Скачать

Взаємозв’язок самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у середньому віці

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМА САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Самоактуалізація як ключове поняття гуманістичної психології

1.2 Ціннісні орієнтації як елемент структури особистості

РОЗДІЛ 2 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

СЕРЕДНЬОГО ВІКУ

2.1 Психологічна характеристика ранньої дорослості

2.2 Період середньої дорослості

2.3 Духовна криза. Проблема сенсу

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ

САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ Й СМИСЛОЖИТТЄВИХ ОРІЄНТАЦІЙ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СЕРЕДНЬОМУ ВІЦІ

3.1 Мета, завдання, методи дослідження

3.2 Дослідження самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групі 35-40 років

3.3 Дослідження самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групі 40-45 років

3.4 Порівняльний аналіз самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у групах випробовуваних

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Важливою умовою успішної інтеграції людини в суспільство є розвиток внутрішньо та зовнішньо узгодженої системи соціально-психологічних засобів організації власного життя, тобто стилю життя. Одним з механізмів переплавляння індивідуальних якостей на інтегровану систему саморегуляції особистості є процес її самоактуалізації.

Самоактуалізація - це процес актуалізації людиною власних потенціалів та використання їх як засобів реалізації сенсу життя (6).Актуалізація потенціалів є природним процесом, проте в умовах розвитку сучасної людини він легко блокується.

Самоактуалізаційна діяльність — елемент життя людини, що вимагає свідомої, цілеспрямованої активності, і тому не може пов'язуватися з ранніми етапами життя. Це доля «зрілої людини» - людини середнього віку.

Вік - якісно специфічний рівень онтогенетичного розвитку людини. Кожен вік у людському житті має певні нормативи, за допомогою яких можна оцінити адекватність розвитку індивіда і які стосуються психофізичного, інтелектуального, емоційного й особистісного розвитку. Ці нормативи позначаються також як завдання вікового розвитку.

У світовій психологічній літературі середній вік людини визначається не лише тими фізіологічними змінами, які відбуваються в його організмі, але й тими психологічними новоутвореннями, які неминуче виникають як під впливом як внутрішніх процесів, так і зовнішніх чинників. Оскільки процеси, що відбуваються в цьому віковому періоді, вельми специфічні, вони часто вимагають від людини вміння швидко перебудуватися і пристосуватися до умов соціального порядку, що змінилися. З точки зору психологічної ці умови, що змінилися, приводять людину середнього віку до формування нового образу «Я», переоцінці колишніх цінностей, переосмисленню життєвих цілей і завдань, що диктує необхідність гнучко адаптуватися до динамічних умов життя. За Е. Еріксоном (51), на віковий період 35-45 років приходиться так звана «криза середини життя». І саме від того, як вона протікатиме, яким чином завершитися, і залежатиме, як складеться подальша соціально-психологічна адаптація людини (наскільки вона буде успішною).

Важливими компонентами структури особистості, які впливають на прцес самоактуалізації, є смисложиттєві та ціннісні орієнтації.

Особливості самоактуалізації та функціонування Я-концепції в середньому віці відображаються, здебільшого, в різноманітних теоріях криз (Ф.Є. Василюк, Г.А. Вайзер, Л.С. Виготский, Г.Г. Горєлова, О.М. Дьомін, В.В. Козлов, Б. Лівехуд, Е. Ліндеманн, Г. Сельє, Т. Титаренко, Г. Шихі, Е. Еріксон та ін.). Значна кількість досліджень з проблеми формування і розвитку Я-концепції свідчать про обумовленість цього процесу з одного боку, специфікою соціалізації, а, з іншого, індивідуалізації особистості (О.Г.Асмолов, Г.В.Гребеньков, О.В.Грибакін, В.М.Дьячков, Т.П.Єрошкіна, О.О.Любякін, О.В.Нечаєв, І.І.Резвицкий, Д.І.Фельдштейн).

У вітчизняній психології показано, що усвідомленню власної ментальної моделі в дорослому віці перешкоджає, зокрема, кризовий стан особистості (Т.М.Титаренко), коли її поведінка соціально невмотивована, вона має неадекватний рівень самооцінки, не вміє регулювати власні емоційні стани, не здатна до саморозвитку, до провідних способів діяльності здорової особистості (Г.С.Костюк).

Мета роботи - з’ясувати взаємозв’язок самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у середньому віці.

Актуальність теми зумовлена тим, що динаміка сучасного життя, висока емоційна напруженість, професійні та життєві стреси диктують суворі вимоги до особистості людей середнього віку. Принциповим моментом є те, що після настання тридцяти років зазвичай трансформується ментальна модель другої половини життя людини.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

1) розглянути самоактуалізацію як ключове поняття гуманістичної психології;

2) охарактеризувати ціннісні орієнтації як елемент структури особистості;

3) дати психологічну характеристику ранньої дорослості;

4) охарактеризувати період середньої дорослості;

5) розглянути духовну кризу та проблему сенсу;

6) дослідити самоактуалізацію й смисложиттєвих орієнтації та ціннісні орієнтації у випробовуваних.

Методи дослідження:

1.самоактуалізаційний тест (CAT) (Ю.Є. Альошина, Л.Я. Гозман, М.В. Загика і М.В. Кроз);

2. тест-опитувальник самовідношення В.В. Століна;

3. тест смисложиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва;

4. морфологічний тест життєвих цінностей (В.Ф. Сопов, Л.В. Кар- пушина).

Об’єкт дослідження – самоактуалізація у середньому віці.

Предмет дослідження - взаємозв’язок самоактуалізації й смисложиттєвих орієнтацій та ціннісних орієнтацій у середньому віці.

Методи математичної обробки: коефіцієнт рангової кореляції Спірмена, критерій U Манна-Уїтні.

Випробовувані: 25 чоловік 35-40 років, 12 чоловіків і 13 жінок; 25 чоловік 40-45 років, 13 чоловіків і 12 жінок. Випробовувані є працівниками Харківської кондитерської фабрики. При розподілі випробовуваних на вікові групи ми спиралися на періодизацію віку дорослості Г. Крайгом (22): рання дорослість – друге та третє десятиріччя життя, середня дорослість – четверте та п’яте десятиліття.

РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМА САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Самоактуалізація як ключове поняття гуманістичної психології

cамоактуалізація психологія особистість духовна

Теорія самоактуалізації є ключовим системоутворювальним елементом гуманістичного напрямку в психології. Основоположною для гуманістичного напрямку є ідея про те, що усвідомлене прагнення до максимально можливого розкриття свого людського потенціалу і його реалізація в практичній життєдіяльності на благо суспільства шляхом самоактуалізації є необхідним чинником повноцінного розвитку людини.

А. Маслоу сформулював характеристики, в яких розкривається самоактуалізація:

1) повне прийняття реальності й комфортне відношення до нього (не ховатися від життя, а знати, розуміти його);

2) прийняття інших і себе («Я роблю своє, а ти робиш своє. Я на цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. І ти на цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. Я є я, ти є ти. Я поважаю і приймаю тебе таким, який ти є»);

3) професійна захопленість улюбленою справою, орієнтація на завдання, на справу;

4) автономність, незалежність від соціального середовища, самостійність думок;

5) здатність до розуміння інших людей, увага, доброзичливість до людей;

6) постійна новизна, свіжість оцінок, відкритість досвіду;

7) розрізнення мети й засобів, зла і добра («Не всякий засіб добрий для досягнення мети»);

8) спонтанність, природність поведінки;

9) гумор філософського плану;

10) саморозвиток, прояв здібностей, потенційних можливостей, що творчість в роботі, любові, житті, яка самоактуалізує;

11) готовність до вирішення нових проблем, до усвідомлення проблем і труднощів, до усвідомлення свого досвіду, до справжнього розуміння своїх можливостей, до підвищення конгруентності (31).

Конгруентність - це відповідність переживання, усвідомлення досвіду його справжньому змісту. Подолання захисних механізмів допомагає досягти конгруентних, справжніх переживань. Захисні механізми заважають правильно усвідомити свої проблеми. Розвиток особистості - це підвищення конгруентності, підвищення розуміння свого «реального Я», своїх можливостей, особливостей, це самоактуалізація як тенденція до розуміння свого «реального Я».

На головне питання його теорії - що таке самоактуалізація - А. Маслоу відповідає таким чином: «Люди, що самоактуалізуються, всі без виключення включені до якоїсь справи. Вони займаються чимось, що є для них покликанням долі і що вони люблять так, що для них зникає розділення «праця - радість» (33). Один присвячує своє життя закону, інший - справедливості, ще хтось - красі або істині. Всі вони тим або іншим чином присвячують своє життя пошуку «буттєвих» цінностей (Б-цінності), тобто пошуку певних цінностей, які є справжніми і не можуть бути зведені до чогось вищого. Є близько чотирнадцяти таких Б-цінностей: істина, краса, добро, досконалість, простота, всебічність і т.ін.

Існування цих Б-цінностей набагато ускладнює структуру самоактуалізації. Вони виступають як метапотреби. Їх придушення породжує певний тип патологій, досі добре не описаних.

У деякому певному й емпіричному сенсі людині необхідно жити в красі, а не в потворності, так само як їй необхідна їжа для голодного шлунку або відпочинок для втомленого тіла. Насправді ці Б-ценності є сенсом життя для більшості людей, хоча багато хто навіть не підозрює, що вони мають свої власні метапотреби.

Маслоу визначає самоактуалізацію як прагнення людини до самовтілення, до актуалізації закладених в ній потенцій, що виявляється в прагненні до ідентичності: цей термін виражає «повноцінний розвиток людини» (виходячи з біологічної природи), який (емпірично) нормативний для всього виду, безвідносно до часу і місця, тобто меншою мірою культурно обумовлений. Він відповідає біологічній зумовленості людини, а не історично-довільним, локальним ціннісним моделям. Він також має емпіричний зміст і практичний сенс (32).

У «Психології буття» він пише: «Вже в самому понятті «самоактуалізація» міститься твердження, що є якесь «самозвеличення», що підлягає актуалізації». Розвиток (повноцінний розвиток) є розгортанням закладених у самозвеличення завдатків. Цей процес «має емпіричний зміст (його можна виявити, описати, обчислити) і має практичний сенс» (11).

Вахромов Є. Є. провів аналіз співвідношення понять самоактуалізація та самореалізація. Реалізація (realization), в тлумаченні словника сучасної англійської мови - це, перш за все, усвідомлення, розумова (когнітивна) діяльність. Актуалізація (actualization) - має значення діяльності як процесу, витрату сил (від латинського кореня actus - вчинок), що має речовий результат.

Поняття «самореалізація» означає, таким чином, розумовий, когнітивний аспект діяльності, теоретичну діяльність, роботу на внутрішньому плані. Самореалізація виявляється в побудові й коректуванні, перебудові «концепції Я», включаючи «ідеальне Я», картини світу і життєвого плану, усвідомленні результатів попередньої діяльності (формування концепції минулого).

Поняття «самоактуалізація» означає практичний аспект діяльності: вчинки і дії, спрямовані на виконання життєвого плану. Її особливості полягають у тому, що, по-перше, кожен її акт (остаточне число дій) повинен завершитися якимось конкретним, описуваним результатом (самозміною, отриманням тієї чи іншої компетентності). Друга особливість цієї діяльності полягає в тому, що об'єкт, на який спрямована діяльність і суб'єкт цієї діяльності співпадають (дія направлена на саму себе, на самоперетворення). Третя особливість полягає в тому, що формула «I did it myself» поміщає в центр уваги те, що суб'єкт як джерело активності може зробити сам, без опертя і допомоги з боку інших; до отриманого результату (the thing) інші суб'єкти непричетні.

Самоактуалізація і самореалізація виявляються, таким чином, двома нерозривними сторонами одного процесу, процесу розвитку і зростання, результатом якого є людина, що максимально розкрила і використовує свій людський потенціал, особистість (11).

Маслоу підкреслює, що вибір на користь зростання, у напрямку самоактуалізації повинен здійснюватися людиною в кожній ситуації вибору. Будь-яка відмова від зусиль щодо повної реалізації потенціалу може призвести до виникнення патології або навіть метапатології. Передбачається, що відмова від розвитку призводить людину до нервових, психічних розладів, здатна викликати інволюцію, «згортання» окремих здібностей.

Про самоактуалізацію можна говорити на кожному віковому етапі розвитку людини. Акт самоактуалізації можна побачити, наприклад, в оволодінні дитиною певними навичками (скажімо, їздити на велосипеді), в оволодінні школярем певною сумою знань, достатньою для успішного вступу до ВНЗ. Накопичувані наполегливою працею кількісні зміни приносять нову якість, що одномоментно виявляється, характеризує себе в практиці життя як певна соціальна або особистісна компетентність. При розгортанні процесу життя стає не таким важливим, чи є це досягнення найвищим, важлива реальна досяжність. На практиці таке розуміння самоактуалізації дозволяє не тільки літнім людям не намагатися «за всяку ціну» відстоювати завойовані на попередньому етапі життя «високі» позиції, а при незадоволеності або відчутті пересичення - освоювати нові області застосування своїх сил, зокрема нові професії.

Про самоактуалізацію можливо говорити і у тому випадку, коли соціальна значущість діяльності і її результатів прямо не є видимою: жінка, наприклад, може присвятити себе головним чином вихованню дітей і онуків, що може приносити їй і пікові переживання, і любов ближніх як вищу оцінку.

Кажучи про життєвий шлях людини, необхідно обговорювати і проблему межі. Чи є досягнення самоактуалізації кінцевим пунктом «життєвої подорожі» особистості? До чого ще може прагнути людина, що досягла успіху, отримала повною мірою визнання і в соціумі, і в сім'ї, і в думці експертів?

Маслоу відповідає на це питання так: «Мета особистості (самоактуалізація, автономність, індивідуація, «справжнє самозвеличення», за визначенням К. Хорні, достовірність і т. ін.) схоже, одночасно є і кінцевою, і проміжною метою, ініціацією, кроком вгору по сходах до трансценденції ідентичності. Можна сказати, що її функція полягає в самознищенні» (33). Тобто будь-яке конкретне досягнення людина не повинна розглядати як «кінцевий пункт», більш того, не слід фіксуватися на спеціальному пошуку пікових переживань, будь-яке досягнення повинне спонукати до нових звершень. В своїй останній крупній роботі «Дальні межі людської психіки» він прийшов до висновку, що теорія самоактуалізації може стати основою якнайширшої програми перевлаштування людини і світу. Це і є концептуальна основа мета-теорії самоактуалізації.

У «Дальніх межах людської психіки» Маслоу дає останнє, узагальнене визначення самоактуалізації:

- це переживання, яке цілком поглинає, яскраве, самозабутнє;

- це процес, це вибір у кожній ситуації на користь зростання;

мається на увазі, що є якесь «самозвеличення», що підлягає «актуалізації»;

- це чесність і прийняття на себе відповідальності за свій вибір;

- це чесність і свобода у виразі своїх прав, нонконформізм;

- це не тільки кінцева станція, але і самоподорож і рушійна сила подорожі;

- це не гонитва за вищими переживаннями. Вони самі наздоженуть вас, якщо ви цього заслужили;

- пройшовши шлях, ви пізнаєте себе і свою сутність. Проявиться і патологія. Ви зрозумієте свої захисні механізми і зможете, зібравши мужність, відмовитися від них (31).

А. Маслоу виділяє вісім шляхів самоактуалізації (33).

По-перше, самоактуалізація означає повне, живе і безкорисливе переживанняз повним зосередженням і зануренням, тобто переживання без підліткової соромливості. У момент самоактуалізації індивід є цілком і повністю людиною. Це момент, коли «Я» реалізує само себе. Сьогодні ми можемо бачити, як у молодих людях, які хочуть здаватися жорстокими, цинічними і навченими досвідом, знов з'являється щось від дитячої байдужості; щось безневинне і свіже відбивається в їх обличчях, коли вони повністю присвячують себе переживанню моменту. Ключем до цього є безкорисливість.

По-друге, саме слово «самоактуалізація» має на увазі наявність «Я», яка може актуалізуватися. Людина - це не податливий віск. Вона завжди вже є чимось, щонайменше, є деяка стрижньова структура. Людська істота є вже як мінімум певний темперамент.

По-третє, необхідно уявити собі життя як процес постійного вибору. У кожен момент є вибір: просування або відступ; або рух до ще більшого захисту, безпеки, боязливості, або вибір просування і зростання. Вибрати розвиток замість страху десять разів на день - означає вдесятеро просунутися до самоактуалізації. Самоактуалізація - це безперервний процес; вона означає багатократні окремі вибори: брехати або залишатися чесним, красти або не красти. Самоактуалізація означає вибір з цих можливостей можливості зростання.

По-четверте, коли людина сумнівається в чомусь, слід прагнути бути чесними, не захищатися фразою: «Я сумніваюся». Часто, коли ми сумніваємося, ми буваємо неправдиві. Звертаючись до самого себе, вимагати відповіді, - це означає взяти на себе відповідальність. Це саме по собі величезний крок до самоактуалізації. Всякий раз, коли людина бере на себе відповідальність, вона самоактуалізується.

По-п'яте, людина, яка здійснює перелічені вище невеликі вчинки у будь-якій ситуації вибору, виявить, що вони допомагають краще вибрати те, що конституціонально їй підходить. Вона починає розуміти, що є її призначенням, в чому сенс її життя. Людина не може зробити правильний життєвий вибір, поки не почне прислухатися до самої себе, до власного Я в кожен момент свого життя.

Для того, щоб висловити чесну думку, людина повинна бути незалежною від інших, повинна бути нонконформістом.

По-шосте, самоактуалізація - це не тільки кінцевий стан, але також процес актуалізації своїх можливостей. Це, наприклад, розвиток розумових здібностей за допомогою інтелектуальних занять. Тут самоактуалізація означає реалізацію своїх потенційних здібностей. Самоактуалізація - це необов'язково здійснення чогось незвичайного; це може бути, наприклад, проходження через важкий період підготовки до реалізації своїх здібностей. Самоактуалізація - це праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити.

По-сьоме, вищі переживання - це моменти самоактуалізації. Це миті екстазу, які не можна купити, які можуть бути гарантовані і які неможливо навіть відшукати.

Можна, проте, і навпаки, поставити себе в такі умови, при яких їх прояв буде вкрай маловірогідним. Відмова від ілюзій, позбавлення від помилкових уявлень про себе, розуміння людиною того, для чого вона непридатна, що не відповідає її потенційностям, - це також частина розкриття самого себе, того, чим людина насправді є.

Практично кожен відчуває вищі переживання, але не кожен знає про це. Деякі люди відстороняються від цих короткочасних тонких переживань.

По восьме, знайти самого себе, розкрити, що ти є, що для тебе добре, а що погано, яка мета твого життя - все це вимагає викриття власної психопатології. Для цього потрібно виявити свої захисти і після цього знайти в собі сміливість подолати їх. Це хворобливо, оскільки захисти спрямовані проти чогось неприємного. Але відмова від захисту варта того.

Пропоновані А. Маслоу шляхи самоактуалізації можна розглянути також в його характеристиці психічного здоров'я людини (наведемо лише частину з них) (33).

1. Щоб створити умови для розвитку і самоактуалізації, необхідно зрозуміти, що здібності, органи, організм в цілому жадають функціонування і самовираження, вони вимагають, щоб їх використовували і застосовували за призначенням. Використання приносить їм задоволення, а бездіяльність дратує.

2. На рівні самоактуалізації більшість дихотомій і суперечностей вирішуються, а весь дихотомічний образ мислення визнається незрілим. У людей, що самоздійснюються, спостерігається сильна тенденція до злиття егоїзму і безкорисливості в єдність вищого, такого, що перевершує повсякденний порядок. Робота починає бути грою: покликання і професія стають одним і тим же. Коли борг перетворюється на задоволення, а задоволення - на виконання обов’язку, тоді ці два поняття перестають бути протилежностями. Вища зрілість включає "дитячі" якості, і, разом з тим, ми виявляємо у здорових дітей певні якості, властиві зрілій людині, що відбулася. Межа між зовнішнім і внутрішнім, між "я" і "всі останні" значною мірою стирається, і на вищому рівні розвитку особистості спостерігається їх взаємопроникнення.

3. Самоактуалізація не означає, що людина стає вищою за всі людські проблеми. Конфлікт, неспокій, розчарування, печаль, образа, провина - все це можна виявити і у здорових людей. В принципі, рух до зрілості - це поступовий відхід від невротичних псевдопроблем до реальних, неминучих, екзистенціальних проблем, від початку властивих природі людей (навіть кращим з них). Навіть якщо людина піднялася над проблемами Становлення, ще залишаються проблеми Буття.

4. Самоактуалізація не є абсолютно загальним поняттям. Шлях до неї лежить через реалізацію чоловічих і жіночих якостей, які сильніше за якості загальнолюдські. Тобто людська істота повинна спочатку стати справжньою жінкою або справжнім чоловіком, тим самим створивши можливість для самоактуалізації в загальнолюдському сенсі.

Є також докази (нечисленні) того, що люди з різною конституцією здійснюють себе по-різному (тому що їм потрібно здійснити різні внутрішні цінності).

Таким чином, поняття самоактуалізації бере свій початок у теорії самоактуалізації, яка, у свою чергу, виходить з гуманістичної психології. Люди, що самоактуалізуються, всі без виключення включені до якоїсь справи. Самоактуалізація – не процес завершення розвитку, у процесі самоактуалізації будь-яке досягнення повинне спонукати до нових звершень. На рівні самоактуалізації більшість дихотомій і суперечностей вирішуються, а весь дихотомічний образ мислення визнається незрілим. Вибір на користь зростання, у напрямку самоактуалізації повинен здійснюватися людиною в кожній ситуації вибору.

1.2 Ціннісні орієнтації як елемент структури особистості

Як елемент структури особистості ціннісні орієнтації характеризують внутрішню готовність до здійснення певної діяльності із задоволення потреб і інтересів, вказують на спрямованість поведінки (21).

Проблемі формування ціннісних орієнтацій присвячені роботи класиків зарубіжної і вітчизняної науки, які в своїх теоріях спираються на поняття особистості, оскільки ціннісні орієнтації тісно пов'язані з нею, а також із вивченням людської поведінки і потягів. У працях Т.Н. Мальківської, З.І. Равкіна, В.В. Серікова та ін. розглянуті сутність етичних цінностей і ціннісних орієнтацій, їх місце в структурі особистості.

Сучасні психологи, філософи і соціологи Н.С. Розов, Б. Шледер й ін. також звертаються до проблеми формування й розвитку ціннісних орієнтацій особистості, розглядаючи їх як компонент структури особистості, що характеризує спрямованість і зміст активності індивіда, визначає загальний підхід людини до світу, до себе, надає сенсу й напрямку особистій позиції, поведінці, вчинкам.

Цінність - уявлення про те, що святе для людини, колективу, суспільства в цілому, їх переконання й уявлення, виражені в поведінці. У вузькому значенні під цінністю розуміються вимоги, норми, які виступають як регулятор і мета людських відносин і діяльності. Можна сказати, що від цінностей залежить рівень культурного розвитку суспільства, ступінь його цивілізованості.

Цінності представляють внутрішній світ особистості, будучи виразником стабільного, абсолютного, незмінного. Формуючись, як і потреби, в індивідуальному досвіді суб'єкта, особистісні цінності відбивають, однак, не стільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду, скільки інваріантні аспекти соціального і загальнолюдського досвіду, що привласнюється індивідом. Можна, тим самим, погодитися з розумінням цінності як аспекта мотивації, якій співвідноситься з особистими чи культурними стандартами, не пов’язаними виключно з актуальною напругою або актуальною хвилинною ситуацією 28.

Особистісні цінності, як і цінності соціальні, існують у формі ідеалів, тобто моделей належного. “Идеал - это мысленный образец совершенства, норма, к которой следует стремиться как к конечной цели деятельности” 26 . Для характеристики форми існування особистісних цінностей можна скористатися поняттям “модель потребного майбутнього”. Це поняття було введено Н.А. Бернштейном для позначення того факту, що людський мозок відбиває не тільки події сьогодення і минулого, але і ситуацію майбутнього причому останню в двох різних формах - імовірнісного прогнозу і програмування потребного майбутнього. Н.А. Бернштейном була показана фізіологічна реальність моделей потребного майбутнього 28. Ми, однак, воліємо говорити про ціннісні життєві орієнтації підкреслюючи тим самим, що спрямованість перетворення дійсності, яка задається особистісною цінністю, виступає як абсолютний і постійний, якісний фактор діяльності особистості.

Отже, з поняттям цінність тісно пов'язане поняття «ціннісна орієнтація», яке вперше почало вживатися в американській соціології, зокрема, Т. Парсонсом. Ціннісна орієнтація - це індивідуальне і групове ранжирування цінностей, в якому одним надається велика значущість, ніж іншим, що впливає на вибір цілей діяльності і засобів їх досягнення. Ціннісні орієнтації є найважливішим елементом свідомості особистості, в них заломлюються етичні, естетичні, правові, політичні, екологічні, економічні, світоглядні знання, уявлення і переконання (5).

Більшість сучасних авторів визначають ціннісні орієнтації як установку особистості на ті або інші соціальні цінності, обумовлені суспільним характером існування людини. Вони більш рухомі, мінливі, знаходяться під безпосереднім впливом людей. Серед них є цінності загальнолюдського значення (виробництво, суспільні відносини, праця, дисципліна, виховання, мораль і т. ін.). Вони постають як умови життя людей, способи їх дії, які повинні бути передані, закріплені і засвоєні подальшими поколіннями.

У ціннісних орієнтаціях зосереджені рівень домагань особистості, уявлення про етичні цінності, готовність або неготовність діяти відповідно до моральних норм і правил. Ціннісні орієнтації є саморегулювальним механізмом поведінки особистості (16).

Специфіка ціннісних орієнтацій полягає в тому, що ця категорія найтісніше пов'язана з поведінкою суб'єкта, керує цим процесом як усвідомленою дією. Ціннісні орієнтації є особливим чином структуровані в ієрархізовану систему ціннісних уявлень, що виражають суб'єктивне відношення особистості до об'єктивних умов життя, реально детермінують вчинки і дії людини, проявляють і виявляють себе в практичній поведінці. Ціннісні орієнтації є стрижньовою, базисною характеристикою особистості, соціальною властивістю особистості (42).

Ціннісні орієнтації виявляються і розкриваються через оцінки, які людина дає собі, іншим, обставинам і т.ін., через її вміння структурувати життєві ситуації, приймати рішення в проблемних і виходити з конфліктних ситуацій, через обрані лінії поведінки в екзистенційних і морально забарвлених ситуаціях, через вміння задавати і змінювати домінанти власної життєдіяльності. Особистісні кризи (часто додатково провоковані кризами соціальними) викликають, як правило, необхідність в підтвердженні або переосмисленні систем ціннісних орієнтацій подолання суперечностей, що виникають в них, оскільки пов'язані зі зміною векторів активності, пересамоїдентіфікацією і рефлексією ступеню самореалізації, проявом смислових основ життя (56). У цих випадках успішність розв’язання криз і мінімізація втрат багато в чому залежать від ступеня відрефлексованості, динамізму і відкритості ціннісних орієнтацій. Несуперечність і цілісність систем ціннісних орієнтацій може розглядатися як показник стійкості й автономності особистості. Відповідно їх суперечність і "розірваність" може розглядатися як свідчення незрілості й маргінальності особистості, що фіксується через нездатність людини винести оцінку і прийняти рішення (або, навпаки, готовності діяти по раз і назавжди встановленому стереотипу), з одного боку, і розбіжність вербальної й невербальної поведінки - з іншого.

Д.О. Леонт’єв розрізняє наступні форми існування цінностей:

1. суспільні ідеали.

2. предметно втілені цінності.

3. особистісні цінності (28).

У першій своїй іпостасі цінності відносяться до категорії "соціальних уявлень", будучи невід'ємною частиною об'єктивного устрою суспільного буття конкретного соціуму і відображаючи досвід його життєдіяльності. Тут, проте, слід розрізняти цінності соціуму й ідеали, що формулюються у вигляді "ідеологічних конструкцій". Для соціуму значущими можуть бути або загальнолюдські "вічні" цінності (істина, краса, справедливість), або конкретно-історичні цінності великих соціальних груп (рівність, демократія, державність), або цінності малих референтних груп (успіх, багатство, майстерність, самовдосконалення) і так далі. В.Краус зазначав, що тільки "цінність", а саме в значенні чогось, що хотіли б мати все, робить ідею ідеалом (21).

Особистісні цінності є внутрішнім світом особистості. Формуючись, як і потреби, в індивідуальному досвіді суб'єкта, особистісні цінності відображають, проте, не стільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду, скільки аспекти соціального і загальнолюдського досвіду, що привласнюється індивідом. Особистісні цінності, як і цінності соціальні, існують у формі ідеалів, тобто "моделей належного".

Отже, відомі три форми існування цінностей: соціальні ідеали, предметно втілені цінності й особистісні ідеали. У цей ряд не включають ціннісні орієнтації свідомості, не розглядаючи їх як форму буття цінностей, оскільки, якщо особистісна цінність індивіда - значуща цінність однієї з соціальних спільнот або груп, з якою він себе ототожнює, і цінність, предметно втілена в продукті його діяльності, пов'язані між собою "необхідно й однозначно", то ціннісні орієнтації його свідомості пов'язані з ними "не необхідними й неоднозначними відносинами" (за Д.О. Леонт’євим).

На протязі життя відбувається еволюція ціннісної сфери. На стадії ранньої зрілості людина стабілізує якості особистості, у тому числі ціннісні орієнтації, вибудовує власний спосіб життя, долає першу психологічну кризу переоцінки життєвого шляху. Середня зрілість пов'язана з пошуком відповідей на основні питання про сенс життя, людина намагається здійснити свої мрії. На цей період припадають переоцінка цілей і домагань, аналіз навколишньої дійсності, оточення, прагнення вплинути на майбутнє, стати творчою особистістю, професіоналом. Супроводжують його і сумніви щодо продовження обраного шляху, страх зниження працездатності, пошук нових цінностей.

Таким чином, ціннісні орієнтації - найважливіший компонент свідомості особистості, який суттєво впливає на сприйняття навколишнього середовища, відношення до суспільства, соціальної групи, на уявлення людини про саму себе. Як елемент структури особистості вони відображають її внутрішню готовність до дій щодо задоволення потреб і цілей, дають напрямок її поведінці у всіх сферах діяльності. Розрізняють наступні форми існування цінностей: суспільні ідеали, предметно втілені цінності, особистісні цінності. На протязі життя відбувається еволюція ціннісної сфери, що докладно розглянуто нижче.

РОЗДІЛ 2 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ

2.1 Психологічна характеристика ранньої дорослості

В ранній дорослості більшість аспектів психічного розвитку особистості досягають найвищого прояву.

Майже кожен аспект фізичного розвитку досягає свого максимуму в ранній дорослості. Більшість людей в цей період є сильнішими і здоровішими, ніж вони колись були або коли-небудь стануть. Рання дорослість - це час максимального розвитку сили, витривалості і більшості перцептивних і моторних умінь (14); переважно вони починають поступово знижуватися приблизно після 40 років.

Більшість людей в період ранньої дорослості мають більшу здатність до відтворення потомства, ніж до цього або після. Як правило, вони також більш активні в сексуальному відношенні, більш чутливі і мають виразне відчуття статевої ідентичності.

Когнітивний розвиток досягає свого максимуму одночасно з піком фізичного розвитку (22). У ранній дорослості особистість використовує свої інтелектуальні здібності, щоб досягти успіху і вибрати стиль життя; Шейо назвав це періодом досягнень. Люди, що успішно справляються з цим, досягають певного ступеня незалежності і переходять на іншу фазу застосування когнітивних здібностей - період, який включає в себе соціальну відповідальність. У середньому віці, згідно Шейо, ми застосовуємо наші когнітивні здібності для вирішення проблем інших людей в сім'ї, в суспільстві і на роботі. Для деяких ці зобов'язання можуть бути достатньо складними, такими, що включають розуміння організації і різних рівнів знання. Такі люди розвивають свої когнітивні здібності в процесі виконання адміністративних функцій, крім взяття на себе соціальної відповідальності. Надалі природа вирішення проблем знову зазнає зміни. Центральним завданням стає повторна інтеграція колишніх подій життя: необхідно додати сенсу своєму існуванню в цілому і досліджувати питання, пов'язані зі своїм призначенням (15). Згідно Шейо, в центрі когнітивного розвитку дорослого віку знаходяться не підвищені можливості або зміни в когнітивних структурах, а гнучке використання інтелекту на різних життєвих етапах.

Такі теоретики, як Кеган, дотримуються думки, що у більшості людей продовжується структуризація і переструктурування їх систематизованого розуміння самих себе і зовнішнього світу в період 30-40 років і пізніше. Особистість, що розвивається, постійно диференціює своє Я і навколишнє середовище і в той же самий час інтегрує Я в цей ширший світ.

В період ранньої дорослості ці завдання переважно включають початок сімейного життя і кар'єри.

Завдання періоду ранньої дорослості за Хейвінгхерстом наступні (джерело: Human development and education,by Robert J. Havinghurst. Copyright © 1953 by Longman, Inc. (22):

- вибрати майбутнього супутника життя

- навчитися жити з партнером по браку

- почати сімейне життя

- виховати дітей

- вести домашнє господарство

- почати професійну діяльність

- прийняти громадянську відповідальність

- знайти близьку по духу соціальну групу

Криза інтимності й ізоляції є найбільш характерною проблемою для періоду ранньої дорослості. Інтимність має на увазі встановлення близьких відносин з іншим, які б взаємно задовольняли. Вона є союзом двох ідентичностей, в якому не втрачаються унікальні якості жодної. Навпаки, ізоляція (за Еріксоном) має на увазі нездатність або невдачу у встановленні взаємності, іноді у зв'язку з тим, що особистісна ідентичність є дуже слабкою, не готовою до створення близького союзу з іншою людиною (51). З погляду Левінсона, здатність до серйозної романтичної співпраці виникає у чоловіків тільки після 30 років.

У період від 28 до 34 років спостерігається суттєве зрушення до позиції дорослого. Головним помилковим припущенням в цей час є: «Життя просте і підконтрольне. Усередині мене немає ніяких значущих сил, що суперечать». Ця думка відрізняється від думок попередніх стадій двома важливими аспектами: вона свідчить про наявність відчуття компетенції і знання обмежень. Досягнуте достатньо доросле розуміння і прийняття внутрішніх суп