Скачать

Виды кредитов коммерческих банков

2) принципи, що вiдображають сутнiсть функцiї кредиту (строковiсть, забезпеченiсть, платнiсть).

У Положенні НБК “Про кердитування” перелічені принципи трактуються як умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких розглядається як недоліки кредитної діяльності.

Принцип цілеспрямованості.

Суть принципу цілеспрямованості або цільового використання кредиту полягає в тому, що він має видаватися лише на визначені цілі - на задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. У цьому відмінність кредитування від фінансування, оскільки останньоє такої конкретної мети не має. Якщо ж припустити, що позичкою покриватимуться потреби, які не маєть тимчасового характеру, то позичені кошти не повернуться до кредитора і кредитування перетвориться на безповоротнє фінансування. На практиці цей принцип здійснюється шляхом надання кредиту на конкретні цілі (об’єкта) і знаходить відбиття у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики і дозволяє здійснювати банківськй контроль за дотриманням цієї умови позичальником.

Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальника може бути підставою для дострокового повернення кредиту або застосування штрафного позичкового процента. В умовах ринкової економіки зміст принципу цілеспрямованості дещо змінився - комерційні банки надаюь кредити на нових умовах у нетрадеційній формі. Якщо за централізованої адміністративно-командної системи господарювання мало місце кредитування сукупного об’єкта, що в ході банківської реформи привело до певної уніфікації використання кредиту, то тепер поступово складається система багатоваріантного кредитуваня, коли підприємства і банки застосовують ту його форму, яка, на їх думку, є найдоцільнішою.

Принцип диференцiйованостi.

Диференційованість кредиту - це принцип, який означає зважений підхід з боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників. Кредит має надаватися тим суб’єктам господарювання, які спроможні своєчасно його повернути. Ще до недавнього часу застосування диференційованого підходу при кредитуванні означало оцінку підприємств за рівнем виконання ними основних планових показників. Тепер диференційованість кредитування здійснюється на основі показників кредитоспроможності позичальника, які дають змогу оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим у здатності і готовності позичальника повернути на дану позику в обумовлений договором строк. Ці якості потенційних позичальників визначаються шляхом аналізу їх балансів з точки зору забезпеченності господарства власними джерелами коштів, ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної угоди, але й у подальшій діяльності. Такий аналіз оцінки кредитоспроможності позичальника , що здійснюються банками банками заздалегідь (до укладання кредитного договору), дозволяють певною мірою знизити ризик несвоєчасного повернення позички.

Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів конкретного комерційного банку і загальної централізованої політики держави. Суттєвою ознакою принципу диференційованості кредитування в сучасних умовах є перехід від кредитування об’єкта до кредитування суб’єкта.

Принцип строковості.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність повернення отриманої від кредитора позик у визначений строк, обумовлений кредитною угодою.

У зв’язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний і залежить від багатьох факторів, здійснювати діловий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків його погашення. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичкових коштів у господарстві позичальника і виражає ту міру за межою якої кількісні зміни у часі перходять у якісні, якщо порушується строк користування позичкою. В цьому разі кредит втрачає своє дійсне призначення, що негативно позначається на стані грошового обігу в державі.

Принцип стрковості поверненя кредиту знаходить соє практичне втілення у погашенні конкретної позички шляхом перерахунку відповідної суми коштів на рахунок кредиторк і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів. В умовах централізованої планової економіки існувала позичка, яка не поверталася. Ця форма кредитування була поширена в аграрному секторі господарства, коли державні кредитні установи надавали позички, повернення яких не передбачалося у зв’язку з кризовим становищем позичальника і які за своєю сутністю були додатковою формою бюджетних асигнувань , що здійснювалися через державний банк і, безумовно, ускладнювали кредитний механізм.

В ринкових умовах господарювання принципу строковості повернення кредиту надається особливе значення. Порушення його є для кредитора підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді збільшення процента за кредит, а при подальшій несплаті - пред’явлення фінансових вимог у судовому порядку. Крім того, додержання зазначеного принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків, організація діяльності яких не дозволяє вкладати залучені кредитні ресурси у безнадійні договори. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить нормальне забезпечення коштами суспільного відтворення і, відповідно, його обсягів і темпів зростання.

Принципи забезпеченності і платності.

З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи забезпеченності і платності. Забезпеченість кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом з кредитним договором і є додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах планової економіки цей принцип трактувався досить вузко - вважалося, що забезпеченністю кредиту є наднормативний оплачений залишок товарно-матеріальних цінностей. Однак практичний досвід показує, що наявність такого матеріального забезпечення ще не дає впевненості у своєчасності повернення кредиту в зв’язку з тим, що підприємство може мати матеріальні запаси, які обертаються досить повільно. З точки зору світової банківської практики надійнішими є заставне право, порука і гарантії, а також в цілому система страхування.

Вибір форм юридичних зобов’язань (однієї чи кількох) забезпечення кредиту передбачає ться сторонами кредитної уоди і обумовлюється в кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність і тим самим знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у період загальної економічної нестабільності.

Згідно з чинним законодавством України в практиці комерційних банків може використовуіатися кілька видів забезпечення виконання зобов’язань у кредитних відносинах. Це - застава, порука та гарантія, штраф (пеня), страхування. Без забезпечення кредит може надаватися лише у тих випадках, коли джерело погашення позики високонадійне. В інших випадках при виборі виду забезпечення по кожній конкретній кредитній угоді необхідний економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей позичальника.

Зважаючи на світовий досвід банківської діяльості, слід зазначити, що в Україні не застосовуються такі види забезпечення, як земля, іпотека, закладна (через відсутність чинного законодавства), за рахунок яких можна було б розширити структуру кредитів. Крім того, на сьогоднішній день існує проблема практичної реалізації принципу забезпеченності, що зумовлена недосконалістю правової бази. Це стосується відсутності єдиного реєстру заставленого майна та відпрацьованого механізму його реалізації у разі визнання клієнта неспроможним повернути позичку.

Принцип забезпеченності тісо пов’язан з принципом платності. Цей принцип виражає необхідність прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту, і за своєю економічною суттю являє собою ціну кредитних ресурсів. Банківський позичковий процент виконує три основні функції: по-перше, економічна суть плати за кредит відображає фактичний перерозподіл між кредитором і позичальником додатково отриманого прибутку