Скачать

Аналіз стану і ефективності використання основних фондів

Вступ

Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Група основних засобів – сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками:

– за галузевою ознакою;

– за функціональним призначенням;

– за використанням;

– за ознакою належності.

Наявність тих або інших засобів на конкретному підприємстві пов'язана із напрямком його діяльності, а також і з роботою допоміжних і обслуговуючих виробництв.

За функціональним призначенням основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничими є ті основні засоби, які приймають безпосередньо участь у процесі виробництва і пов'язані із створенням конкретного продукту, виконанням робіт та наданням послуг. Вони представлені будівлями, спорудами, машинами, станками, устаткуванням та ін.

У залежності від призначення основні фонди поділяються на основні виробничі й основні невиробничі фонди. До основних виробничих фондів відносяться ті основні фонди, що беруть участь у виробничому процесі безпосередньо (машини, устаткування, верстати і т. п.) або створюють умови для виробничого процесу. Основні невиробничі фонди – це об'єкти підприємства культурно-побутового призначення, медичні установи, їдальні і т.п.

У системі бухгалтерського обліку до основних фондів відносяться засоби праці з терміном служби більш 12 місяців і з вартістю (на дату придбання), що перевищує 100-кратний розмір мінімальної величини місячної оплати праці.

Від кількості, вартості, технічного рівня, ефективності використання основних фондів багато в чому залежать кінцеві результати діяльності підприємства: випуск продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність, стійкість фінансового стану. Вказаним зумовлюється актуальність в даній роботі теми аналізу стану та ефективності використання основних фондів. З метою визначення методики та набуття практичних навичок з аналізу стану та ефективності використання основних фондів на прикладі ВАТ «Одеський пивоварний завод» визначено та проаналізовано динаміку і структуру основних фондів, стан і рух основних фондів, рівень механізації виробничих процесів, економічну ефективність використання основних фондів, резерви поліпшення використання основних фондів, зроблено висновки про стан економічну ефективність функціонування підприємства в цілому та в розрізі теми.

1. Теоретичні основи аналізу стану і ефективності використання основних фондів

1.1 Сутність, цілі та задачі аналізу стану і ефективності використання основних фондів

Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об'єкт основних засобів – закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Група основних засобів – сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками:

– за галузевою ознакою;

– за функціональним призначенням;

– за використанням;

– за ознакою належності.

Наявність тих або інших засобів на конкретному підприємстві пов'язана із напрямком його діяльності, а також і з роботою допоміжних і обслуговуючих виробництв.

За функціональним призначенням основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничими є ті основні засоби, які приймають безпосередньо участь у процесі виробництва і пов'язані із створенням конкретного продукту, виконанням робіт та наданням послуг. Вони представлені будівлями, спорудами, машинами, станками, устаткуванням та ін.

Основні засоби, які не приймають безпосередньо участі у процесі виробництва, робота яких спрямована на забезпечення соціальних і культурно-побутових потреб працівників підприємства, називаються невиробничими. Невиробничі основні засоби представлені будинками культури, спортивними комплексами, дитячими дошкільними закладами, пральнями, лазнями, перукарнями та ін., які є власністю підприємства і використовуються у невиробничій сфері.

За використанням основні засоби поділяються на діючі та недіючі

Діючими є основні засоби, які приймають участь у роботі підприємства на даний час.

Недіючими, в свою чергу, є основні засоби, які не використовуються в даний період в господарській діяльності у зв'язку із тимчасовою консервацією або очікуванням часу введення їх в експлуатацію.

За ознакою належності основні засоби поділяються на власні та орендовані.

Власні основні засоби являються безпосередньо власністю підприємства і мають джерело свого утворення (внесок засновника до Статутного капіталу, заборгованість перед постачальниками, цільове фінансування і цільові надходження та ін.).

Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не с його власністю, називаються орендованими. Треба зауважити, що з метою виключення можливості подвійного обліку одних і тих же засобів, у орендодавця орендовані основні засоби обліковуються на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку.

Залежно від цільового призначення та функцій, які вони виконують, основні засоби поділяють на такі види: будівлі, у тому числі зовнішні прибудови до будівлі, які мають господарське значення (склади, гаражі тощо); споруди (автодороги, мости тощо); передаточні пристрої (трубопроводи, мережі електропередачі тощо); машини та обладнання; вимірювальні й регулюючі пристрої та прилади (манометри, терези, мікроскопи тощо); обчислювальна техніка (комп'ютери, монітори, принтери); транспортні засоби (засоби руху, призначені для пересування людей, вантажів і речовин різного призначення); інструменти (предмети, які мають самостійне значення і не є складовою частиною якогось об'єкта); господарський інвентар (шафи, столи, сейфи тощо);» інші основні засоби (робочий скот тощо).

З точки зору участі основних засобів у виробничому процесі, їх поділяють на дві частини: активну (робочі і силові машини, транспортні засоби, інструмент та інвентар); пасивну (будівлі, споруди).

За приналежністю основні засоби поділяють на: власні (що знаходяться на балансі організації); залучені (ті, що взяті на тимчасове користування в іншої організації на умовах оренди).

Основні виробничі засоби в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв'язку з цим ремонт основних виробничих засобів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих засобів на підприємстві.

Своєчасний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих засобів і запобігає передчасному їх зносу і вибуттю, а також продовжує строк служби та підвищує виробничу потужність і скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.

Основні засоби можуть надходити на підприємство: після завершення будівництва нових об'єктів чи реконструкції та розширенні діючих; у разі придбання за плату у фізичних чи юридичних осіб; при безоплатній передачі їх фізичними чи юридичними особами; при отриманні від засновників підприємства як вклад у статутний капітал; при довгостроковій та поточній оренді.

Капітальні вкладення являють собою витрати на: створення нових основних засобів; реконструкцію діючих основних засобів;) розширення та технічне переозброєння діючих основних засобів.

За своїм обсягом засоби підприємств послідовно набувають грошової, виробничої і товарної форм, що веде до їх поділу на виробничі засоби і засоби обертання.

Облік у натуральних показниках (площа будівель та споруд, одинична потужність машин тощо) необхідний для визначення кількості та виробничої потужності основних засобів. Цей вид обліку ґрунтується на паспортних даних основних засобів, які фіксують час придбання чи збудування, містять технічні характеристики засобів, а також інформацію щодо зміни їх стану (ремонт, модернізація, реконструкція тощо). Натуральні показники дають уявлення про кількісний склад основних засобів, але при цьому відсутня можливість співставлення різних об'єктів обліку та немає уявлення про їх спільну величину.

Вартісна оцінка основних засобів необхідна для планування розширеного відтворення основних засобів, визначення ступеня зносу та розміру амортизаційних відрахувань. Для оцінки основних засобів у вартісному вираженні використовуються початкова, відновлювальна і залишкова вартість основних засобів.

Об'єкти основних засобів відображаються у бухгалтерському обліку при їх постановці на облік по первісній вартості.

Первісна вартість основних засобів – сума фактичних витрат організації на їх набуття, спорудження та виготовлення, за винятком ПДВ та інших податків, що відшкодовуються.

При отриманні об'єкта як вклад у статутний капітал первісна вартість об'єкта основних засобів визначається в розмірі, встановленому засновниками організації.

При безповоротному отриманні основних засобів їх первісна вартість визначається на основі ринкових цін на дату оприбуткування (допускається експертна оцінка).

Оцінка об'єктів основних засобів, вартість яких виражена в іноземній валюті, виконується в загальному порядку на дату їх постановки на облік шляхом перерахунку вартості даних основних засобів в іноземній валюті у гривні по курсу НБУ.

Цей вид вартості використовується для розрахунку амортизаційних відрахувань, розрахунку рентабельності та фондовіддачі, а також інших показників, які характеризують ефективність використання основних засобів.

Відтворювальна вартість – вартість відтворення основних засобів, тобто їх будівництво чи набуття за ринковими цінами на конкретну дату. Відтворювальна вартість основних засобів визначається також за результатами їх переоцінки.

Первісну, а після переоцінки – відтворювальну вартість прийнято називати балансовою вартістю.

Залишкову вартість основних засобів визначають шляхом віднімання суми зносу з їх балансової вартості. Вона дає змогу оцінювати ступінь зносу засобів праці й планувати оновлення та ремонт основних засобів.

Період часу, протягом якого здійснюється повний цикл кругообігу вартості конкретних видів основних фондів, характеризує строк їх служби.

З урахуванням особливостей циклу вартісного кругообігу необоротних активів будується процес управління цими видами довгострокових активів підприємства. Незважаючи на різноманітність складу операційних необоротних активів за окремими видами та групами, мета фінансового менеджменту в цій сфері відносно проста – забезпечити своєчасне оновлення та підвищення ефективності використання операційних необоротних активів. З урахуванням цієї мети формується політика управління основними фондами підприємства.

Політика управління основними фондами являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка визначається у фінансовому забезпеченні своєчасного їх оновлення та високої ефективності їх використання.

Політика управління основними фондами підприємства базується на аналізі їх стану та ефективності використання й формується за такими етапами:

1. Аналіз операційних необоротних активів підприємства в майбутньому періоді. Такий аналіз проводиться з метою вивчення динаміки загального їх обсягу та складу, ступеня їх використання, інтенсивності оновлення та ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу основних фондів підприємства – темпи їх росту у співвідношенні з темпами росту обсягу виробництва та реалізації продукції, обсягу операційних оборотних активів, загальної суми необоротних активів.

На другому етапі аналізу вивчається склад основних фондів підприємства та динаміка їх структури.

У процесі цього вивчення розглядається співвідношення основних засобів та нематеріальних активів, які використовуються в операційному процесі підприємства; у складі основних засобів аналізується питома вага рухомих та нерухомих їх видів (які у виробничій діяльності характеризують відповідно активну та пасивну їх частини).

На третьому етапі аналізу оцінюється стан необоротних активів, які використовує підприємство за ступенем їх зношення (амортизації).

На п’ятому етапі аналізу вивчається інтенсивність оновлення необоротних активів у майбутньому періоді.

В процесі аналізу показники розраховуються не тільки по основним фондам у цілому, а й у розрізі їх видів.

На шостому етапі аналізу оцінюється рівень ефективності використання основних фондів у звітному періоді.

2. Оптимізація загального обсягу та складу основних фондів підприємства. Така оптимізація здійснюється з урахуванням виявлених у процесі аналізу резервів підвищення виробничого використання основних фондів у майбутньому періоді. До числа основних з таких резервів відносять: підвищення продуктивного використання у часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змінності та безперервності їх роботи) та підвищення продуктивного використання за потужністю (за рахунок росту продуктивності окремих їх видів у межах передбаченої технічної потужності). У процесі оптимізації загального обсягу з їх складу вилучають ті їх види, які не беруть участі у виробничому процесі з різних причин.

3. Забезпечення своєчасного оновлення основних фондів підприємства. З цією метою на підприємстві визначається необхідний рівень інтенсивності оновлення окремих груп операційних активів; розраховується загальний обсяг фондів, підлеглих оновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми та вартість оновлення різних груп фондів.

4. Забезпечення ефективного використання основних фондів підприємства. Таке забезпечення полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельності та виробничої віддачі операційних необоротних активів.

Використовуючи в процесі управління ефективністю основних фондів певні показники, слід ураховувати два важливих моменти, які забезпечують об'єктивність оцінки розроблених заходів. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди потрібно використовувати відновлювану вартість основних фондів на момент проведення оцінки. Другий момент полягає в тому, що при оцінці слід використовувати залишкову вартість основних фондів, тому що більша їх частина в процесі зносу втрачає частину своєї продуктивності.

Зростання ефективності використання основних фондів дає змогу скоротити потребу в них. Тому, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання основних фондів можна розглядати як заходи зі скорочення потреби в обсягу їх фінансування та підвищення темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

5. Формування принципів та оптимізація структури джерел фінансування основних фондів. Принципово оновлення та приріст основних фондів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового залученого капіталу (фінансового кредиту, фінансового лізингу та ін.) та за рахунок змішаного їх фінансування.

Узагалі на основі розглянутих принципів, які визначають політику управління основними фондами, можна виділити такі позитивні особливості:

а) вони практично не піддаються дії інфляції, тобто краще захищені від неї;

б) основним фондам менш притаманний фінансовий ризик втрат у процесі господарської діяльності підприємства;

в) ці активи спроможні генерувати стабільний прибуток при несприятливій ринковій кон'юнктурі – при нецільовому їх використанні вони можуть бути передані в оренду іншим господарюючим суб'єктам;

г) вони сприяють зниженню втрат товарів та інших матеріальних оборотних активів у процесі їх зберігання.

Разом з тим основні фонди в процесі їх господарського використання мають і деякі недоліки:

а) вони піддаються моральному зносу (особливо активна частина основних засобів), у зв'язку з чим, навіть якщо вони виведені з експлуатації тимчасово, вони втрачають свою вартість;

б) ці активи важко піддаються фінансовому управлінню через те, що вони слабко змінювані в структурі в короткому періоді часу;

в) у більшості випадків основні фонди відносять до групи неліквідних активів (у короткому періоді часу) і тому вони не можуть слугувати засобом забезпечення потоку платежів при зниженні рівня платоспроможності підприємства та загрозі його банкрутства.

1.2 Методика аналізу стану і ефективності використання основних фондів

Показники, що характеризують майновий стан підприємства з точки зору ефективності використання основних фондів:

1) Індекс постійного активу – показує частку основних засобів та необоротних активів у джерелах власних коштів. Його розраховують за формулою:

КПА=Оз / Вк

де О₃ – основні засоби та необоротні активи;

Вк – власні кошти.

2) Коефіцієнт накопичення зносу – характеризує інтенсивність формування одного із джерел коштів на капітальні вкладення, свідчить про ступінь фінансування основних засобів за рахунок зносу.

Цей показник визначають за формулою:

КНЗ=Сз / Со.з

де С₃ – нарахована сума зносу;

Со.з. – початкова балансова вартість основних засобів.

3) Важливим показником характеристики майнового стану підприємства є коефіцієнт реальної вартості майна, який показує, яку частку у вартості майна становлять засоби виробництва:

КВМ=(Оз.з.+Вз+Нв+Мш.п.)/А

де Оз.з. – основні засоби за залишковою вартістю;

Вз – виробничі запаси;

Нв – незавершене виробництво;

Мш.п – малоцінні та швидкозношувані предмети;

А – вартість активів підприємства.

Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Загальноприйняте, що якщо значення цього показника нижче за 0,5, це негативна ознака як для підприємства, так і для його партнерів. Однак на сьогодні вартість частини основних засобів занижено, тому в деяких випадках значення цього коефіцієнта, нижче за 0,5, вважають нормальним. Іншими причинами низького рівня коефіцієнта можуть бути занадто великі довгострокові фінансові або капітальні вкладення, великі залишки готової продукції, велика дебіторська заборгованість. Усі ці причини негативно характеризують майновий та фінансовий стан підприємств, хоча такі з них, як велика дебіторська заборгованість та складські залишки готової продукції, в умовах сьогодення легко пояснити.

У сучасних умовах високого технічного рівня виробництва фінансовий стан будь-якого підприємства багато в чому визначається обсягами та прогресивністю основних засобів, їх технічним станом, ефективністю їх обороту. Ось чому такі характеристики використання основних засобів постійно мають бути в полі зору фінансового менеджера та аналітика.

Завданням фінансового аналізу використання основних засобів є:

• забезпеченість основними засобами (відповідність величини, складу та технічного рівня засобів потребам у них, своєчасності їх поповнення);

• технічний стан основного капіталу;

• ступінь використання основних засобів за чинниками, які на них впливають;

• повнота використання основних засобів;

• вплив використання устаткування на обсяг продукції;

• резерви збільшення обсягу продукції за рахунок поліпшення використання основних засобів.

В ході аналізу використання основних засобів досліджуються введення їх у дію, наявність, фондовіддача, вибуття та ліквідація, ступінь використання устаткування тощо.

Аналіз розпочинають із визначення забезпеченості виробництва основними засобами. Після цього вивчають їх використання з погляду виявлення резервів, затим здійснюють розрахунки резервів збільшення обсягів виробництва за умов мобілізації резервів поліпшення використання основних засобів.

Узагальнюючим показником технічного стану основних засобів є ступінь їх зносу, тобто відношення величини зносу до початкової вартості всіх основних частин (насамперед виробничого устаткування та робочих машин, які мають вирішальний вплив на потужність підприємства).

Ступінь зносу основних засобів (г) та його зміни визначають співвідношенням сум основних засобів (F) та їх зносу (R) в активі та пасиві бухгалтерського балансу на початок і кінець аналізованого періоду, %:

де індекси 0 та 1 – величини показників на початок та кінець періоду.

Якщо, наприклад, на підприємстві знос основних засобів зріс з 27,3 до 29,4%, то це негативно характеризує дії підприємства щодо вдосконалення технічної бази виробництва.

Ступінь оновлення основних засобів вимірюється відношенням надходження за аналізований період основних засобів (Fн) до їх кількості на кінець року (F₁), %:

Чим швидше відбувається заміна старого устаткування новим, тим більш ефективним та продуктивним є устаткування, оскільки при тривалому використанні воно морально старіє.

Для оцінки технічного рівня основних засобів визначають також частку прогресивного устаткування в загальній його кількості та вартості.

Найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних виробничих засобів є показник використання виробничої потужності.

Якщо сумарна виробнича потужність недостатньо використовується, то необхідно встановити, випуск яких саме видів продукції негативно впливає на загальний рівень використання потужностей за планом та фактично.

Показники використання потужностей – плановий (Кпл) та фактичний (Кф) розраховують за формулами, %:

Де Qпл_і, Qф_і – плановий та фактичний випуск і-го виду продукції;

Zпл_і, Zф_і – планова та фактична потужність по випуску цього виду продукції.

Після цього з'ясовують причини неповного використання виробничих потужностей за цими видами продукції та планують дії, спрямовані на усунення цих причин, зокрема, підвищення пропускної спроможності виробництва.

Іншим узагальнюючим показником використання основних засобів є фондовіддача, тобто відношення обсягу продукції за аналізований період до основних виробничих засобів:

F=Q/F

де Q – випуск продукції;

F – основні виробничі засоби.

Показник, зворотний фондовіддачі, фондомісткість, який розраховують за формулами

fі= F /Q

або

fі=1/F

Перевагою показника фондомісткості є те, що його чисельник може бути розкладений на складові частини за окремими цехами та групами устаткування. Це дає змогу встановити вплив використання техніки на кожній виробничій дільниці на узагальнюючий показник використання засобів.

При визначенні показників фондовіддачі та фондомісткості обсяг продукції може бути розрахований у вартісних, натуральних та умовних одиницях. Основні виробничі засоби визначають за вартістю, площею, яку вони займають, або в інших вимірниках, причому в розрахунок приймається їх середня хронологічна величина за аналізований період.

Натуральні та умовно-натуральні вимірники обсягу продукції застосовують лише на підприємствах, які випускають продукцію одного виду або якщо її можна прирівняти до одного виду.

Тому більшість підприємств, які виготовляють широку номенклатуру виробів, зведені показники фондовіддачі розраховують виходячи з обсягу продукції у вартісному вираженні. При цьому можуть застосовуватись різні показники обсягу продукції – чиста, валова, реалізована, товарна продукція. З метою аналізу рекомендується також розраховувати суму прибутку на гривню вартості основних виробничих засобів.

На рівень фондовіддачі (фондомісткості) у вартісному вираженні впливають такі чинники:

• рівень цін на продукцію;

• структура ціни та її зміни внаслідок асортиментних змін;

• оцінка основних виробничих засобів;

• структура засобів;

• технічний їх рівень і стан;

• ступінь використання.

Для визначення впливу змін у структурі та асортименті продукції на динаміку фондовіддачі зіставляють динаміку обсягів виробництва та динаміку показників фондовіддачі, розрахованих на основі чистої та валової продукції.

Необхідно також про аналізувати вплив на фондовіддачу оцінки основних виробничих засобів, яка коливається по однакових за своєю технічною якістю основних засобах залежно від часу їх надходження та від того, яким способом здійснювалось будівництво споруд – господарським чи підрядним. Переоцінка основних засобів по відновлювальній вартості у перші роки після її проведення підсилюють вірогідність показників фондовіддачі та фондомісткості. Однак при цьому слід виходити з оцінки по повній відновлювальній вартості, а не по залишковій.

Вплив структури основних виробничих засобів на фондовіддачу обумовлений тим, що різні категорії основних виробничих засобів неоднаково активно беруть участь у виробничому процесі. Зіставлення темпів зростання фондовіддачі на 1 гривню вартості основних засобів, у тому числі машин та устаткування, дасть змогу виявити вплив змін у структурі основних засобів на ефективність їх використання.

2. Характеристика й аналіз виробничо-фінансових показників роботи підприємства

2.1 Коротка характеристика підприємства

ВАТ (Відкрите акціонерне товариство) «Одеський пивоварний завод» зареєстровано в Одеській міській раді 01.01.1993 р. за номером. №12345678

Юридична і поштова адреса: 68032, м. Одеса, вул. Канатна, 48б

Керівники підприємства:

Генеральний директор, член Ради директорів має вищу освіту за фахом інженер-механік, на підприємстві працює близько 15 років;

Голова Ради директорів директор по економіці і плануванню, має вищу освіту за фахом бухгалтер, на підприємстві працює близько 15 років;

Член Ради директорів технічний директор, має вищу освіту за фахом інженер – механік, на підприємстві працює близько 10 років;

Член Ради директорів начальник електроцеху, має середню технічну освіту за фахом технік-електрик.

Статутний капітал ВАТ «Одеський пивоварний завод» складає 645,6 тис. грн. На цю вартість випущені акції номінальною вартістю 100 грн. Всі акції є звичайними.

Одеський пивоварний завод відомий на ринку пива регіону близько 50 років. Загальний обсяг виробництва заводом пива за останні роки приведений у табл. 2.1

Таблиця 2.1. Обсяг виробництва пива Одеським пивоварним заводом