Скачать

Геополітична та економічна характеристика Ірану

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика Ірану

2. Природні умови і ресурси, як база для розвитку економіки Ірану

3. Характеристика господарства. Транспорт Ірану

4. Енергетична складова Іранського питання: пропозиції та інтереси основних центрів сили

4.1 Інтереси США

4.2 Інтереси ЄС

4.3 Інтереси Росії

4.4 Інтереси Китаю

4.5 Інтереси Японії

4.6 Інтереси Індії

4.7 Україна в енергетичному співробітництві з Іраном

5. Зовнішня політика країни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ісламська Республіка Іран –одна з найбільших країн Південно-Західної Азії. Країна має досить своєрідні природні умови і ресурси, що сприяє розвитку економіки і господарства країни.

Економіка Ірану являє собою суміш центрального планування, державної власності на великі підприємства нафтовидобувної, нафтопереробної й іншої промисловості, сільського господарства, невеликих по масштабі приватної торгівлі і підприємстві сервісу. Після десятиліття економічного спаду, ВНП Ірану виріс на 4 % у ФГ 90 і на 10 % у ФГ 9 1 . Нафтовий бум 1990-х рр. разом з істотним збільшенням імпорту сприяв економічному підйому Ірану, який почав здійснювати ряд економічних реформ, покликаних скоротити урядове втручання (включаючи субсидії) і почав фінансування декількох проектів розвитку в надії на стимулювання економіки. Однак, маленькі доходи від продажу нафти в 1991 р., а торгівля нафтою приносить більш ніж 90 % експортних доходів і забезпечує приблизно 65 % фінансування для п'ятилітнього економічного плану розвитку, і драматичне збільшення зовнішнього боргу загрожують проектам розвитку і можуть спонукати Іран скоротити імпорт, обмежуючи в такий спосіб економічний ріст .

Усупереч загрозам США та серйозним застереженням європейської трійки Іран поновив роботи з конверсії урану. Дії Ірану в ядерній сфері не порушують Договір про нерозповсюдження ядерної зброї і відбуваються під контролем МАГАТЕ, однак існує значна недовіра Заходу до щирості проголошених Іраном намірів не створювати ядерну зброю. Це викликано щонайменше несвоєчасністю надання відповідної інформації щодо досліджень у ядерній сфері та закритістю окремих з них, що, правда, відбувалося в минулому. Наявність в країні мінеральних ресурсів, зокрема нафти і газу, привертає увагу багатьох розвинених країн.

Іран підтримує активні економічні зв’язки з багатьма країнами світу. Входить до ООН, МВФ, ОПЕК. Налагоджується взаємовигідна економічна співпраця Ірану з Україною.

1. Загальна характеристика Ірану

Іран – одна з найбільших держав Південно-Західної Азії (площа 1,648 млн. кв. км). Має спільні границі з Туреччиною (на північному сході), Афганістаном та Пакистаном (на сході), Іраком (на заході), а також з Вірменією, Азербайджаном і Туркменістаном (на півночі). На півночі Іран омивають води Каспійського моря, на півдні - Перської та Оманської затоки. Це один з центрів виникнення цивілізації на планеті, місце народження однієї з найбільших імперій світу та одна з найбільш самобутніх країн Азії. Величезна країна, яка розкинулася від теплого моря до засніжених гірських вершин, та має унікальний набір по-справжньому цікавих пам’яток, які можуть вважатися надбанням усієї цивілізації.

Іран розташований в Південно-Західній Азії і омивається Оманською затокою, Перською затокою і Каспійським морем. Іран, загалом, вважається гірською країною, й такий її рельєф суттєво посприяв у визначенні, як політичної так і економічної складової історії країни, протягом кількох століть. Своїми розмірами Іран займає шістнадцятий рядок серед країн світу (за площею країни). (Рис. 1)

Рис. 1. Іран на карті світу

· Площа країни: всього - 1 648 000 км², суша - 1 636 000 км², вода - 12 000 км².

· Сухопутні кордони: всього - 5440 км.

· Прикордонні країни (їх межі): Афганістан - 936 км, Вірменія - 35 км, Азербайджан 432км + Нахічевань (анклав) - 179 кілометрів, Ірак - 1458 км, Пакистан - 90 9 км, Туреччина - 499 км, Туркменістан - 992 км.

· Берегова лінія - 2440 км (крім того, Іран межує по Каспійському морю, на 740 км).

· Висота крайнощів: найнижча точка - Каспійське море - 28 метрів, найвища точка - гора Дамаванд - 5610 метрів.

· Землекористування: орна земля - 10%, постійні зернові культури - 1%, пасовища - 27%, ліси і лісові масиви - 13%, інші землі - 49% (станом на 1998 рік).

· Зрошувані землі - 94000 км².

Іран — ісламська республіка. У лютому 1979 р. в результаті антимонархічної революції був повалений шахський режим. Революцію очолив релігійний вождь шиїтів-імамітів аятола Рухолла Мусаві Хомейні. З 1 квітня 1979 р. країна стала офіційно називатися Ісламська Республіка Іран.

В країні діє конституція, затверджена на всенародному референдумі 2-3 грудня 1979 року, з наступними поправками.

За конституцією, державна влада здійснюється незалежними одна від іншої законодавчою, виконавчою, судовою гілками влади, що знаходяться під контролем політичного і духовного Керівника ІРІ, якого призначає виборний орган — Збори експертів. Цей пост може займати тільки богослов.

Нинішній Керівник Ісламської Республіки Іран — Аятола Сейєд Алі Хаменеї, обраний Радою старійшин 4 червня 1989 року після смерті аятоли Р.М. Хомейні.

Після поста Керівника ІРІ вищою посадовою особою в країні є президент. Президент обирається прямим і таємним голосуванням терміном на 4 роки. Допускається переобрання президента на другий (але не більше) термін. З червня 2005 року президентом Ірану є Махмуд Ахмадінеджад (Mahmoud Ahmadinejad).

Законодавчу владу в країні здійснюють Збори ісламської ради (меджліс) у складі 270 депутатів, які обираються прямим і таємним голосуванням терміном на 4 роки. Голова меджлісу — Мехді Кяррубі.

Конституцією також передбачена Конституційна рада старійшин, відомий як «Рада хранителів конституції», що має владу як приймати, так і відкидати резолюції Асамблеї. Асамблея експертів є другим ісламським закладом, що відповідає за обрання лідера у випадку, якщо нині діючий лідер не в змозі вести управління чи необхідно замінити 25 останов (провінцій), які управляються остандарами (генерал-губернаторами).

Виконавча влада належить президентові й уряду. Президент формує уряд і відповідає за його діяльність перед Керівником ІРІ і меджлісом, призначає віце-президентів.

Загальна довідка

1. Офіційна назва — JomhurT-ye EslamT-ye Iran

2. Столиця — Тегеран (7 225 000)

3. Рік здобуття незалежності — 1925

4. Поясний час — Гринвіч плюс 3 Уз

5. Загальна площа (кв. км) — 1 633 193,

зокрема:

5.1. Сільгоспугіддя (кв. км) — 182 000

5.2. Ліси (кв. км)-114 000

6. Чисельність населення (осіб) — 66 622 704

7. Густота населення (осіб/кв. км) — 40,8

8. Частка міського населення (%) — 61

9. Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб) — 18

10. Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб) — 5

11. Тривалість життя (років) — 70

12. Частка дорослого письменного населення (%) — 72,1

13. Харчування (денно калорій на душу населення) — 2860

14. Річне споживання палива (кг на душу населення) — 1215

15. Валюта — 10 іранських ріалів (RIs) = 1 туман

16. ВНП ($ США на душу населення) — 6400

17. Мови — фарсі (перська — офіційна), азербайджанська, курдська, арабська

18. Етнічні групи — перси (45,6%), азербайджанці (16,8%), курди (9,1%), ґілянці (5,3%), лурі (4,3%), мазендеранці (3,6%), балуджі (2,3%), араби (2,2%), бахтіарці (1,7%)

19. Релігійний склад населення: мусульмани-шиїти (89%), мусульмани-суніти (10%), християни (0,5%), іудаїсти (0,3%), бахаїти (0,1%). Державна релігія — іслам шиїтського тлумачення.

20. Адміністративно-територіальний поділ – 28 провінцій

2. Природні умови і ресурси, як база для розвитку економіки Ірану

Понад 4/5 території Ірану займають гори і високі нагір'я. Більшу частину території країни займає велике внутрішнє Іранське нагір'я середньою висотою 1200 м. Його утворюють великі плато, гірські ланцюги і міжгірські улоговини. На заході підносяться гори Загрос, на сході - сильно розчленовані Східно-Іранські гори, на півночі - могутні дуги Ельбурса, на півдні - Макрана. Вздовж узбережжя Каспійського моря, Персидської і Омана заток витягнулися вузькі смуги берегових низовин, а саме Південно-Каспійська низовина та частина Кура-Араксинської низовини та рівнина Хузестан.

Центр Ірану складається з кількох закритих нагір'їв, які в сукупності іменуються Центральним плато або Іранське нагір'я. Середня висота плато складає близько 900 метрів (3000 футів), але деякі з гір, які підносяться над плато перевищують 3000 метрів. Східна частина плато вкриті сіллоляними пустелями - Дашт-і Кавір (Dasht-e Kavir) (в народі називають Солона пустеля) і Дашт-і Лут (Dasht-e Lut), за винятком деяких поодиноких оаз, ці райони переважно безлюдні.

Іран має тільки дві просторі низовини - рівнина Хузестан (Khuzestan) на південному-заході країни і Південно-Каспійська низовина на півночі країни. Перша з них, приблизно трикутної форми, є продовженням Месопотамської низовини і становить, в середньому, близько 160 кілометрів в ширину. Вона розтягнулася на 120 км й висота її, заледве, перевищує рівень моря, а наприкінці різко впирається в передгір'я Загросу. Більша частина рівнини Хузестан вкрита болотами. Південно-Каспійська низовина є набагато довшою й розтягнулася на 640 кілометрів уздовж узбережжя Каспію, але в своєму найширшому місці складає менше 50 км, а в деяких місцях менш ніж 2 км і в окремих частинах берега моря пересікається передгір'ям Ельбурса. Узбережжя Перської затоки на південь від рівнини Хузестан і на узбережжі Оманської затоки спостерігаються тільки локальні рівнинні ділянки, оскільки гірські нагромадження Загросу в цих областях підходять прямо до берегової лінії.

Іран має змінний клімат на більшій частині Ірану він субтропічний, континентальний, характеризується різкими коливаннями температур. На узбережжі Персидської і Оманської заток клімат тропічний. Для всієї країни, за винятком каспійського узбережжя та прибережної низовини на півдні, типові суворі зими. Досить опадів отримують тільки високогірні райони Загроса та узбережжя Каспійського моря. На північному заході, холодна зима з сильними снігопадами та заморозками протягом грудня і січня. Весна і осінь відносно помірні, а літо сухе і жарке. На півдні зима м'яка, а на рівнині Хузестан, літня спека супроводжується підвищеною вологістю.

Літо повсюдно спекотне з середніми місячними температурами від +27°С до +32°С. Денні температури нерідко досягають 32-38°С, вночі вони знижуються до 16-21°С. Вище 1500 м над рівнем моря повітря прогрівається значно слабкіше. Найбільш виражені розходження в термічному режимі між північною і південною частинами країни взимку. На півночі, за винятком прикаспійської смуги, зими холодні і сніжні, на півдні вони м'які і теплі. Середні січневі температури становлять в Тегерані 2°С, Тебрізі 8°С, Ахваз 12°С, Ширазі 9°С, Джаске 19°С, Бехарі 19°С. Нічні заморозки відзначені на всій території Ірану на північ від 27° пн.ш. Абсолютний мінімум температури зафіксований в Тебрізі (-28°С). На півдні денні температури взимку змінюються від помірних до теплих, а вночі знижуються на 11-14°С.

Більша частина території Ірану відчуває недостатнє зволоження, як правило, влітку дощі не випадають протягом 2-3 місяців, а в окремі роки - і протягом 7 місяців поспіль. Виняток становлять високогірні райони Північного Загроса, навітряні схили Ельбурса і гір Іранського Азербайджану та узбережжя Каспійського моря, які отримують 650-1650 мм опадів у рік, причому їх сума різко скорочується на підвітряних схилах і в південно-східному напрямку. Річна норма опадів в Тегерані 250 мм, Мешхеді 280 мм, Ісфахані 130 мм, Джаске 130 мм, Захедане 100 мм, вони припадають переважно на холодний сезон - з листопада по березень. Взимку на півночі Ірану й у високогір'ях на півдні опади випадають переважно у вигляді снігу. У підніжжях Ельбурса і Загроса на висоті вище 1200 м над рівнем моря сніг лежить протягом 4-5 місяців, а в найбільш захищених місцях зберігається до червня. У Тегерані потужність снігового покриву, який тримається протягом 2-3 тижнів, складає близько 0,5 м. Сніг грає важливу роль в економічному житті країни, його повільне танення дозволяє поповнювати запаси води, необхідні для зрошення. У південній частині Ірану випадають головним чином рідкі опади, як правило у вигляді сильних злив, протягом 6-30 днів і також в зимовий період.

Територія Ірану розташована в межах Середземноморського складчастого пояса. В центральній частині виділяється серединний епібайкальський масив з довендською складчастою основою і венд-фанерозойським осадовим чохлом. Район Ірану високосейсмічний, тільки у ХХ столітті під час 22 найсильніших землетрусах (9 балів і вище) тут загинули 73 000 осіб, у грудні 2003 року під час руйнівного землетрусу загинуло понад 70 000 осіб.

У накладених на епібайкальський масив западинах, розвинені червоноколірні лагунно-континентальні уламкові і соленосні товщі олігоцен-міоценового віку. На півночі розташовані Ельбурс-Біналудська, Копетдагська і Ельбурська системи мезозойсько-ранньопалеогенових геосинклінальних прогинів. Вздовж кордонів Афганістану і Пакистану розташована Східно-Іранська складчаста система – евгеосинклінальний прогин, заповнений офіолітовими і флішевими утвореннями крейди-еоцену.

На півдні та заході – складчасті системи Загроса і Сенендедж-Сирджанська. Перша являє собою міогеосинклінальний прогин венду-палеогену, де в пізній крейді та міоцені розвинулась складчастість і орогенез. Друга – геосинклінальний прогин, виконаний карбонатно-теригенними і вулканогенними серіями юри-крейди.

іран економіка енергетичний

Табл. 1.

Надра Ірану багаті на нафту, природний газ, вугілля, відомі також родовища руд заліза, хрому, міді, свинцю, цинку, золота, марганцю, сірки, гіпсу, камяної солі, бариту, целестину, флюориту, бірюзи, нерудних будівельних матеріалів (таблиця - основних корисних копалини Ірану станом на 1998-1999 років).

Запаси поверхневих і підземних вод Ірану залежать від кількості атмосферних опадів і тому зосереджені перш за все у північній частині Загроса, в горах Ельбурса і Іранського Азербайджану. Для внутрішніх плоскогір'їв, південної частини Загроса, Макрана і Східно-Іранських гір типові нечисленні тимчасові водотоки. У напрямку до півдня країни підземні води стають солонуватими і непридатними для використання.

В Ірані не має багато великих річок, здебільшого це малі річки і струмки, частина яких пересихає в літню пору року, або доволі сильно міліє. Єдина велика ріка - Карун, довжиною 830 км, яка є судноплавною (на ділянці в 180 кілометрів ), правда, лише для малотонажних-мілких човнів, якими можна доправитися з Хорремшехра в Ахваз. Інші дві великі річки; Хакех (Kharkeh), довжиною в 700 кілометрів, яка впадає в ріку Тигр, та річка Заяндег (Zayandeh), яка має довжину 300 км. Кілька інших постійних річок і потоків також впадають в Перську затоку, не менша кількість малих річок стікають з північно-західного Загросу та гір Ельбурса і впадають в Каспійське море. На Центральному плато, не так багато річок та струмків, більшість з яких в сухі місяці міліють, хоча протягом більшої частини року вони живляться від осінньо-зимових опадів та танення снігу в горах весною і деякі з них мають постійний водотік через поєднання з каналами від більш повноводніших річок, але в кінцевому підсумку, зливаються й попадають в соляні озера, які також, як вміст розсолу занадто високий для підтримки життєвих функцій організмів та риб. Також є кілька характерних солоних озер вздовж ірано-афганського кордону у провінції Систан і Белуджистан.

3. Характеристика господарства. Транспорт Ірану

Промисловість. Основна галузь — гірничодобувна промисловість. її продукція — переважно нафта (четверте місце у світі) і природний газ, уран. Інші мінеральні ресурси поки що розробляються недостатньо. Нафтогазодобувній промисловості завдала великої шкоди ірано-іракська війна. Амбіційні проекти розвитку промисловості та інфраструктури, започатковані за правління шаха, було відкинуто. Провідні галузі промисловості — нафтопереробна, нафтохімічна, чорна і кольорова металургія, машинобудування, металообробна, харчова, текстильна, тютюнова. Розвинене ремісництво (килими, металеві та ювелірні вироби).

Сільське господарство. У сільському та лісовому господарстві працює 1/3 населення країни. Основні сільськогосподарські культури — зернові (пшениця, ячмінь, рис), бобові та олійні. Із технічних культур переважають бавовник, цукрові буряки, цукрова тростина, тютюн, чай. Вирощують плодові, баштанні, виноград, горіхи. Екстенсивне тваринництво (вівці, кози, верблюди, велика рогата худоба тощо), шовківництво, морське рибальство, заготівлі деревини. Продовольства бракує, тому воно підлягає раціонуванню.

Транспорт. Розвинені всі види транспорту. Головні морські порти Перської затоки — Хорремшехр, Бендер-Хомейні, Бушир, Харк, Абадан, Бендер-Махшехр; Каспійського моря — Ензелі та Наушехр. Міжнародні аеропорти — у столиці, Абадані, Бен-дер-Аббасі, Ісфагані, Ширазі.

Залізниці - загальна довжина - 4850 км; з них 4760 км - 1 .432-метровий шаблон, 92 км - 1 .676-метровий шаблон; 480 км у стадії будівництва. Автодороги - загальна довжина - 140 072 км; 42 694 км - бруковані дороги ; 46 866 км - гравійних ; 49 440 км - земляних ; і приблизно 1 200 км - сільська дорожня мережа .

Внутрішні водяні шляхи - 904 км; Шатт-Аль-Араб - звичайно судноплавний для морського транспорту протягом приблизно 130 км , але через Ірано-Іракську війну не використовується (з вересня 1980 р.).

Трубопроводи - для нафти 5900 км; нафтопродуктів 3900 км; природного газу 4550 км.

Порти - Абадан ( у значній мірі зруйнований у 1980-88 р.) і 6 інших менш великих портів .

Торговий флот - 134 судна (1000 БРТ і більш) всього 4 466 395 /8 329 760 включає 38 вантажних судна, 6 ролл-он/ролл-оф, 32 нафтового танкера, 4 хімічні танкери, 3 рефрижератори, 47 сухогрузів, 2 комбінованих сухогрузів, 1 судно для перевезення зрідженого газу.

Іран — аграрно-індустріальна країна з розвинутою нафтовою промисловістю. Основні галузі: нафтова і нафтопереробна, текстильна, цементна, конструкційних матеріалів, харчова, металообробна, чорна і кольорова металургія. В структурі промисловості І. провідне місце займає гірничодобувна промисловість, яка, зокрема, забезпечує високий рівень прибутків від експорту нафти. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Гол. мор. порти в Персидській затоці: Хорремшехр, Бендер-Хомейні, Бушир, Харк (нафтовий термінал), Абадан, Бендер-Махшехр і Чахбехар в Аравійському морі. На Каспійському м.: Ензелі, Ноушехр. Навігація здійснюється по оз. Урмія і р. Карун, яка через Шатт-ель-Араб сполучається з Персидською затокою.

Майже 40 % підприємств обробних галузей зосереджені в Тегерані. Важливими промисловими центрами є також Ісфахан (текстильна промисловість і чорна металургія), Тебріз (машинобудування, в тому числі важке), Казвін і Саве (різні галузі легкої індустрії), Решт (електротехнічна і електронна промисловість), Ерак (виплавка алюмінію і машинобудування), Ахваз (машинобудування і металообробка), Шираз (нафтохімічна і електронна промисловість), Абадан і Бендер-Хомейні (нафтохімія і нафтопереробка).

В середині 1990-х рр. сільське господарство давало приблизно 29-30 % ВВП. Важливе місце в економіці Ірану займають традиційні кустарні промисли і ремесла, зокрема килимарство. Експорт килимів істотно скоротився через припинення їх збуту в США і конкуренції виробників інших країн.

За вплив на Іран з урахуванням його значних геостратегічних та геоекономічних ресурсів, нині точиться запекла боротьба між США, ЄС, Росією, Китаєм, Японією та Індією.

Іран не тільки сам відкритий для співробітництва, але й прагне брати участь в енергетичних проектах в інших країнах, у першу чергу в регіоні Каспійського басейну та в Туреччині. Нині Іран експортує 4,3 млрд м³ на рік до Туреччини та імпортує близько 5 млрд м³ на рік природного газу з Туркменістану, тобто експортні можливості Ірану нині не реалізовані. За даними „Бритіш Петролеум”, з 1997 р. Іран споживає більше природного газу, ніж видобуває, оскільки не має можливості збільшити експорт газу на турецькому напрямі через проблеми з якістю експортованого газу та сезонними коливаннями в постачанні газу до Туреччини у зв’язку зі зростанням споживання газу в Ірані в холодний період.

Іран прагне стати рівноправним учасником масштабних енергетичних проектів у рамках регіону Каспійського басейну та Південного Кавказу розглядаючи енергетичну безпеку регіонів як складову власної енергетичної безпеки.

Енергетична стратегія Ірану щодо встановлення тісної взаємодії з державами Каспійського регіону та Південного Кавказу має статус зовнішньополітичного стратегічного завдання і досягла очікуваних результатів:

· Іранська дипломатія в останні роки наблизилася до завоювання міцних позицій на енергетичних ринках регіону;

· прагматичний курс керівництва країни диктує необхідність проведення гнучкої й ефективної регіональної економічної стратегії;

· Складна кон'юнктура на світових енергетичних ринках в умовах нестабільності енергетичних систем країн Південного Кавказу, які переживають кризовий етап, надала Ірану сприятливий шанс затвердитись.

Іран прагне не допустити перетворення Каспійського басейну та Закавказзя в сферу впливу американських інтересів (Ірак, Афганістан, очікується й Пакистан), пропонуючи країнам регіону створити власний механізм безпеки у форматі „3+3” (Вірменія, Азербайджан, Грузія, а також Росія, Іран, Туреччина).

Енергетична стратегія в цьому контексті розглядається Тегераном як важливий інструмент реалізації загальної зовнішньополітичної лінії.

Головними напрямками іранської енергетичної політики у регіоні Каспійського басейну є:

· забезпечення поставок й транзиту природного газу;

· фінансове й технічне сприяння у спорудженні та відновленні ГЕС;

· синхронізація роботи електромереж, з'єднання високовольтних ЛЕП та обмін електроенергією;

· допомога в розвитку альтернативної енергетики (вітрова й сонячна);

· поставка нафтопродуктів та подальший обмін за схемою заміщення.

Експерти зазначають, що важливе значення іранське керівництво надає багатосторонньому формату енергетичної взаємодії. По-перше, поступово розвивається російсько-ірано-азербайджанське співробітництво щодо об'єднання енергетичних систем цих країн. По-друге, Іран розглядає плани енергетичного співробітництва з Росією. По-третє, ірано-азербайджанське співробітництво планується в перспективі конвертувати у створення транскаспійського енергетичного простору з орієнтацією на ЄС.

4. Енергетична складова Іранського питання: пропозиції та інтереси основних центрів сили

Іранське питання має багато аспектів, яке включає ядерну, зовнішньоекономічну, енергетичну та воєнну політику Ірану. Велику роль в цьому відіграє енергетична складова, без глибокого розуміння якої неможливо визначити сутність політики щодо Ірану з боку провідних центрів сили – США, ЄС, Росії, Китаю, Японії та Індії.

Іран є найбільшою країною Каспійського басейну та Азії у демографічному, економічному та військовому відношенні, яка впливає на політичний клімат у великому регіоні від Південної Європи до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Іран є однією з найбільших нафтовидобувних країн світу, здатних безпосередньо впливати на динаміку світових цін на енергоносії. Він є другим експортером нафти серед країн-членів ОПЕК.

Основними учасниками співробітництва у нафтохімічної галузі, з однієї сторони виступають провідні західні компанії, підприємства Азійсько-Тихоокеанського регіону, з іншої сторони – міністерство нафти Ірану спільно з Національною Іранською Нафтопереробною Дистрибуційною Компанією (НІНПДК) та компанією „Нафтіран Інтертрейд Компані” (НІКО, Швейцарія)⁽¹⁾⁽¹⁾, яка представляє інтереси Національної Іранської Нафтової Компанії (НІНК, Іран).

Протягом 2007-2008 рр. між керівництвом нафтогазової промисловості Ірану та міжнародними нафтовими компаніями, консорціумами й корпораціями велись переговори та успішно укладались угоди про розробку іранських нафтогазових родовищ: Бендере-Аббас – з інденізійською компанією „Стар Пертрогас” загальною сумою – 2 млрд дол. США; Південний Парс (фаза 13, 14) – з нідерландською компанією „Шелл” (25 %) спільно із іспанською компанією „Репсол” (25 %) – загальною сумою – 4,3 млрд дол. США; Південний Парс (фаза 22, 23, 24) – з турецькою нафтовою компанією, загальною сумою – 12 млрд дол. США; Голшан й Ферелдувс – з малайзійською компанією „СКІ Венчурес”, загальною сумою – 20 млрд дол. США; Азадеган із запасами нафти 4 млрд т – з нафтовими компаніями Японії, Китаю й Росії; Чашмехош – з іспанською компанією „Сапса”; Бангестан – з нафтовими компаніями „Тотал” й „Бритіш Петролеум”.

В цілому, Іран експортує 30 % своєї нафти до ЄС, 11 % – до Китаю, 26 % – до Японії, 9 % – до країн Африки, до країн Південно-Східної Азії – 19 %. (Див. Рис 4).

4.1 Інтереси США

У регіональній енергетичній політиці США пріоритет віддається політико-економічним відносинам з країнами, що володіють великими запасами енергоресурсів на Близькому та Середньому Сході. Енергетична складова політики США в Каспійському регіоні передбачає: розширення напрямів і шляхів транспортування енергоносіїв з регіону, використовуючи нафтогазові проекти: „Набукко”, „Баку-Тбілісі-Ерзерум” (БТЕ) та інші; лобіювання Транскаспійських газо- і нафтопроводів; сприяння доступу країн ЄС до родовищ газу і нафти Каспійського регіону з метою зменшення їх енергетичної залежності від Росії; переорієнтацію економіки і енергоресурсів країн Каспійського регіону на Захід.

Складовою національної енергетичної політики США у період адміністрації Дж. Буша було недопущення домінування Ірану в регіоні Близького та Середнього Сходу. Інструментом реалізації цього завдання було введення жорстких економічних санкцій проти Ірану.

Обраний президент США Барак Обама сьогодні намагається розробити більш гнучку політику щодо Ірану. Можливі зміни у політиці США щодо Ірану відкривають більш сприятливіші можливості для країн ЄС, а також й для України відповідно розвитку співпраці з Іраном в енергетичній сфері.

4.2 Інтереси ЄС

Політика ЄС щодо Ірану визначається нагальною необхідністю пошуків нових джерел енергопостачання. В цьому контексті Європа докладає зусилля задля розвитку співпраці з Іраном, як однією з найбільш багатих на енергоресурси держав Каспійського регіону.

Свідченням такої політики є наступні чинники:

1. Імпорт нафти ЄС з Ірану у 2007-2008 рр. склав майже 30 % (Див. Рис. 4).

Джерело: Joint Economic Committee. Congress.United States, 2008.

Рис. 4.

2. ЄС зміцнює свої позиції в регіоні Перської затоки та Каспійського басейну через реалізацію нових геостратегічних проектів для підвищення своєї конкурентоспроможності у боротьбі за енергетичні ресурси регіону Близького та Середнього Сходу.

3. ЄС притаманна особливість до затвердження у якості провідного глобального гравця на Близькому та Середньому Сході.

Останнім часом позиція ЄС щодо іранського питання стала менш жорсткішою і передбачає розв’язання ситуації навколо ядерної програми Ірану з подальшим зняттям санкцій.

ЄС передбачає створення зон вільної торгівлі з окремими країнами та подальше економічне співробітництво, в перше чергу в енергетичній сфері з країнами Перської затоки. ЄС розглядає доступ до енергоресурсів як пріоритетний, та реалізує Транскаспійський газопровід (США підтримує цей проект), який має стати частиною газопроводу „Набукко” з подальшим підключенням Ірану та Іраку, а також допоміжних сполучень, через які газ подаватиметься з турецько-іранського кордонів до основної гілки газопроводу. Експерти зазначають можливість розширення основної гілки газопроводу допоміжних сполучень Іраку та Сирії.

ЄС вживає заходи з метою мінімізації статусу Росії як монопольного постачальника енергоресурсів до Європи. Активізація співробітництва ЄС з країнами Каспійського басейну, передусім з Іраном – це забезпечення прямого доступу до енергоресурсів, минаючи російський вплив. Це передбачає реалізацію наступних проектів:

· спорудження нафтопроводу „Баку-Тбілісі-Джейхан” (БТД), який призначено для експорту каспійської нафти на європейські ринки по так званому „південному маршруту”, по території Азербайджану, Грузії і Туреччини, в обхід Росії. Ключовим питанням щодо можливості функціонування БТД на повну потужність є приєднання до проекту Казахстану та Ірану;

· розбудова комплексної системи трубопроводів Близького Сходу і Північної Африки. (БСПА). Початок труби передбачається розташувати на промислах Ірану й Катару (де зосереджені одні із найбільших світових запасів газу – 72 трлн куб.м) з подальшим підключенням родовищ Іраку, Кувейту й ОАЕ. Далі магістраль проекту пройде через Саудівську Аравію (або через Ірак і Йорданію) з виходом до Червоного моря, уздовж середземноморського узбережжя через Лівію й Туніс до Алжиру (або Марокко), де й завершиться його маршрут довжиною майже 6 тисяч кілометрів;

· завершення газопроводу „Набукко”, траса якого проходитиме з Ірану через Туреччину, Болгарію, Румунію та Угорщину до Австрії. Потенційними постачальниками природного газу з використанням потужностей газопроводу „Набукко” стануть – Іран, Ірак, Сирія, Єгипет, Азербайджан, Казахстан й Туркменістан.

Експерти ЄС визнають, що найбільший проект постачання газу до Європи неможливий без іранського газу. Наразі реалізація проекту „Набукко” стримується відсутністю достатньої кількості постачальників газу. Іранський газ поки що заблокований запровадженими США санкціями. Панарабський газопровід (країни Перської затоки – ЄС) все ще будується, а Туркменістан віддає перевагу прикаспійському маршруту транспортування додаткових обсягів газу – через Казахстан, Узбекистан та Росію. Певні політичні неузгодженості виникли також у зв’язку з подвійною позицією одного з ключових учасників проекту – Угорщини, яка розвиває співробітництво з „Газпромом” з використанням підземних сховищ газу на своїй території, які розглядались як важливий елемент проекту „Набукко”. Укладання угоди між Росією і Болгарією у 2007 р. щодо будівництва газопроводу „Південний потік” через Чорне море має потенціал уповільнити реалізацію проекту „Набукко”.

4.3 Інтереси Росії

Економічні інтереси Росії збігаються з інтересами країн ОПЕК, передусім в позиції підтримання високих світових цін на нафту, завдяки чому економіка Росії зростала протягом 1998-2008 рр. Російські поклади нафти менші, ніж поклади країн ОПЕК. Однак Росія має потенціал зайняти сектори світового енергоринку як додатковий постачальник нафти. У газовій сфері Росії належить перше місце. В інтересах Росії є налагодження співробітництва з Іраном у нафтогазовій сфері.

Позиція Росії в іранському питанні спрямована на те, щоб не дозволити США переформатувати геостратегічний простір Б