Скачать

Аналiз iнвестицiйної дiяльностi в умовах ринкової економiки

Аналіз інвестиційної діяльності в умовах ринкової економіки

План.

Вступ.

Розділ I. Роль та значення інвестицій

1. Економічна суть інвестування. Види інвестицій. Інвестори.

2. Джерела та специфіка інвестування (у ЗЕД).

Розділ II. Розробка інвестиційних проектів, та методи оцінки їх ефективності.

1. Принципи і послідовність розробки інвестиційного проекту.

2. Методи оцінки їх ефективності.

Розділ III. Здійснення інвестиційної діяльності на прикладі банківської системи.

1. Суть та цілі банківських інвестицій.

2. Види банківських інвестицій та ризик пов’язаний із ними.

Висновки.

Список використаної література.

Вступ.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Докорінно повинно помінятись діяльність інвесторів в умовах ринкового розподілу створюваного національного багатства.

Нові організаційно-правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності вимагаютьглубоких теоритичних і практичних знань для ефективного здійснення інвестицій у всіх її формах: фінансові, реальні, інтелектуальні, інноваційні.

В першу чергу ринкові перетворення повинні пройти в інвестиційній сфері, яка відіграє клочеву роль в економіці. Коплекс галузей і виробництв, які створюють інвестиційну сферу, покликаний в короткі терміни забезпечити стабілізацію економіки та розширене виробництво. Суттєвим чином на інтенсифікацію відтвореного процесу повинен вплинути інвестиційни ринок, котрий в Україні тільки формується.

Ця дипломна робота містить в собі узагальненний теоритичний матеріал, щодо суті інвестицій, та деякі практичні рекомендації рекомендації щодо розробки та реалізації інвестиційного проекту. Ми намагались на основі закордонного досвіду дати деякі рекомендації для суб’єктів інвестиційної діяльності.

Також, ця дипломна робота містить теоритичні дані про становлення на ринку України інвестиційною діяльності фінансово-кредитних установ (банків). А також деякі рекомендації проведення банками інвестиційної діяльності.

РОЗДІЛ I.

РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ.

1.1. Економічна суть інвестування. Види інвестицій. Інвестори.

Інвестиції - нове явище в економіці і праві України. У перекладі з англійської мови - це капітальні вкладення. Вони є довгостроковими, цільовими, здійснюються державними і недержавними (приватними або індивідуальними) інвесторами на підставі інвестиційної угоди, передбачають отримання прибутку інвестором, підлягають державній реєстрації.

Однак капіталовкладення - інвестиції у широкому розумінні. У вузькому ж розумінні інвестування - це довгострокове вкладення капіталу. Інвестиції за національною ознакою можна поділити на іноземні інвестиції в Україну, з України за кордон і внутрішньодержавні інвестиції.

За об’єктом вкладення інвестицій виділяють реальні і фінансові інвестиції У нас фінансові інвестиції іноді називають прямими, що розбігаються з американською термінологією, згідно якою останніми є інвестиції у фірму, що складають більше 10% капіталу.

Якщо мова йде про іноземні інвестиції, у світовій практиці до прямих відносять такі, що складають 25% капіталу фірми.

Перш, ніж з’ясувати відмінність між реальними та фінансовими інвестиціями зазначимо, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Отже, реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва і предмети споживання (наприклад, у будинки, споруди, устаткування, та інші матеріальні цінності).

Порівняно новим явищем для даного виду інвестицій є лізинг (від англійського “leasing” - довгострокова оренда машин і устаткування).

Лізинг забезпечує промисловим, транспортним, торгівельним та іншим підприємствам можливість отримати у користування широкий асортимент промислового та іншого обладнання, транспортні засоби (у т.ч. літаки і кораблі) у спеціалізованих лізингових компаніях. Лізінгові компанії за власні кошти купують обладнання і здають в оренду.

Лізинг дозволяє промисловим та іншим компаніям задовільнити потреби у основних фондах без здійснення значних одноразових капітальних затрат, використовуючи при цьому дороге чи спеціальне обладнання.

Він є привабливим методом фінансування інвестицій і в легкій промисловості для середніх і дрібних, але прибуткових і конкурентноздатних фірм.

Включення лізингу в інвестиційні програми промислових підприємств дозволяє також покращити планування та організацію інвестиційного процесу. Адже більшість угод за ним заключається за фіксованими ставками і на попередньо узгоджених умовах.

Лізинг забезпечує фірмам-орендарям ряд фінансових вигод:

1. придбання устаткування обходиться дешевше, оскільки фінансова компанія може отримати позику на кредитному ринку по більш низькій ставці, ніж підприємство-орендар;

2. він дозволяє промисловим та іншим компаніям ширше використовувати державні податкові і амортизаційні пільги;

3. вдається у певній мірі уникнути негативного впливу інфляцій, оскільки орендні ставки встановлюються на дату підписання угоди і потім, як правило, не переглядаються. У сучасній світовій практиці найбільшого значення набув фінансовий лізинг (частіше через оренду із залученням засобів третьої сторони).

За підрахунками західних економістів у розвинених капіталістичних країнах лізинг покриває від 6% до 20% щорічних потреб у засобах для інвестицій в основні фонди.

Лізинг став транснаціональним явищем. Найбільший розвиток лізингової компанії отримали у США. На його умовах у США можна придбати практично будь-яке обладнання. У Європі лізингові операції досить поширенні в Англії та Франції.

Фінансовими інвестиціями є вкладення у цінні папери, а також розміщення капіталу у банку. У складі фінансових інвестицій можна виділити портфельні - це сукупність цінних паперів різних елементів, які придбав інвестор з метою отримання прибутків шляхом інвестицій у ці папери.

Виходячи із сучасної структури фондового ринку України, одне з основних місць у портфелі повинні були б зайняти акції банків. Однак останнім часом банки все пасивніше розповсюджують свої акції серед сторонніх і в першу чергу - індивідуальних інвесторів. Цим і обумовлюється те, що більшість банків особливо не турбуються про підтримання ліквідності своїх акцій.

При формуванні інвестиційного портфеля великий інтерес викликають акції та інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній.

Досить рідким фінансовим інструментом на нашому фондовому ринку залишаються облігації, хоча і вони є у портфелі.

До інвестиційного портфеля входять також облігації органів управління, казначейські зобов’язання, ф’ючерси, опціони.

Крім власне цінних паперів, до інвестиційного портфеля як найбільший поширений сьогодні альтернативний спосіб вкладення вільних грошових засобів, включений американський долар, який виступає свого роду базою для порівняння цінних паперів, включених до портфеля.

Поряд з реальними і фінансовими інвестиціями існують і так звані інтелектуальні інвестиції, тобто сукупність технічних, технологічних знань, ліцензій, ноу-хау, підготовка та перепідготовка кадрів тощо.

У практиці інвестування зустрічаються реінвестиції, вкладання коштів, що отриманні у формі доходів від інвестиційних операцій. Напрямки реінвестиційної діяльності ті ж самі, що і інвестицій у власному розумінні слова - оборот продуктивного, грошового та фіктивного капіталу. Основна мета реінвестування - одержання підприємницького прибутку, проценту або дивіденту. Розрізняють реальні і фінансові реінвестиції.

Отримує розповсюдження нова інвестиційна стратегія, яка орієнтується на конкретних людей та конкретні підприємства. Це так званий селенг - залучення особистих коштів працівників підприємств (фірм), коли останні, переносячи труднощі з фінансовими ресурсами, змушені звертатись за допомогою до своїх працівників. Селенг - це один із способів інвестування різних програм.

Інвестори. Це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Ними можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземних держав, а також держави. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. До об’єктів інвестиційної діяльності, таким чином відносяться і її учасники - інвестори, замовники, користувачі робіт, постачальники, банківські, страхові і посередницькі організації, біржі тощо.

Зазначимо, що абсолютна більшість юридичних осіб, які діють на фондовому ринку в якості інвесторів, є інститути. Тому цю категорію інвесторів називають інституційними інвесторами. Вони купують акції і облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них є прагнення не лише захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але й одержати певний дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папери з метою впливу на упраління емітентом, використання їх як засобу розрахунків.

Крім інституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто фізичні особи, які переслідують свої особисті інтереси і є досить багаточисельними на фондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні інвестори на фондовому ринку є, як правило, у більшій мірі - багаточисленими, інституційні інвестори - у більшій мірі впливовими. Це пояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можуть спрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента. По-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись головним чином особистими інтересами, то інституційні досить часто роблять це з метою поєднання інтересів як власних, так і емітента.

Основними нормативними актами, що визначають правовий статус iнвесторiв в Українi, є закон “Про iнвестицiйну дiяльнiсть”, “Про цiннi папери i фондову бiржу”, Про господарськi товариства”, “Про банки i банкiвську дiяльнiсть”, “Про приватизацiйнi папери”, Цивiльний кодекс, Декрет КМ “Про режим iноземного iнвестування”, Положення “Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї” i т.д.

I далi. Iнституцiйнi iнвестори можна подiлити на три групи.

1. Такi, що здiйснюють скерованi iнвестицiї у обмежене коло пiдприємств - холдiнги, фiнансовi групи, фiнансовi компанiї.

2. Такi, що здiйснюють повсюднi iнвестицiї, тобто не обмежуються ранiше визначеними об’єктами iнвестування. До цiєї групи входять iнвестицiйнi фонди та компанiї, страховi фiрми i т.д. Хоча треба сподiватись, що у недалекому майбутньому вони будуть спецiалiзуватись по певних об’єктах iнвестування. Портфель iнвестицiй цих iнвесторiв досить широкий i вiдносно стабiльний.

3. Такi, що здiйснюються повсюднi iнвестицiї, але не мають стабiльного портфеля цiнних паперiв - iнвестицiйнi дiлери. Це iнвестори, якi намагаються отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на бiржi (торгiвельнi компанiї, iнвестицiйнi банки тощо).

Iнвестицiйна дiяльнiсть. Iнвестицiйною дiяльнiстю є сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави щодо реалiзацiї iнвестицiй. Вона здiйснюється на основi:

• iнвестування, здiйснюваного громадянами, недержавними пiдприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими i релiгiйними органiзацiями;

• державного iнвестування за рахунок коштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i позичкових коштiв;

• iноземного iнвестування.

Iнвестицiйна дiяльнiсть здiйснюється згiдно з такими основними принципами:

1. невтручання органiв держави, юридичних осiб i громадян в iнвестицiйну дiяльнiсть, яка не протирiчить дiючому законодавству;

2. добровiльнiсть iнвестування;

3. рiвноправнiсть всiх iнвесторiв i учасникiв iнвестицiйної дiяльностi;

4. захищеностi iнвестицiй;

5. свободи вибору критерiїв при здiйсненнi iнвестицiйної дiяльностi.

Об’єкти iнвестування. Об’єктами iнвестицiйної дiяльностi може бути будь-яке майно, в основнi фонди i оборотнi кошти в усiх галузях та сферах господарства, цiннi папери, цiльовi грошовi вклади, науково-технiчна продукцiя, iнтелектуальнi цiнностi, iншi об’єкти власностi, а також майновi права.

Забороняється iнвестування в об’єкти, створення i використання яких не вiдповiдає вимогам санiтарно-гiгiєнiчних, радiацiйних, екологiчних, архiтектурних та iнших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та iнтереси громадян, юридичних осiб i держави, що охороняється законом.

Замовники iнвестицiй i користувачi об’єктiв iнвестування. Замовником може бути iнвестор, а також будь-якi iншi фiзичнi та юридичнi особи, уповноваженi iнвестором здiйснювати реалiзацiю iнвестицiйного проекту. При цьому замовник не повинен втручатись у пiдприємницьку дiяльнiсть iнших учасникiв iнвестицiйного процесу, якщо iнше не передбачене угодою.

Користувачами можуть бути iнвестори, а також iншi фiзичнi та юридичнi особи, державнi та мунiцiпальнi органи, iноземнi держави та мiжнароднi органiзацiї, для яких створено об’єкт iнвестування.

Основним правовим документом, який регулює взаємовiдносини мiж суб’єктами iнвестицiйної дiяльностi, є iнвестицiйна угода, вибiр умов якої є їх виключною компетенцiєю. Хоча законодавство мiстить, скажiмо, умови, за яких iнвестицiйна дiяльнiсть припиняється (наприклад, оголошення iнвестора банкрутством).

1.2. Джерела та специфiка iнвестування (ЗЕД).

Iноземнi iнвестицiї - це всi види цiнностей, що вкладаються безпосередньо iноземними iнвесторами в об’єкти iнвестицiйної дiяльностi.

Iноземнi iнвестори мають право здiйснювати iнвестицiї на територiї України у виглядi:

1. конвертованої валюти;

2. валюти України - при реiнвестицiях в об’єкти первинного iнвестування;

3. будь-якого рухомого i нерухомого майна (землi, будiвель, споруд, обладнання та iнших матерiальних цiнностей, крiм споживчих товарiв та товарiв, призначених для продажу);

4. акцiй, облiгацiй, iнших цiнних паперiв, а також iнших корпоративних прав, виражених у конвертованiй валютi за їх ринковою вартiстю;

5. грошових вимог та права вимоги про виконання договiрних зобов’язань, якi гарантованi першокласними банками i мають вартiсть у конвертованiй валютi, пiдтверджену згiдно iз законами країни-iнвестора або мiжнародними торгiвельними звичаями;

6. будь-яких прав iнтелектуальної власностi, включаючи авторськi права, права та винаходи, торгiвельнi знаки, фiрмовi найменування, промисловi зразки, ноу-хау i т.п.;

7. прав на здiйснення господарської дiяльностi, включаючи права на розвiдування, розробку, видобування або експлуатацiю природних ресурсiв.

Iноземнi iнвестори мають право здiйснювати всi види iнвестицiй у таких формах:

1. часткової участi у пiдприємствах, що створюються спiльно з українськими юридичними i фiзичними особами, або придбання частки у дiючих пiдприємствах;

2. створення пiдприємств, що повнiстю належать iноземним iнвесторам, фiлiй iнших вiдокремлених пiдроздiлiв iноземних юридичних осiб або придбання у власнiсть дiючих пiдприємств повнiстю;

3. придбання незабороненого законами України нерухомого чи рухомого майна (за виключенням земельних дiлянок) шляхом прямого одержання майна або у формi акцiй, облiгацiй та iнших цiнних паперiв;

4. придбання самостiйно або за участю українських юридичних чи фiзичних осiб прав користування землею та концесiв на використання природних ресурсiв на територiї України;

5. в iнших формах здiйснення iнвестицiй, зокрема на основi угод з суб’єктами пiдприємницької дiяльностi, якi прямо незабороненi законом.

Iноземнi iнвестицiї оцiнюються в iноземнiй конвертованiй валютi та валютi України. Оцiнка iноземних iнвестицiй здiйснюється сторонами (учасниками) на основi цiн мiжнародних ринкiв на момент їх внесення.

Перерахування iнвестицiйних сум з iноземної валюти у валюту України здiйснюється при оцiнцi вкладiв за курсом iноземної валюти до валюти України не вищим, нiж той, що встановлюється Нацiональним Банком України. Зазначимо, що при оцiнцi iноземних (у тому числi внескiв до статутного фонду) виникає ряд проблем, що викликанi недосконалiстю iнвестицiйного законодавства (про яке йтимитися далi).

Державна реєстрацiя iноземних iнвестицiй здiйснюється обласними виконкомами до початку, у перiод або пiсля фактичного здiйснення iнвестицiй шляхом подання iноземним iнвесторам iнформацiї у трьох примiрниках. Зазначена iнформацiя може подаватись особисто iноземним iнвестором, через офiцiйних представникiв iноземного iнвестора або надсилатись поштою.

Один примiрник iнформацiйного повiдомлення вiдмiчається при реєстрацiї спецiальним штампом i повертається iноземному iнвестору як пiдтвердження факту державної реєстрацiї його iнвестицiй.

Орган, що здiйснює реєстрацiю iнвестицiй не вправi вимагати вiд iноземних iнвесторiв нiяких документiв, крiм iнформацiйного повiдомлення та квитанцiй про сплату коштiв за реєстрацiю.

Однак практика засвiдчує, що iнвестицiї iнодi можуть бути фiктивними, технiчно застарiлими, технологiчно недосконалими, а тому неадекватно оцiненими iноземним iнвестором. Проблеми виникають i з оцiнкою iнвестованих iнтелектуальних прав.

Тому виникає потреба або змiнити форму iнформацiйного повiдомлення, або приймати для держреєстрацiї тi iнвестицiї, котрi пiдтвердженi документально. Тобто iнвестор чи уповноважена ним особа представляє патент, лiцензiю, свiдоцтво, сертифiкат своєї країни як доказ права виключного володiння iнвестованим об’єктом. Бажано, щоб i оцiнка об’єкта здiйснювалася органом, який видав один iз вищезгаданих документiв.

Бiльш ретельний вiдбiр i порядок реєстрацiї встановлений для iноземних iнвестицiйних проектiв, якi претендують на одержання додаткових пiльг. Вiдповiднi повноваження iз цього приводу покладенi на Агенство мiжнародного спiвробiтництва та iноземних iнвестицiй та Мiнiстерство фiнансiв. У разi, коли iноземний iнвестор прагне отримати пiльги, встановленi державною програмою заохочення iноземних iнвестицiй, вiн має додатково подати Мiнiстерству України за встановленою ним формою iнформацiєю, що пiдтверджує вiдповiднiсть iноземного iнвестора критерiям, встановленим зазначеною програмою.

Якщо iноземний iнвестор одержує додатковi пiльги за державною програмою заохочення iноземних iнвестицiй, Мiнiстерство фiнансiв видає йому iнвестицiйне свiдоцтво, яке є пiдставою для одержання встановлених пiльг.

Органи, що здiйснюють державну реєстрацiю iноземних iнвестицiй, зобов’язанi протягом трьох робочих днiв iз моменту одержання необхiдної iнформацiї зареєструвати iноземнi iнвестицiї чи повiдомити продавця про причини вiдмови i у десятиденний термiн надiслати до Мiнiстерства фiнансiв iнформацiю про здiйснену реєстрацiю iноземних iнвестицiй. Мiнiстерство фiнансiв зобов’язане видати iнвестицiйне свiдоцтво протягом 60 днiв iз моменту одержання необхiдної iнформацiї.

Вiдмова у державнiй реєстрацiї iноземних iнвестицiй можлива тiльки у разi порушення встановленого законодавством України порядку iнвестування або невiдповiдностi його вимогам, необхiдним для реєстрацiї. Вiдмова у реєстрацiї на вимогу iнвестора має бути оформлена письмово, мiстити мотиви вiдмови i може бути оскаржена у судовому порядку.

Державна реєстрацiя iноземної iнвестицiї дiє протягом всього перiоду функцiонування цiєї iнвестицiї.

Iнвестицiйне свiдоцтво дiє протягом термiну, зазначеному у ньому. Цей термiн має вiдповiдати перiоду дiї додаткових пiльг, встановлених державною програмою заохочення iноземних iнвестицiй.

Тепер розглянемо правовий статус пiдприємств з iноземними iнвестицiями (спiльних пiдприємств).

Пiдприємство з iноземною iнвестицiєю (спiльне пiдприємство) - це пiдприємство будь-якої органiзацiйно-правової форми, створене за законами України, якщо протягом календарного року в його статутному фондi є квалiфiкацiйна iноземна iнвестицiя. Квалiфiкацiйна iнвестицiя - це iноземна iнвестицiя, що становить не менше 20 вiдсоткiв статутного капiталу i при цьому не може бути менша суми, визначеної п.4 ст.1 Декрету “Про режим iноземного iнвестування”.

Пiдприємство з iноземними iнвестицiями може бути створене або шляхом його заснування, або у результатi придбання iноземним iнвестором частки участi (активiв) у ранiше заснованому пiдприємствi без iноземних iнвестицiй, або придбання такого пiдприємства повнiстю.

Звернемо увагу на головнi моменти кожної iз названих органiзацiйних форм.

1. Спiльне українсько-iноземне пiдприємство.

Найбiльш важливим є питання: що необхiдно для отримання податкових пiльг? Потрiбно:

а) щоб частка внеску у статутний капiтал СП з боку iноземного iнвестора була не менше 20% вiд суми статутного капiталу;

б) внесення у сатутний фонд квалiфiкацiйної iноземної iнвестицiї, пiд якою розумiється:

• внесення 100.000 доларiв США для банкiв i 50.000 доларiв США для iнших пiдприємств у статутний фонд у виглядi рухомого i нерухомого майна i майнових прав, прав iнтелектуальної власностi за наявностi вiдповiдного посвiдчення (сертифiката країни iнвестора), права на концесiї, розробки корисних копалин.

Для легалiзацiї iнвестицiй з наступним отриманням на неї реєстрацiйного посвiдчення слiд мати для рухомого майна - митну декларацiю, а для нерухомостi - акт на право власностi. Цi документи необхiдно буде подати у реєструючий орган (хоча за законодавством вони не повиннi подаватись).

• внесення 50.000 доларiв США грошовими коштами, акцiями, iншими грошовими вимогами, цiнними паперами, пiдтвердженими вiдповiдно до законiв країни iнвестора чи мiжнародних звичаїв.

Оцiнка iноземної квалiфiкацiйної iнвестицiї здiйснюється сторонами на основi цiн свiтових ринкiв. Таке формулювання дозволяє партнерам СП пiдходити до оцiнки iнвестицiй доволi гнучко.

Пiдприємства з iноземними iнвестицiями (за деяким виключенням) звiльняються вiд сплати податку на дохiд протягом 5 рокiв з моменту внесення квалiфiкацiйної iнвестицiї. Цей строк звiльнення вiд податку на дохiд збiльшується залежно вiд обсягу iноземної iнвестицiї: на один рiк - для iнвестицiї до 500.000 доларiв США; на два роки - для iнвестицiї вiд бiльш як 500.000 доларiв США до 5.000.000 доларiв США включно; на три роки для iнвестицiї вiд бiльш як 5.000.000 доларiв США до 50.000.000 доларiв США включню; на п’ять рокiв - для iнвестицiй бiльш як 50.000.000 доларiв США. Хоча закон “Про оподаткування прибутку пiдприємств” передбачає, що вiд такого податку будуть звiльнятись пiдприємства, зареєстрованi до 1 сiчня 1995 року (i тiльки на 5 наступних рокiв).

Претендент на додатковi пiльги, передбаченi у роздiлi 4 Державної програми заохочення iноземних iнвестицiй, подає в Управлiння iноземних iнвестицiй Агенства мiжнародного спiвробiтництва i iнвестицiй заяву на одержання додаткових пiльг.

До заяви додаються у 6-ти примiрниках:

• для створених та дiючих пiдприємств - довiдка про результати аудиторської перевiрки та копiя iнформацiйного повiдомлення про реєстрацiю iноземної iнвестицiї;

• для iнвестицiйних проектiв бiзнес-план та копiя iнформацiйного повiдомлення про реєстрацiю iноземної iнвестицiї (у разi, коли вона зареєстрована). Тiльки рiшення Агенства про надання додаткових пiльг може бути пiдставою для реєстрацiї Мiнiстерством фiнансiв iнвестицiйного свiдоцтва.

У частинi митних пiльг зазначимо, що майно, ввозиться як внесок у статутний капiтал СП звiльняються вiд обкладання митом.

Перерахуємо iншi позитивнi, а також негативнi моменти, якi, як пiдказує досвiд, можуть мати мiсце при виборi даної форми.

Позитивнi сторони:

а) у випадку фактично рiвноцiнного iнвестування з боку українського партнера можливiсть акумулювання значних грошових чи матерiальних ресурсiв;

б) можливiсть використання технiчного потенцiалу, який є в українського партнера, а також людських ресурсiв;

в) використання господарських зв’язкiв українського партнера i його досвiду господарювання на українському ринку;

г) бiльш лояльне ставлення до СП, якщо його український засновник має лобiстський вплив у мiсцевих органах влади i управлiння.

Негативнi сторони:

1. загальновизнане ставлення до СП як до ризикових пiдприємтсв з високим ступенем конфлiктностi мiж партнерами, тому слiд ретельно розробляти установчi документи;

б) прийнятi на Українi вимоги до СП у вiдношенi до розрахункiв за використання державної власноcтi, землi, а також за приватизацiю даних об’єктiв лише у ВКВ;

в) необхiднiсть обов’язкового 50% продажу валютної виручки державi;

г) у випадку вiдчуження квалiфiкацiйної iноземної iнвестицiї СП ранiше 5 рокiв, СП сплачує податок на дохiд (прибуток) у повному розмiрi за весь пiльговий перiод, протягом якого СП його не сплачувало.

2. Пiдприємства iз стопроцентною iноземною участю.

Переходячи до характеристики пiдприємства зi стопроцентною участю iноземного iнвестора, вiдзначимо iдентичнiсть вимог щодо порядку утворення i можливостi отримання “податкових канiкул”, якi застосовуються до даного пiдприємства, з тими, що були розглянутi вище. Тому вiдразу наголосимо на позитивних i негативних моментах такої форми пiдприємств.

Позитивнi моменти:

а) можливiсть абсолютного контролю дiяльностi пiдприємств;

б) повне розпорядження активами пiдприємства.

Негативнi моменти:

а) погана орiєнтованiсть iноземного власника пiдприємства у юридичних, бухгалтерських та iнших “правил гри”, якi сформувались на українському ринку;

б) складностi з купiвлею чи орендою виробничих площ i обладнання;

в) розрахунки за використання державної власностi, землi, а також з приватизацiєю цих об’єктiв лише у ВКВ;

г) необхiднiсть обов’язкового 50% продажу валютної виручки.

3. Ще однiєю формою участi iноземного iнвестора у здiйсненнi господарської дiяльностi є виробнича кооперацiя без створення юридичної особи.

Пiд кооперацiєю розумiють договори (контракти) про виробничу кооперацiю, спiльне виробництво та iншi види спiльної iнвестицiйної дiяльностi, якi не пов’язанi зi створенням юридичної особи, якщо такi договори (контракти) передбачають здiйснення iноземних iнвестицiй на територiї України у видах, про якi згадувалось вище. Вiдзначимо, що регулювання таких вiдносин вiднесено до сфери цивiльного законодавства України.

Позитивнi моменти:

а) спрощений порiвняно iз державною реєстрацiєю юридичної особи порядок оформлення взаємовiдносин мiж сторонами договору при детальнiй регламентацiї його положень;

б) уникається необхiднiсть вирiшення питань оренди чи купiвлi виробничих площ i обладнань, оскiльки це майно може бути надане українською стороною у якостi своєї частки у кооперацiї, аналогiчно можуть вирiшуватися питання з найму робочої сили;

в) на iноземну iнвестицiю при кооперацiї розповсюжуються пiльговий режим митного оподаткування.

Негативнi моменти:

а) можливiсть невиконання своїх договiрних зобов’язань з боку українського контрагента, що вимагає ретельної регламентацiї договору, особливо у частинi вiдповiдальностi сторiн по прийнятих на себе зобов’язаннях;

б) при вивезенi продукту кооперацiї за митнi кордони України останнiй буде визнаний експортним, що потягне необхiднiсть сплачувати вивiзне мито, якщо тiльки при його виготевленнi не використовувалась давальницька сировина;

в) для отримання додаткових пiльг при кооперацiї необхiдно внести iноземну iнвестицiю у сумi не менше 100.000 доларів США.

Установчi документи новостворюваних пiдприємств з iноземними iнвестицiями мають мiстити вiдомостi, передбаченi законодавством України для вiдповiдних органiзацiйно-правових форм пiдприємств.

Державна реєстрацiя пiдприємств з iноземними iнвестицiями здiйснюється у загальному порядку.

СП можуть займатися будь-якими незабороненими законодавством видами дiяльностi, що передбаченi їх статутами.

Пiдприємство з iноземними iнвестицiями може створювати дочiрнi пiдприємства, а також фiлiї, представництва та iншi вiдокремленi пiдроздiли на територiї України та за її межами.

Потрiбно мати на увазi, що фiлiї i представництва (як пiдприємства зi стопроцентною iноземною участю) можуть вiдкривати iнофiрми. Цi пiдроздiли надiленi правом вiд iменi фiрми-засновника укладати угоди, якi створюють, змiнюють i припиняють права i обов’язки iноземного суб’єкта пiдприємницької дiяльностi.

Дочiрнi пiдприємства - юридичнi особи можуть вiд свого iменi здiйснювати господарську дiяльнiсть, i вiдповiдати по зобов’язаннях.

Державна реєстрацiя подiбних пiдроздiлiв (дiяльностi iноземних юридичних осiб) здiйснюється Мiнiстерством зовнiшньоекономiчних зв’язкiв України. Крiм того вони повиннi реєструватись у Головнiй податковiй iнспекцiї i у податкових iнспекцiях за мiсцезнаходженням.

Припинення дiяльностi СП здiйснюється у порядку, передбаченому законами України для вiдповiдних органiзацiйно-правових форм пiдприємств i лише у разi:

1. рiшення власникiв, прийнятого вiдповiдно до статутних документiв пiдприємства;

2. закiнчення термiну дiї договору про заснування пiдприємства;

3. вiдповiдного рiшення суду, арбiтражного суду.

РОЗДІЛ II.

РОЗРОБКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ, ТА МЕТОДИ ОЦІНКИ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ.

2.1. Принципи і послідовність розробки інвестиційного проекту.

Для наочного зображення інвестиційного проекту більшість країн використовує бізнес-план. Бізнес-план являє собою стандартний для більшості країн з розвинутою економікою документ, в якому детально обгрунтовується концепція наміченого для реалізації реального інвестиційного проекту і наводяться основні його характеристики.

Підхід до розробки і викладенню бізнес-плану диференціюються в залежності від характеру інвестиційного проекту. Для великих інвестиційних проектів, які потребують значних капітальних витрат, а також для проектів пов’язаних з виробництвом і впровадженням на ринок нових які не мають аналогів видів продукції, товарів чи послуг, розробляється новий варіант бізнес-плану 40 - 50 сторінок. Необхідність такого детального обгрунтування, диктується підвищенням рівня ринків для інвестора і залучення до бізнес-плану експертів відповідного профілю. Для невеликих інвестиційних проектів допускається розробка стислого варіанту бізнес-плану обсяг 10 - 15 сторінок, який в подальшому за вимогою інвестора чи кредитора може бути уточнений і доповнений. Далі ми зупинимось на вимогах до розробки нашого варіанту бізнес-плану інвестиційних проектів.

Розробка і виклад інвестиційного бізнес-плану підпорядковані певній логічній структурі, яка має уніфікований характер в більшості країн з розвинотою ринковою економікою (відхилення від загальноприйнятої структури бізнес-плану в окремих країнах мають незначний характер). Ця структура показана в додатку¹.

1. Коротка характеристика інвестиційного проекту (резюме).

Коротка характеристика інвестиційного проекту чи його резюме хоч і починає запропонований бізнес-план, але створюється після розробки всіх інших його розділів, коли концепція проекту, обгрунтування і форми реалізації вже чітко визначені. Це зроблено для того, щоб інвестор на основі тільки цього розділу зміг би зробити висновок, чи відповідає проект напрямку по інвестиційній діяльності і по інвестиційній стратегії; чи відповідає він потенціалу його інвестиційних ресурсів; чи влаштовує його проект по строкам реалізації і строком повернення вкладеного капіталу і т.д. Якщо інвестор за результатами розгляду даного розділу зробить висновок про недоцільність участі в реалізації інвестиційного проекту чи, якщо розділ не вміщує достатньої інформації для певних висновків, з подальшими розділами бізнес-планів знайомитись уже не буде. Це визначає головні вимоги до підготовки до саме цього розділу - лаконічність (не більше 2 - 3 сторінок), інформативність і простота викладу.

Розділ зазвичай починається з викладу концепції інвестиційного проекту, в яку входять обгрунтування цілей підприємницької ідеї яка реалізується за його допомогою на основі вивчення ринку і можливості розширення діяльності; висновки про його перспективність і найбільш доцільні форми реалізації інвестиційного проекту.

По запропонованій формі реалізації, має бути вказана ступінь розробки інвестиційного проекту - наявність проекту намірів з основними фінансово-економічними показниками; наявність типової документації і кошторису витрат по проекту; наявність індивідуальної проектної документації і кошторис витрат з експертизою незалежного аудитора.

На завершення цього розділу повинні бути такі характеристики інвестиційного проекту - необхідна сума інвестиційних ресурсів в національній валюті на момент розробки бізнес-плану (при необхідності залучення іноземних інвесторів, а також при великих темпах інфляції сума інвестиційних ресурсів повинна бути перерахована в долари США у відповідності с поточним курсом Національного банку України); період здійснення інвестицій до початку ефективної експлуатації об’єкту; можливий період експлуатації об’єкту до початку наступного його розширення або технічного переобладнання; проектований період окупності інвестицій. Для іноземного інвестора додатково можуть бути змінені основні положення державного і правового регулювання цього бізнесу в Україні.

2. Характеристики галузі, в якій реалізується інвестиційний проект.

Характеристика галузі в якій реалізується інвестиційний проект, дозволяє в найбільш загальному обсязі розгледіти вплив зовнішнього середовища на перспективність і ефективність розвитку запропонованого інвестиційного проекту.

При зміні цього розділу бізнес-плану розглядається відповідність галузевої направленості інвестиційного проекту задачам структурної перебудови економіки України; тенденції розвитку попиту на товари галузі; рівень розвитку ринкових відносин в галузі; середній рівень прибутку капіталу в даній галузі за останній звітній період. Для більш детальної характеристики галузі, в яку реалізується інвестиційний проект, можуть бути використані показники, які розглядались вище при оцінці інвестиційної привабливості галузі економіки України.

При харктеристиці галузі в яку реалізується інвестиційний проект, найбільш доцільно використовувати план, який поданий нижче².

3. Характеристика товару (послуги).

Характеристика товару (послуги) повинна розглядати їх характерні особливості і привабливість для споживачів (клієнтів), позитивні якості і переваги в порівнянні з товарами (послугами), вже представлених на ринку. Така порівняльна оцінка здійснюється по параметрам функціональності товару (послуги), його якості, дизайну та інших ознаках.

Особливу увагу в процесі характеристики товару (послуги) треба звернути на оцінку його конкурентноздатності по основним якісним ознакам, рівню цін, наданням гарантій і післяпродажним послугам і т.п. Бажано також взнати запланований загальний період життєвого циклу даного товару (послуги) і можливість подальшого вдосконалення в рамках передбачених технологій і рівня технічного забезпечення.

По окремим принципiально новим товарам, просуненим на ринок в процесi реалiзацiї iнвестицiйного проекту потрiбно вказати в даному роздiлi потрiбну форму його правового захисту (патент, авторське право, торговий знак).

4. Розташування об’єкту.

Розміщення об’єкту, що розглядається у слідуючому розділі бізнес-плану, дозволить, з однієї сторони, оцінити інвестиційну привабливість даного регіону, а з другої - роздивитися потенційні переваги його конкретного мізцерозташування із позицій наближеності до факторів виробництва (сировині, енергоресурсам, кадровому потенціалу) або до ринків збуту. Не ос