Скачать

Вартість та оплата праці

Вартість та оплата праці

ПЛАН

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕНЯ ВАРТОСТІ ПРАЦІ

1.1 Робоча сила як товар. Властивості товару робоча сила

1.2 Вартість товару робоча сила та фактори, які на неї впливають

2. ОПЛАТА ПРАЦІ ЯК ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

2.1 Поняття та сутність оплати праці

2.2 Види оплати праці та їх характеристика

3. ЗНАЧЕННЯ ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

З часу появи людини та формування людської спільноти праця є не лише основою її життєдіяльності, а й головною сферою її розвитку. Важливість праці у господарському житті безсумнівна. Погляди на це поняття змінювалися разом з еволюцією економічного світогляду.

Досліджуючи роль праці, відомі мислителі, вчені, філософи дійшли висновку, що праця – це сутність людини, головна і необхідна умова існування людського суспільства. Вона є основою для формування таких людських якостей, як комунікабельність, свідомість, мова, становлення духовних цінностей.

Питання економіки праці, зокрема проблеми заробітної плати, почали досліджувати представники класичної політекономії. Англійський економіст Адам Сміт у своїй праці «Багатство праці» (1776 р.) обґрунтував зв’язок між економічним розвитком та процесом поділу праці, показав необхідність існування товарних ринків як умови підвищення продуктивності праці, проаналізував роль заробітної плати. Німецький економіст Карл Маркс у «Капіталі» (1867 р.) дійшов висновку про те, що у капіталістичній економіці робітники отримують лише половину заробітної плати, а іншу присвоює собі капіталіст.

Об’єктом наукового дослідження праця стала відносно пізно — лише у ХХ ст. Однак сьогодні немає жодної наукової дисципліни, яка б так чи інакше не досліджувала працю. Різноманітні проблеми трудової діяльності людей стали об’єктом дослідження багатьох економічних, соціальних, правових та психологічних дисциплін.

Праця — складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства та окремої людини особливо важливу роль, оскільки є невід’ємним від людського життя. Змінюючи у процесі праці навколишнє середовище і пристосовуючи його до своїх потреб, люди не лише забезпечують своє існування, а й створюють умови для розвитку і прогресу суспільства. Працю слід розглядати як свідому цілеспрямовану діяльність; докладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату в задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб. Вона є основою функціонування та розвитку людського суспільства, незалежно від будь-яких суспільних форм, умов існування людей.

Отже праця — це фундаментальна форма діяльності людини, спрямована на створення матеріальних та культурних цінностей та надання різноманітних послуг. Нині економічна наука розглядає п’ять елементів процесу праці: предмет праці — речі, що дала природа, або вироблені попередньою працею; засоби праці — речі, за допомогою яких людина у процесі трудової діяльності впливає на предмети праці; технологія діяльності — сукупність методів впливу на предмет праці; організація праці — система зв’язків працівників із засобами виробництва та між собою; сама праця — процес впливу працівника на предмети праці.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕНЯ ВАРТОСТІ ПРАЦІ

1.1 Робоча сила як товар. Властивості товару робоча сила

Робоча сила виникла ще тоді, коли людина почала виробляти матеріальні блага для задоволення своїх потреб. Праця – це процес споживання людиною її робочої сили, котра починається з часу виготовлення знарядь праці, свідомої доцільної діяльності людини. Але на тому етапі робоча сила ще не була товаром. Її перетворення на товар відбулося лише з утворенням ринкових умов, ще в надрах феодалізму, в період його розпаду. Цей процес був прискорений так званим первісним нагромадженням капіталу. Поява на ринку товару робоча сила означала настання нової історичної епохи в розвитку суспільства – епохи капіталізму.

Капіталістам стала потрібною робоча сила, щоб вести своє господарство.

Робоча сила може з’явитися на ринку в ролі товару лише тоді, коли вона виноситься на ринок або продається її власником (тобто тією особою, робочою силою якої вона є). Таким чином власник продає робочу силу як товар. Власник робочої сили і власник грошей (капіталіст) зустрічаються на ринку і вступають між собою у відносини як рівні товаровласники, які відрізняються лише тим, що один – покупець, інший – продавець.

Особливістю є те, що власник робочої сили продає її постійно, але лише на певний час, тому що якби він продавав її цілком раз і назавжди, то він продав би з цим самого себе, тобто перетворився б з товаровласника на товар ( тобто перетворився б на товар) (11).

Як особистість він постійно повинен зберігати ставлення до своєї робочої сили, як до своєї власності, свого власного товару (саме тому він надає право покупцю користуватися своєю робочою силою лише тимчасово). Суттєвою умовою існування ринку робочої сили і покупців на неї є те, що власник робочої сили позбавлений можливості продавати товари, в яких уречевлена його праця.

Для того, щоб хтось мав можливість продавати відмінні від його робочої сили товари, він повинен володіти засобами виробництва. Окрім цього робітнику потрібні засоби існування, буз яких він не може обійтись (не може існувати), а отже і не буде його робочої сили.

Таким чином робоча сила перетворюється на товар, коли робочий, з одного боку ,– вільна особистість і розпоряджається своєю робочою силою, як товаром, а з іншого боку, – він не має для продажу ніякого іншого товару, позбавлений засобів виробництва і засобів існування.

Так як робоча сила – це специфічний товар, то вона має свої властивості, які відрізняють товар робоча сила від інших товарів і таким чином пояснюють її специфічність.

Власником і носієм товару робоча сила є робочий зі всіма його правами людини і громадянина суспільства. Так власник грошей не може використовувати робочого так, як йому забажається. Він повинен дотримуватись вимог державного законодавства і міжнародних конвенцій, які регулюють ринок праці, а також суспільних норм права і моралі. Підприємець не має права порушувати законодавства про тривалість робочого часу, про оплату праці в різних умовах, тощо (7).

Як і будь-який інший товар, робоча сила має дві сторони: споживну вартість і вартість. Але робоча сила — товар специфічний.

Капіталіст купує робочу силу, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає включення у процес праці не лише фізичних і духовних властивостей людини, а всієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого характеру і позначається на кожній із сторін товару робоча сила.

Вартість робочої сили, як і будь-якого іншого товару, визначається робочим часом, необхідним для виробництва і відтворення цього специфічного товару. Це означає, що робоча сила, являючи собою здатність до праці, невіддільна від самої людини, збереження її нормальної життєдіяльності, що можливо лише шляхом задоволення її потреб, для чого живий організм потребує певної суми життєвих засобів.

Таким чином робочий час, необхідний для відтворення робочої сили, є часом необхідним для створення засобів існування, необхідних для підтримання життя її власника. Тож сума життєвих засобів повинна бути достатньою для підтримання працівника у стані нормальної життєдіяльності.

Споживча вартість робочої сили виявляється в процесі споживання робочої сили (тобто праці, а не здатності до праці), який є процесом виробництва товарів, вартості і додаткової вартості. З погляду споживної вартості специфіка цього товару виявляється в тому, що у процесі його споживання він не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Отже, в основу визначення споживної вартості товару покладено абстрактну працю (певну її кількість). Конкретна праця не є для капіталіста специфічною вартістю, оскільки вона не впливає на процес самозростання вартості. Тому специфічність вартості товару робоча сила полягає у здатності до такої кількості абстракт­ної праці, яка перевищує необхідні витрати праці на відтворення самої робочої сили (22).

Робоча сила завжди продається в кредит, тобто оплачується після використання її капіталістом. Робочий авансує капіталістові споживчу вартість своєї робочої сили, вартість якої оплачується через певний строк з моменту її купівлі, тобто після того, як капіталіст протягом якогось часу вже використав робочу силу.

Особливістю товару робоча сила полягає також у тому, що її не можна так би мовити „ покласти до складу на зберігання”, як це можна зробити з іншими товарами. Якщо робітник не продав свою здатність до праці, то йому як власнику робочої сили нема жодної користі з цього. Більш того, він не буде мати прибутку, отже і всіх необхідних для свого існування життєвих засобів.

Є ще одна особливість робочої сили, як товару. Це – корисність цього товару після його купівлі, коли він вже починає використовуватись. Робоча сила не знижується при використанні, а навпаки всі блага людства і бере участь у збагаченні всіх верств населення.

Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок економічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.

Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біосоціальної сутності слід виділити:

‒ гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до природного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію;

‒ робоча сила - активна сила, суб'єкт і об'єкт відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб (9);

‒ здатність самореалізовуватись, самопродаватись;

‒ здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини своєї вартості;

‒ носій робочої сили є одночасно і споживачем благ;

‒ товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемістити з одного географічного пункту, регіону в інший;

‒ з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі відбувається нарощування його якостей як споживчої вартості;

‒ суспільство не може повністю контролювати процес відтворення робочої сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а також держава, колектив та інші соціуми навколишнього середовища;

‒ продаж робочої сили не можна відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон'юнктуру, бо саме це для більшості населення є єдиним джерелом забезпечення свого існування;

‒ процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропозиції товару робоча сила мають суттєві відмінності;

‒ такі явища, як запас, резерв, що є об'єктивно необхідними для забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають втрати. Збережені та невикористані трудові ресурси є загубленими для суспільства, оскільки їх уже неможливо повернути у виробництво (15).

Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу, які врівноважуються її ціною. Процес формування попиту на робочу силу безпосередньо визначається речовим факторам виробництва та опосередковано відображає вплив інших чинників: чисельності покупців робочої сили та їхніх грошових доходів, що реально можуть бути інвестовані в трудові ресурси; можливості певної взаємозамінності живої праці та знарядь праці залежно від рівня цін на них; продуктивності праці й ринкової вартості (ціни) створюваного нею товару.

Величина попиту як платоспроможної потреби в робочій силі безпосередньо визначається рівнем ціни чи заробітної плати. Залежність між попитом і заробітною платою мають зворотний характер.

Величина пропозиції також визначається рівнем ціни робочої сили як товару, але, на відміну від величини попиту, ця залежність має прямий характер.

На формування пропозиції робочої сили впливають й інші фактори: чисельність населення, його вікова і статева структура, міграційна активність; професійно-кваліфікаційні характеристики сукупної робочої сили; вартість засобів існування, необхідних для забезпечення працездатності людини та задоволення потреб непрацюючих членів сім’ї; рівень і якість життя; мотивація до праці; звички, традиції, культура, релігія; державне регулювання ринку праці і вплив профспілок, робітничих організацій.

1.2 Вартість товару робоча сила та фактори, які на неї впливають

Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість.

Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, задоволенням певних потреб, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини.

До необхідних для відтворення робочої сили життєвих засобів входять засоби, що задовольняють як природні потреби ( їжа, одяг, житло), так і ті, що задовольняють духовні запити робітника ( газети, радіо, телебачення), а також засоби, що необхідні для підтримування працездатності людини, її професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей.

Потреби людей не є вродженими, а є продуктом суспільного розвитку. Обсяг життєвих потреб і їх структура, а також способи їх задоволення залежать від економічного і культурного рівня розвитку певної країни, а також певною мірою від того, за яких умов і у зв’язку з якими життєвими засобами сформувався її робочий клас. (Так, обсяг потреб робітників розвинених країн значно перевищує обсяг потреб робітників у країнах, відсталих в економічному відношенні). Таким чином визначення вартості робочої сили включає в себе історичний і моральний елемент (14).

До вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили включається вартість засобів існування дітей робітників. Оскільки безперервне виробництво потребує постійного заміщення робочих сил, які зникають з ринку внаслідок зношування організму й смерті робітників, а ринок праці може поповнюватись насамперед за рахунок дітей робітників. Таким чином необхідність утримання сім’ї робітника визначає збільшення вартості робочої сили. Витрати на набуття робітниками досвіду, навичок, знань з тієї чи іншої галузі праці (тобто на освіту, навчання) також входять у вартість робочої сили.

На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили.

Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.

З розвитком капіталізму вартість робочої сили зазнає змін в результаті того, що діють фактори, які зумовлюють як зниження так і підвищення її вартості.

До факторів, що знижують вартість робочої сили належать насамперед:

‒ зростання продуктивності суспільної праці (внаслідок чого вартість засобів існування робітника знижується).

‒ залучення у виробництво членів сім’ї робітника – жінок і дітей (оскільки в цьому разі утримання сім’ї забезпечується вже не лише за рахунок вартості робочої сили її голови, а й усіх членів сім’ї, що раніше не працювали).

‒ міграція робочої сили.

До факторів, які підвищують вартість робочої сили належать:

‒ зростання кваліфікації робітника і розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства.

‒ підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.

‒ збільшення втрат на житло, транспортних витрат, на інші життєві засоби (15).

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення в неї маси вартостей нових товарів та послуг значно більші, ніж темпи зниження їх внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці.

До складу вартості робочої сили входить: безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати); натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями; витрати роботодавців на соціальне страхування; витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів; витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги); податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).

Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості (22).

Процес формування ціни робочої сили нерозривно пов’язаний із взаємовідносинами між основними суб'єктами ринку робочої сили: її продавцями і покупцями. Серед західних економістів досить поширеною є точка зору (яку тепер поділяє більшість вітчизняних економістів - прибічників прискореного ринкового реформування економіки), що акт купівлі-продажу робочої сили нічого особливого в собі не має й нічим не відрізняється від купівлі-продажу будь-якого іншого товару. А продавці і покупці робочої сили знаходяться в однаково рівних умовах. Насправді ж ситуація виглядає дещо інакше. Особливістю цього акту є те, що він породжує певнісоціальні наслідки як для того, хто продає свою здатність до праці (робочу силу), так і для того, хто її купує.

Зокрема, людина продає свою робочу силу (продавець робочої сили) не заради спортивного інтересу, а через те що не має інших джерел до існування. За цих умов бажання продати робочу силу якомога дорожче породжується не просто комерційним прагненням, а соціальними факторами. Це пояснюється тим, що продаж робочої сили виступає єдиним джерелом, яке забезпечує: існування й відтворення здатності робітника до праці; утримання сім'ї; можливість вчитись, підвищувати кваліфікацію, а значить довше перебувати в розряді діючих працівників; певний рівень духовних благ.

Для роботодавця (покупця робочої сили) інтерес в цьому акті (купівлі-продажу робочої сили) зовсім протилежний. Для нього робоча сила - джерело додаткової вартості, а отже, і майбутніх прибутків. Чим дешевше він купує (наймає) робочу силу, тим на більший прибуток може розраховувати. Отже, якщо ми говоримо про певну спільність інтересів між найманим працівником, який продав свою робочу силу, і роботодавцем, який її купив, то очевидно, що припускаємося помилки, оскільки для одного (продавця) в цьому акті йдеться про виживання, а для іншого (покупця) – про можливість отримати більший або менший прибуток. Таким чином можна зробити висновок: чим вища заробітна плата (плата за робочу силу), тим меншим є прибуток підприємця, і, навпаки (17).

Купівля-продаж робочої сили об’єктивно на поверхні виступає у формі купівлі-продажу праці, тому вартість (а отже, й ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Перетворена форма, оскільки заробітна плата враховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набуває форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціни товару “робоча сила” та результативності функціонування робочої сили.

2. ОПЛАТА ПРАЦІ ЯК ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ

ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

2.1 Поняття та сутність оплати праці

Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни (17).

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.

Під час визначення заробітної плати як ціни робочої сили необхідно враховувати єдину міру оплати праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім’ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.

Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітної плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв’язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективнішим використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці (12).

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактору і використання трудового потенціалу. При цьому використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув’язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

Як свідчить зарубіжний досвід, кардинальні зрушення у технічному оснащенні виробництва, структурі праці та функціях працівників, упровадження нових форм організації праці привели до того, що головною метою економічної стратегії і системи матеріального стимулювання сучасних компаній і фірм стало досягнення не кількісних показників випуску продукції, а якісних параметрів виробництва, таких як поліпшення використання устаткування, робочого часу, удосконалення складу робочої сили, підвищення якості продукції та ефективності виробництва (17).

Це означає перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних. При цьому підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку досягаються не шляхом збільшення обсягів виробництва із залученням додаткових ресурсів, а на основі ефективного використання всіх наявних ресурсів і всебічного зниження витрат виробництва. Матеріальне стимулювання в сучасних умовах застосовується здебільшого в комплексі з організаційно-технічними заходами, пов’язаними з підвищенням змістовності праці, поліпшенням її умов (11).

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства (5).

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій економіці має виконувати такі функції:

‒ відтворювальну — як джерела відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці;

‒ стимулюючу — встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;

‒ регулюючу — як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон’юнктури;

‒ соціальну — забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні заробітна плата не може виконати цих функцій. Її рівень забезпечує не більш як 21 % відтворення робочої сили, що не відшкодовує навіть прямих затрат праці і не викликає заінтересованості в переорієнтації робочої сили на пріоритетні сфери діяльності.

Питома вага оплати праці у валовому внутрішньому продукті незначна (41 %). У структурі собівартості виробництва продукції заробітна плата в 2006 р. становила приблизно 11 %, у промисловості — 9 %.

Сьогодні заробітна плата виконує інші функції, а саме:

‒ збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження заробітної плати;

‒ забезпечення соціальних гарантій;

‒ збереження попереднього статусу, пов’язаного з попереднім робочим місцем;

‒ стримування інфляції (через затримку виплати заробітної плати);

‒ перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;

‒ поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;

‒ посилення мобільності робочої сили.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата (грошова) — це сума коштів, яку одержують працівники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості і якості затраченої ними праці, результатів праці (14).

У зв’язку з тим, що предмети споживання надходять трудівникам через обмін заробітної плати на товари, заробітна плата має грошову форму.

У ринкових умовах у будь-які періоди і в різних районах країни ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну кількість товарів. Точнішою характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата. Вона відображає сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати трудівник на номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги.

Якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.

Підвищення рівня реальної заробітної плати та забезпечення стабільних темпів її зростання, а отже і підвищення купівельної спроможності населення, може бути досягнуто лише двома способами:

‒ суттєвим підвищенням номінальної заробітної плати;

‒ стримуванням зростання цін на споживчі товари та послуги, запровадженням ефективного механізму індексації заробітної плати з метою підтримання її купівельної спроможності, а також грошових доходів і збережень громадян.

Залежно від часу проведення розрізняють індексацію попереджувальну і ретроспективну (23).

Попереджувальна індексація має на меті випередити інфляцію і передбачає підвищення заробітної плати з урахуванням прогнозованого зростання споживчих цін.

При ретроспективній індексації заробітна плата підвищується відповідно до зростання споживчих цін за минулий період.

Досвід України і зарубіжних країн свідчить про те, що найчастіше використовується ретроспективна індексація, за якої збільшення тарифних ставок, окладів, проводиться через заздалегідь визначені відрізки часу або за умови досягнення завчасно установленого відсотка зростання споживчих цін. За високої інфляції проведення ретроспективної індексації не забезпечує повної компенсації подорожчання вартості життя. Тому більш прийнятною є попереджувальна індексація.

У системі індексації важливим елементом є поріг, що являє собою індекс споживчих цін, у разі досягнення якого заробітна плата підвищується. Наприклад, порогом індексації, коли вона проводилася автоматично, в Італії було визначено 1 %, в Бельгії — 2 %. В Україні цей поріг був установлений на рівні 5 %. З урахуванням досвіду розвинутих країн поріг індексації у міру фінансової стабілізації необхідно установлювати на більш низькому рівні.

За своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її елемент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв’язку і взаємообумовленості всіх її частин.

Заробітна плата працівників складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат.

Згідно із Законом України «Про оплату праці» основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для фахівців і службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій (5).

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.

Особливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати також включаються доплати, надбавки, премії. В доплати не входять: виплати за роботу в понаднормований час, у важких або шкідливих умовах, з особливими географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику здоров’ю тощо. Ці кошти повинні виплачуватися зверх мінімуму. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Це виражається в тому, що працівники мають право претендувати на певний місячний рівень винагороди за працю. Цей рівень не знижується, якщо норма робочого часу і норма виробітку не виконані не з вини працівника. Неспроможність підприємства виплачувати мінімальну заробітну плату всім своїм працівникам є однією з ознак банкрутства.

Величина мінімальної заробітної плати звичайно визначається на основі прожиткового мінімуму, який розраховується за нормативами задоволення мінімальних потреб у товарах і послугах з урахуванням рівня цін, і повинна відповідати йому. Якщо такої відповідності немає, то це свідчить про відставання економічного розвитку країни або про недосконалість існуючої системи розподілу, оскільки мінімальна заробітна плата — одна із складових мінімальних гарантій держави.

Відповідність мінімальної заробітної плати споживчому мінімуму можлива лише за стабільної економічної ситуації і певного високого рівня виробництва. В умовах кризового стану економіки мінімальний розмір оплати праці та інші соціальні виплати визначаються виходячи з реальних економічних умов.

У міру стабілізації економіки мінімальний розмір заробітної плати повинен наближуватися до рівня прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат.

У зарубіжних країнах установлення і перегляд мінімальної заробітної плати суттєво різняться. У таких країнах, як США, Франція, Іспанія, Нідерланди, мінімальна заробітна плата установлюється законодавчо; у Бельгії і Греції — на підставі загальнонаціональної угоди уряду, профспілок і підприємців; в Італії, Німеччині, Великобританії установлюються галузеві мінімуми заробітної плати, а загальнонаціональний мінімум заробітної плати відсутній.

У процесі подальшого реформування оплати праці в Україні, приведення законодавчих норм до європейських стандартів базовим питанням під час укладення генеральної угоди має стати встановлення мінімальної годинної заробітної плати. Мінімальна годинна заробітна плата — це гарантована мінімальна винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку власник або уповноважений орган виплачує працівникові за виконану ним годинну норму. Ураховуючи, що місячна мінімальна заробітна плата не може бути меншою за встановлений законодавством розмір, годинна мінімальна заробітна плата не є похідною місячної заробітної плати (7).

Установлення годинної мінімальної заробітної плати не повинно скасовувати норму місячної мінімальної заробітної плати, оскільки в умовах наявності прихованого безробіття запровадження годинної мінімальної заробітної плати може спричинити збільшення часткового безробіття й зменшення доходів населення.

2.2 Види оплати праці та їх характеристика

Рівень заробітної плати залежить не тільки від розвитку суспільного виробництва, а й від ефективності праці окремих працівників. Тому поряд із нормуванням праці і тарифікацією робіт важливе значення має упровадження в економічні розрахунки раціональних форм і систем нарахування заробітної плати, які реально відбивають міру праці й міру її оплати. За допомогою форм і систем оплати праці суспільство здійснює диференціацію рівня заробітної плати, визначає певні конкретні співвідношення в рівнях оплати праці різної кількості та якості.

Організація матеріального стимулювання праці на підприємствах незалежно від форм власності передбачає вибір і застосування найбільш раціональних форм і систем індивідуальної і колективної оплати праці, удосконалення існуючих методів матеріального заохочування і матеріальної відповідальності робітників, а також застосування прогресивних способів матеріального і морального стимулювання трудових колективів (8).

Важливе значення в організації заробітної плати має впровадження її різноманітних форм і систем.

Залежно від того, що є основою визначення розміру заробітку — обсяг виконаної роботи (продукції) чи відпрацьований час, виділяють дві основні форми заробітної плати: відрядну й погодинну.

Відрядна заробітна плата нараховується у визначеному розмірі за кожну одиницю виконаної роботи чи виробленої продукції, вираженої в натуральних одиницях виміру (штуках, кілограмах, метрах тощо).

При застосуванні відрядної форми оплати праці розмір заробітної плати залежить від кількості та якості виконаної роботи чи виробленої продукції. Тому вона застосовується в галузях, де можна визначити обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції окремим працівником.

Організація відрядної оплати праці вимагає розроблення певних нормативів (норм виробітку, норм часу) витрат праці для кожного робітника (групи робітників) і визначення розміру оплати за кожну одиницю виготовленої продукції (виконаної роботи), тобто установлення відрядної розцінки.

Відрядна розцінка може бути установлена як незмінна (пряма) з розрахунку на кожну одиницю виготовлюваної продукції (чи на кожну виробничу операцію) або на весь обсяг роботи, узятий у цілому (акордне), так і змінна, що прогресивно зростає залежно від виконання і перевиконання норм виробітку (норм часу) (11).

Відрядна заробітна плата включає пряму відрядну, відрядно-прогресивну і відрядно-преміальну системи оплати праці.

Пряма система нарахування відрядної заробітної плати — передбачає оплату праці за виконаний обсяг роботи чи вироблений обсяг продукції за єдиними розцінками без обмеження розміру заробітної плати. Величина заробітної плати збільшується прямо пропорційно до обсягу виконаних робіт (виробленої продукції).

Залежно від чисельності робітників, які виконують роботу, і способу виконання відрядність може бути індивідуальною, бригадною.

При індивідуальній відрядній оплаті праці кожному виконавцю визначається окремо самостійне зав