Скачать

Аудит статутного капіталу

Міністерство освіти та науки України

Донецький національний університет

Обліково-фінансовий факультет

Кафедра „Облік і аудит”

Курсова робота

на тему: „Аудит статутного капіталу”

Донецьк

2003 р.

Зміст

Вступ.. 3

1. Мета і завдання аудиту статутного капіталу.. 4

2. Нормативно-правове регулювання формування та зміни розміру статутного капіталу.. 5

3. Проблемні аспекти формування статутного капіталу та типові помилки, що виявляються в процесі аудиторської перевірки.. 7

4. Зміст аудиторської перевірки на підтвердження статутного капіталу 8

5. Типова кореспонденція рахунків стосовно формування та руху статутного капіталу.. 12

6. Збір аудиторських доказів та формування робочих документів.. 19

7. Аудиторський висновок.. 27

Висновки.. 30

Література.. 31

Вступ

Після переходу України до ринкових відносин виникла необхідність створення нових економічних інститутів, що регулюють взаємовідносини різних суб’єктів підприємницької діяльності, серед яких належне місце займає інститут аудиторства. Його головною метою є забезпечення контролю за достовірністю інформації, що відображається в бухгалтерській та податковій звітності. Інформація про використання майна, грошових коштів, проведення комерційних операцій та інвестицій у юридичних осіб повинна бути об’єктивно підтверджена незалежним аудитором.

Наявність достовірної інформації дозволяє підвищити ефективність функціонування ринку капіталу та надає можливість оцінювати та прогнозувати насідки різних економічних рішень.

Проведення аудиторської перевірки навіть у тих випадках, коли вона не є обов’язковою, безумовно, має важливе значення. В умовах ринку підприємства, кредитні установи, інші господарські суб’єкти вступають в договірні відносини стосовно використання майна, грошових коштів, проведення комерційних операцій та інвестицій. Довіра в цих відносинах повинна підкріплюватися можливістю для всіх учасників економічних відносин отримувати та використовувати фінансову інформацію. Достовірність інформації підтверджується незалежним аудитором.

Власники, а насамперед колективні власники — акціонери, а також кредитори, не мають можливості самостійно переконатися в тому, що всі операції підприємства законні і правильно відображені у звітності, тому що звичайно не мають ні доступу до облікових записів, ні відповідного досвіду, і саме тому мають потребу в послугах аудиторів.

Серед господарських коштів підприємства не останнє місце посідають власні кошти, одним із джерел яких виступає статутний капітал.

Статутний капітал — це сукупність в грошовому еквіваленті внесків засновників в майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначеними засновницькими документами.

В курсовій роботі детально розглянуто формування та рух статутного капіталу, його облік на підприємстві, а також аудит капіталу.

В цій роботі розкриті мета і завдання аудиту статутного капіталу. Також приведена нормативна база регулювання аудиторської перевірки. Розкрито проблемні аспекти формування статутного капіталу підприємства в умовах ринкової економіки.

В роботі розкрито зміст аудиторської перевірки на підтвердження статутного капіталу підприємства, розглянуто основні аудиторські процедури. Також висвітлено порядок надання висновку аудитором за результатами проведеної перевірки.

Для написання курсової роботи використовувалася різноманітна література: підручники, навчальні посібники та періодичні видання.

1. Мета і завдання аудиту статутного капіталу

Суб’єкти господарювання починають свою підприємницьку діяльність при первинному накопиченні власного капіталу для забезпечення господарської діяльності.

Власний капітал — це загальна вартість активів підприємства (матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових інвестицій тощо), які належать йому на правах власності і використовуються в процесі виробничої та іншої підприємницької діяльності.

Власний капітал має складну структуру, яка залежить від організаційно - правового статусу суб’єкта господарювання.

Метою аудиту статутного капіталу є встановлення достовірності первинних даних відносно формування та використання статутного капіталу, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових регістрах, правильності ведення обліку статутного капіталу відповідно до установчих документів та облікової політики, достовірності відображення статутного капіталу у звітності підприємства.

Основними завданнями аудиту статутного капіталу є:

v перевірка достовірності відображення показників щодо власного капіталу, встановлення законності й правильності їх формування ;

v встановлення повноти формування статутного капіталу, відповідності фактичних внесків учасників умовам установчих документів, дотримання строків внесення часток до статутного капіталу;

v перевірка стабільності величини статутного капіталу, його відповідності розміру, визначеними установчими документами.

Джерелами інформації для аудиту операцій зі статутним капіталом є:

1) наказ про облікову політику підприємства;

2) документи, що підтверджують право власності на майно, що вноситься як внесок до статутного капіталу: свідоцтво про право власності на нерухомість, земельні ділянки, транспортні засоби, інтелектуальну власність тощо;

3) організаційні документи: свідоцтво про державну реєстрацію, накази та розпорядження, протоколи про результати закритого перепису, про підсумки торгів, зборів засновників, акціонерів, довідки про прийняття на облік в податковому органі, про реєстрацію в органах статистики та відповідних відділеннях позабюджетних фондів, ліцензії на види діяльності, що підлягають ліцензуванню згідно з законодавством;

4) первинні документи з обліку статутного капіталу (статут, установчий договір, накази, довідки та розрахунки бухгалтерії тощо);

5) облікові регістри, що використовуються для відображення операцій з обліку власного капіталу (журнал 7);

6) акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

7) звітність (Баланс, Звіт про власний капітал).

2. Нормативно-правове регулювання формування та зміни розміру статутного капіталу

Аудит як форма інтелектуальної діяльності має деякі особливості організації та методики проведення. Міжнародні асоціації бухгалтерів та аудиторів узагальнили досвід організації та методики обліку й аудиту в країнах з різними формами власності та господарювання у вигляді міжнародних норм аудиту (МНА), які у визначеній мірі можуть виконувати функції стандартів з обліку та аудиту.

Стандарти аудиту — це загальні керуючі матеріали для допомоги аудиторам у виконанні їхніх обов’язків з аудиту. В них наведено професійні вимоги до якості (компетентність, незалежність, об’єктивність) аудитора та аудиторських висновків і доказів. Метою складання стандартів аудиту є встановлення загальних правил аудиторської діяльності з організації та методики проведення. В практиці аудиторської діяльності в Україні необхідно користуватися міжнародними та національними стандартами, нормативними документами з організації та методології бухгалтерського обліку та фінансово-господарського контролю, що використовуються у вітчизняній практиці.

До основних принципів норм аудиту належать:

– цілісність, об’єктивність та незалежність, конфіденційність, знання та компетентність;

– правила використання результатів роботи інших аудиторів;

– документальне оформлення, планування, отримання доказів аудитором;

– перевірка систем внутрішнього контролю та обліку;

– аналіз висновків аудитора та складання ним звіту.

Аудиторська палата України з метою регламентування правил та порядку проведення аудиту і виконання аудиторських послуг розробляє національні нормативи аудиту (ННА). Вони базуються на законодавстві України про аудиторську діяльність та міжнародних нормах аудиту, а також професійній термінології, прийнятій у світовій практиці.

Правові та організаційні основи аудиторської діяльності в Україні регламентуються законодавством, а також нормативними актами про сертифікацію спеціалістів з аудиту та ліцензування їхньої діяльності.

При проведенні аудиторської перевірки аудитор повинен неухильно виконувати вимоги, передбачені ННА. Так, ННА № 9 передбачено основні вимоги до планування аудиторської перевірки. Збір аудиторських доказів регламентовано ННА № 14, а порядок надавання аудиторського висновку затверджено ННА № 26.

Наведемо основні нормативно-правові акти з обліку статутного капіталу, якими повинен керуватися в своїй роботі аудитор:

1. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” № 996-XIV від 16.07.99р.;

2. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99р.;

3. Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.97р., з наступними змінами і доповненнями;

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 „Звіт про власний капітал”, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99р.;

5. Закон України „Про господарські підприємства” № 1577-12 від 19.09.91р., з наступними змінами і доповненнями;

6. Закон України „Про цінні папери та фондову біржу”;

7. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.91р., з наступними змінами і доповненнями;

8. Положення про порядок реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств та інформації про їх емісію № 07-01/98;

9. Положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерного товариства у зв’язку з індексацією основних фондів № 07-04/98.

3. Проблемні аспекти формування статутного капіталу та типові помилки, що виявляються в процесі аудиторської перевірки

Статутний капітал відображається на рахунку 40 „Статутний капітал”, де обліковується стан та рух статутного капіталу підприємства. При перевірці треба мати на увазі, що величина статутного капіталу відповідає розміру, зареєстрованому в статутних документах як вартість вкладів (часток, акцій за номінальною вартістю, пайових внесків) засновників (учасників) підприємства. Повнота внесення вкладів засновників контролюється шляхом порівняння його розміру (по кредиту рахунку 40) з величиною заборгованості власників (учасників) по внесках до статутного капіталу (рахунок 46 „Несплачений капітал”). Зміна розміру статутного капіталу можлива лише після внесення відповідних змін до статутних документів підприємства.

При формуванні статутного капіталу виникають різні упущення, помилки, виправлення (табл.3.1). Наведемо основні з них:

- необґрунтоване збільшення статутного капіталу за рахунок завищення вартості ТМЦ, НМА, що вносяться до статутного капіталу;

- невнесення або неповне внесення засновниками своїх вкладів до статутного капіталу;

- несвоєчасне внесення змін до реєстру акціонерів;

- несвоєчасне оформлення вибуття та прийому нових засновників;

- неправильне оформлення внесення засновниками своїх вкладів до статутного капіталу;

- неправильне оформлення повернення засновникам часток із статутного капіталу;

- відсутні підтверджуючі документи по здійсненим фінансово-господарським операціям; невідображення здійснених операцій;

- виправлення записів у документах без явних на те причин;

- відсутність оригіналів або завірених відповідно до законодавства документів;

- фіктивні документи або операції;

- діяльність без ліцензії;

- невиконання нормативних документів.

Таблиця 3.1.

Найхарактерніші помилки, що можуть бути виявлені аудитором.

4. Зміст аудиторської перевірки на підтвердження статутного капіталу

Під час проведення аудиту аудитор повинен неухильно виконувати вимоги, зазначені в ННА № 2 „Основні вимоги до аудиту”.

Основні вимоги, які регулюють аудиторську діяльність, поділяються на дві групи: етичні і методологічні. Дотримання етичних вимог, що визначаються в Кодексі професійної етики аудиторів України та в Законі „Про аудиторську діяльність” обов’язкове в усіх обставинах аудиту. Методологічні принципи, які визначаються в нормативах, можуть в окремих випадках мати необов’язковий характер. Обов’язковість або рекомендаційний характер методологічних принципів регламентуються тими конкретними нормативами аудиту, в яких описуються відповідні принципи.

Етичні професійні вимоги: незалежність, об’єктивність, компетентність, конфіденційність, доброзичливість.

Методологічні вимоги: планування аудиту; обґрунтованість оцінки значущості аудиторських доказів, а також систем внутрішнього контролю; доцільність вибору методики і техніки аудиту, визначення критеріїв суттєвості й достовірності; дотримування методики оцінки ризику та вибіркової перевірки даних; аналіз інформації та формування висновків; відповідальність за зроблений висновок; дотримання порядку документального оформлення; взаємодія аудиторів; обґрунтування використання результатів роботи іншого аудитора бо спеціаліста іншої галузі; повне інформування клієнта; контроль якості роботи аудитора.

Аудиторська перевірка повинна складатися з декількох етапів. Умовно можна виділити три етапи: планування; збір аудиторських доказів; завершення аудиту.

Відповідно до ННА № 9 „Планування аудиту”, планування — це вироблення головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту. Аудиторський план розробляється з огляду на те, що в ньому визначається час проведення кожної конкретної аудиторської процедури.

Аудитори і аудиторські фірми України під час розробки плану аудиту та протягом тривалості аудиту мають право самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.

Аудитор повинен планувати свою роботу так, щоб мати можливість ефективно провести аудиторську перевірку. Планування має ґрунтуватися на попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнта.

Метою планування аудиту є звернення уваги аудитора на найважливіші напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше. Планування допоможе аудиторові належним чином організувати свою роботу і здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями інших професій.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і виду діяльності підприємства, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

Для досягнення ефективності та результативності аудиту, а також для узгодження порядку проведення аудиторських процедур з внутрішнім розкладом роботи фахівців підприємства аудитор обговорює з керівництвом та співробітниками підприємства елементи загального аудиторського плану та аудиторські процедури.

Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім здійснити аудит за цим планом.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. В свою чергу програма аудиту, її зміст і розмір залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

- розуміння аудитором бізнесу клієнта (головні фактори, які впливають на діяльність; характеристики діяльності підприємства, його організаційної структури; розподіл обов’язків між керівництвом підприємства);

- розуміння обліку і системи внутрішнього контролю (методи і принципи бухгалтерського обліку);

- визначення ризиків і суттєвості (оцінка аудитором ризику внутрішнього контролю; визначення порогу суттєвості помилок для цілей аудиту з кожного виду операцій);

- види, час і повнота процедур (вплив інформаційних технологій на аудит; можливий вплив роботи внутрішніх аудиторів);

- координація, керівництво, супроводження і нагляд (участь в аудиті інших аудиторів або фахівців; місцезнаходження підрозділів підприємства);

- інші питання (відносини підприємства зі спорідненими сторонами).

У програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. До аудиторської програми включається також перелік об’єктів аудиту за його напрямками, а також час, що його необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторську процедуру.

У програмі аудитор оцінює розмір ризику внутрішнього контролю та свій особистий ризик не виявлення суттєвих помилок у звітності, який існує під час проведення аудиторських процедур, визначає термін проведення аудиторських тестів і незалежних процедур — координує роботу всіх можливих помічників, залучених з числа співробітників підприємства, відзначає присутність інших виконавців аудиту, якщо такі беруть участь в роботі.

Порядок проведення процедур одержання аудиторських доказів розглянуто в ННА № 14 „Аудиторські докази”. Відповідно до нього, аудитор повинен одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. За деяких обставин докази можуть бути одержані в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Відповідно до статей 7 і 21 Закону України „Про аудиторську діяльність” аудитор має провести перевірку бухгалтерської річної звітності суб’єкту господарювання з метою надання висновку про достовірність і реальність представленої інформації і її підтвердження або не підтвердження. ННА № 26 „Аудиторський висновок” регулює основні принципи, за якими складається аудиторський висновок. В ньому говориться, що аудитор повинен проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі отриманих аудиторських доказів, для підготовки аудиторського висновку про перевірену фінансову звітність.

Результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність.

Отже, на останньому (третьому) етапі аудитор повинен:

o завершити підготовку робочої документації у вигляді аудиторського файлу;

o підготувати письмову інформацію керівництву перевіреного економічного суб’єкта за результатами аудиту;

o сформулювати за результатами аудиту свою думку про достовірність фінансової звітності перевіреного економічного суб’єкта;

o підготувати за встановленою формою аудиторський висновок.

Така схема (як і будь-яка інша) лише приблизно відображає процес реальної роботи аудитора. Наприклад, не всі етапи аудиту виконуються послідовно, деякі йдуть одночасно. Так, вивчення й оцінка системи внутрішнього контролю перевіряємої організації може проводитися в тому числі і на стадії збору аудиторських доказів, планування аудиту може проходити не лише на початку, але й в процесі аудиту, а документування аудиту — на всіх його етапах, але лише на заключному етапі аудиторський файл приймає закінчений вигляд.

В ході аудиторської перевірки статутного капталу аудитор повинен звернути увагу на наступні питання:

1. В бухгалтерському обліку відображається величина статутного капіталу, що зареєстрована в статутних документах економічних суб’єктів як величина вкладів (часток, пайових внесків учасників, акцій за номінальною вартістю) в грошовій, натуральній, нематеріальній формах або у вигляді цінних паперів.

2. У відповідності з діючим законодавством України залежно від діяльності підприємства встановлено розміри статутного капіталу господарських товариств (табл.4.1).

3. Статутний капітал та фактична заборгованість засновників (учасників) по вкладах (внесках) до статутного капіталу обліковуються та відображаються у звітності окремо.

4. Акції товариства при його створенні повинні бути повністю оплачені протягом строку, визначеного статутом товариства, при цьому не менше 50% статутного капіталу повинно бути оплачено до моменту реєстрації товариства, а інша частина — протягом року з моменту його реєстрації.

5. Додаткові акції товариства повинні бути оплачені протягом строку, визначеного відповідно з рішенням про їх розміщення, але не пізніше року з моменту їх придбання (розміщення).

6. Оплата акцій та інших цінних паперів акціонерного товариства може здійснюватися грошима, цінними паперами, іншими речами, майновими або іншими правами, що мають грошову оцінку. Форма оплати акцій товариства при його створенні визначається угодою про створення товариства або статутом товариства, а додаткових акцій та інших цінних паперів — рішенням про їх розміщення.

7. Сума статутного капіталу збільшується або зменшується відповідно з результатами діяльності економічного суб’єкта за рік та після перереєстрації засновницьких документів з внесеними до них змінами.

Таблиця 4.1.

Розмір статутного капіталу господарських товариств.

5. Типова кореспонденція рахунків стосовно формування та руху статутного капіталу

Статутний капітал — це сума внесків учасників (власників) в майно підприємства. Статутний капітал відображає двоїстість відносин власності та характеризує як фонд власних коштів підприємства як юридичної особи, так і фонд вкладів акціонерів, інших учасників у майно підприємства, тобто їх власність. Кожен учасник несе відповідальність за результати господарської та фінансової діяльності лише в межах свого внеску в колективну власність підприємства.

Порядок формування та зміни статутного капіталу залежить від форми та виду діяльності підприємства. Найбільш розповсюдженою формою підприємницької діяльності є господарські товариства, які утворюються та діють відповідно до Закону України „Про господарські товариства” № 1577-12 від 19.09.91р., зі змінами та доповненнями.

Важливим елементом статутних документів є інформація про розмір та порядок утворення статутного капіталу. Розмір статутного капіталу підприємства визначається його зареєстрованим статутом та складається з внесків його учасників.

Оцінка внесків в статутний капітал здійснюється в грошовому еквіваленті за сумісною згодою учасників відповідно до статутних документів.

Внески засновників можуть бути в таких формах:

– майно та матеріали (обладнання, будівлі та матеріальні цінності);

– цінні папери (акції, облігації та інші);

– права на володіння природними ресурсами;

– права на володіння майном (будівлями, обладнанням);

– права на використання об’єктів інтелектуальної власності;

– грошові кошти.

Матеріальні цінності, що вносяться до статутного капіталу, оцінюються за первинними документами, що підтверджують їх вартість.

Майно, що вноситься до статутного капталу без підтвердження первинними документами, оцінюються на підставі протоколу зборів засновників.

Якщо внеском до статутного капіталу виступає майно в натуральній формі, воно відображається в бухгалтерському обліку сумою, що включає його вартість, визначену в зазначеному вище порядку, та всі витрати на доставку, монтаж, установку та державну реєстрацію.

Права на користування природними ресурсами, а також майнові права, внесені засновниками до статутного капіталу, відображаються в бухгалтерському обліку та балансі за первинною вартістю, розрахованою у визначеному порядку.

Засновницькі внески до статутного капіталу відображаються у бухгалтерському обліку відповідно до їх надходження. В засновницьких документах повинні бути обумовлені строки формування статутного капіталу. Як правило, строк формування статутного капіталу — один рік.

Облік статутного капіталу на державному підприємстві

На державних підприємствах статутний капітал представляє собою державні кошти, виділенні для постійного користування та розпорядження підприємства у вигляді основних та оборотних засобів.

На державних підприємствах статутний капітал формується державою. Його первинний розмір фіксується статутними документами. Зміна величини статутного капіталу можлива лише у випадках, регламентованих законодавством. Статутний капітал може збільшитися при:

– введенні в дію нових потужностей;

– реконструкції та модернізації обладнання;

– безкоштовному отриманні коштів від інших підприємств;

– дооцінці засобів;

– отриманні коштів внаслідок злиття декількох державних підприємств;

– виділенні додаткових коштів, зареєстрованих в статутних документах державними структурами.

Зменшується статутний капітал за рахунок щомісячного нарахування зносу по основним засобам або в результаті ліквідації та вибуття основних засобів при злитті підприємств або їх ліквідації.

Синтетичний облік статутного капіталу ведеться на рахунку 40 „Статутний капітал”; рахунок пасивний, фондовий. Сальдо цього рахунка повинно відповідати розміру статутного капіталу.

По дебету рахунка 40 відображаються:

o кошти, отримані від інших підприємств;

o кошти, отримані від в результаті злиття декількох державних підприємств.

По кредиту рахунка 40 зміни статутного капіталу відображаються:

o при ліквідації підприємства;

o в зв’язку з передачею коштів іншому державному підприємству.

Таблиця 5.1.

Облік статутного капіталу на державних підприємствах

Таблиця 5.1 (продовження)

Облік статутного капіталу в акціонерних товариствах

Існують акціонерні товариства відкритого та закритого типів, в залежності від того, як і між ким розповсюджуються акції.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні заявити про намір створити акціонерне товариство, відкрити підписку на акції, провести засновницькі збори та здійснити державну реєстрацію відповідно до діючого законодавства.

Акціонерне товариство випускає цінні папери відповідно до вимог Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Закрите акціонерне товариство випускає лише іменні акції. Акціонерне товариство не пізніше, ніж через 6 місяців після реєстрації випуску акцій повинно видати акції акціонерам.

Акціонерне товариство в процесі створення може розповсюджувати свої акції шляхом відкритої підписи. Засновники відкритого акціонерного товариства повинні в цьому випадку тримати акцій на суму не менше 25% статутного капіталу і строком не менше 2 років. Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Особи, що підписалися на акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися. Акціонер в строки, встановлені засновницькими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства, повинен оплатити повну вартість акцій.

Відповідно до діючого законодавства (ст.13 Закону України „Про господарські товариства”) засновники акціонерного товариства самостійно проводять оцінку внесків до статутного капіталу.

Акціонерне товариство, яке відповідно то постанови Кабінету Міністрів України провело індексацію балансової вартості основних засобів, має право збільшити статутний капітал на суму, що не перевищує суму індексації балансової вартості основних засобів, зменшену на суму індексації по ним, шляхом емісії акцій нової номінальної вартості або додаткової кількості акцій існуючої номінальної вартості. При випуску акцій в зв’язку зі збільшенням статутного капіталу продаж акцій не здійснюється.

При збільшенні статутного капіталу шляхом емісії додаткової кількості акцій здійснюється випуск акцій тієї ж номінальної вартості, яка визначена раніше випущеними акціями. Додаткова кількість акцій розподіляється між акціонерами пропорційно їх частці в статутному капіталі акціонерного товариства. Обмеження строку отримання акціонерами додаткової кількості акцій не допускається.

При збільшенні статутного капіталу шляхом емісії акцій нової номінальної вартості акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер. Обмеження строку обміну акцій не допускається.

Після державної реєстрації підприємства його статутний капітал в сумі внесків учасників, передбачених засновницькими документами, відображається по кредиту рахунка 40 „Статутний капітал” в кореспонденції з рахунками: 10 „Основні засоби”, 11 „Інші необоротні активи”, 12 „Нематеріальні активи”, 20 „Виробничі запаси”, 22 „Малоцінні та швидкозношувані предмети”, 28 „Товари”, 30 „Каса”, 31 „Рахунки в банках”. Вартість акцій, не оплачена акціонерами, відображається в бухгалтерському обліку по дебету рахунка 46 „Несплачений капітал” та кредиту рахунка 40 „Статутний капітал”. Таким чином, на рахунку 40 буде відображена фактична сума підписки на акції.

У випадку, якщо акції розповсюджувалися за ціною, яка перевищує їх номінальну вартість, різниця між емісією та номінальною вартістю випущених акцій обліковується окремо на рахунку 42 „Додатковий капітал”. Ця сума не підлягає використанню або розподілу, крім випадку реалізації акцій за ціною, нижчою від номінальної вартості.

Для обліку розрахунків із засновниками в бухгалтерському обліку використовується синтетичний рахунок 46 „Несплачений капітал”. По дебету цього рахунка відображаються суми заборгованості засновників по внескам до статутного капіталу, а по кредиту — погашення заборгованості по внескам.

Статутний капітал акціонерне товариство може збільшувати за умови, що всі акції, випущені раніше, повністю оплачені за ціною, не нижче їх номінальної вартості. Якщо у встановлений строк акції не оплачені, то підписка на акції анулюється або сума зменшується до внесеної величини.

Відповідно до ст.38 Закону України „Про господарські товариства” збільшення статутного капіталу акціонерного товариства здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення числа акцій у їх власників з метою анулювання.

При приватизації державних підприємств статутний капітал створюється на основі оцінки вартості майна. За результатами оцінки майна складається заключний баланс. Після реєстрації акціонерного товариства комісія з приватизації проводить закриту підписку на акції.

Збільшення або зменшення статутного капіталу здійснюється тільки після внесення змін до статутних документів. При цьому збільшення можливе лише при повному викупі статутного капіталу попереднього розміру.

Таблиця 5.2.

Облік статутного капіталу акціонерного товариства.