвиткові племінного конярства сприяли високий рівень селекційної роботи, належні умови годівлі та утримання відтворного складу і молодняку, сучасні технології тренування і випробування коней.

Якщо в кіннозаводстві нині справи більш-менш нормальні, то в робочому конярстві здобутків обмаль, оскільки якість коней залишається низькою, молодняк і доросле поголів'я не завжди повною мірою забезпечені кормами, що впливає на їхній загальний розвиток. У багатьох господарствах не приділяється належної уваги відтворенню поголів'я. Тому по республіці маємо не більше 35 лошат від 100 кобил. Серед загального поголів'я коней у державі дуже низький відсоток чистопородних і надто мала частка кобил у загальному поголів'ї (Табл. 1).

Таблиця 1

Деякі показники стану конярства в Україні за 1990 - 2005 рр