Скачать

Агровиробнича характеристика чорнозему південного

Зміст роботи

Вступ

1. Поширення і генезис чорноземів південних

2. Класифікація чорноземів

3. Будова ґрунтового профілю і його морфологічні ознаки.

4. Механічний і агрегатний склад ґрунту

5. Фізичні і хімічні властивості чорноземів південних

6. Сільськогосподарське використання

7. Заходи покрашення родючості ґрунтів

Висновки

Список літератури

Вступ

Ґрунт, за визначенням В.І. Вернадського, — біокосне тіло, тобто таке, що включає як неживу природу Ґрунтоутворюючу геологічну породу, повітря, воду), так і живі організми (коріння рослин, тварини, мікроорганізми). Невід'ємний компонент ґрунту — гумус — специфічна стійка органічна колоїдна речовина, яка надає йому характерного забарвлення.

В.В. Докучаев першим знайшов у ґрунті ознаки природно-історичного тіла, якому властиві свої особливості, історія, закони розвитку. Так, він має характерну будову — профіль, складений генетичними горизонтами, свої морфологічні властивості, тобто свою форму. Ґрунтовий покрив характеризується надзвичайною строкатістю. У подібних природних умовах утворюються схожі ґрунти, що є одним із наріжних каменів вчення про ґрунтоутворення.

Тема реферату: «Агровиробнича характеристика чорноземів південних».

Мета роботи: розкрити агровиробничу характеристику чорноземам південним.

Ми встановили, що для сільськогосподарського використання ґрунтів важливу роль відіграють механічний та агрегатний склад ґрунту, фізико – хімічні та водні, теплові та повітряні властивості. У разі, якщо ґрунтовий покрив незабезпечюється природної родючістю важливим є також проведення агромеліоративних заходів по збереженню і підвищенню їх родючості.

У ході підготовки були використані бібліографічні матеріали та картографічні, проведено аналіз статистичних даних.

1. Поширення і генезис чорноземів південних

Чорноземи південні поширені в північній частині південного Степу. В центральній і південній частині зони вони змінюються каштановими ґрунтами і солонцями.

Територія поширення чорноземів південних розчленована долинами багатьох річок, порізана балками та діючими ярами. Місцевість здебільшого дренована, поверхневий стік супроводжується процесами водної ерозії.

Чорноземи південні поділяють на звичайні (Азово-Причорноморська провінція), міцелярно-карбонатні (Задніпровський і Кримський Степ) і солонцюваті — в зоні переходу ґрунтів до темно-каштанових.

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50—60 см). На глибині 60—120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5—4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості — 2—2,5 м. (2)

Чорноземи південні утворилися за умови чітко вираженого дерново - гумусно акумулятивного процесу ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав'янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату і найбільш енергійно на нещільних карбонатних гірських породах.

Помірне зволоження при не промивному типі водного режиму, що характеризується чергуванням низхідних та висхідних потоків ґрунтової вологи, призвело до рівномірного просочування профілю гумусом і вилуговування легкорозчинних сполук і карбонатів кальцію (останній вимивається з верхньої частини). Перехідні до материнської породи горизонти, як правило, збагачені карбонатами кальцію (СаС0₃). Насиченість вбирного комплексу кальцієм та закріплення ґрунтових колоїдів (глини і гумусу) сприяють утворенню агрономічноцінної водостійкої зернисто-грудкуватої структури. Руйнування мінеральної частини не спостерігається.

Саме дерновий процес призводить до формування різних чорноземних ґрунтів, які характеризуються високою гумусованістю, насиченістю кальцієм, нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями

З даних фізико-хімічної і агрономічної характеристики чорноземів України (Таблиця 1.) видно певну відмінність між основними видами ґрунтів степової і лісостепової зон за вмістом гумусу, реакцією середовища, на­сиченістю основами, кислотністю, вмістом поживних речовин тощо. (7)

Таблиця 1

Характеристика чорноземів півдня України

2. Класифікація чорноземів

Першу класифікацію чорноземів розробив В. В. Докучаєв, поділивши їх залежно від умов залягання на чорноземи вододілів, річкових терас і схилів. За вмістом гумусу він виділяв чотири групи чорноземів, з яких перша містить 13-16%, друга-10-13, третя – 7-10, а четверта - 4-7% гумусу.

Класифікації чорноземів значну увагу приділяли М. М. Сибірцев, Л. І. Прасолов та ін. Тепер виділяють такі підтипи чорноземів: опідзолені, вилужені, типові, звичайні і південні.

Окремі підтипи чорноземів дуже різняться вмістом гумусу. Неоднакову кількість гумусу містять і чорноземи одного і того підтипу.

Всі підтипи чорноземів мають неоднакову будову профілю і різні фізико-хімічні та агрономічні

Чорноземи південні діляться на такі роди:

1) звичайні;

2) карбонатні - закипають з поверхні;

3) міцелярно-карбонатні - мають у профілі і "білозірку", і карбонатну цвіль, що утворюються внаслідок специфічних особливостей водного режиму. Чорноземи південні солонцюваті. Зустрічаються на півдні під зони на переході до темно-каштанових ґрунтів. У них морфологічно добре виявлена диференціація профілю на елювіальним та ілювіальний горизонти. Верхні горизонти містять кремнеземисту присипку, пухкі, пилуваті, нижні горизонти ущільнені, натьоки колоїдів, темно-бурі, горіху вато - призматична структура.

Солонцюватість чорноземів південних зумовлена головним чином магнієм, кількість якого у ГВК складає 15-25%, а натрію не перевищує 2-5% від ємності катіонного обміну. Тобто ці ґрунти можна віднести до залишково-солонцюватих. За ступенем солонцюватості їх поділяють на:

 слабо солонцюваті: їх будова Н_(е), НР_(І), Р_к;

 середньо солонцюваті: Н_е, НРі_(к), Р_к;

 сильно солонцюваті: НЕ, НРІ_(к), Р_к.

Солонцювато-солончакуваті - це ґрунти переважно вторинного засолення в результаті зрошення мінералізованими водами або підтоплення, коли ґрунтові води піднялись до поверхні і призвели до засолення. Воно проявляється в появі вицвітів солей на поверхні агрегатів у сухі періоди, а внизу - ознаки оглеєння у вигляді сизувато-сірих і бурувато-іржавих плям.

Їх поділяють на солончакові - солі з глибини 0-30 см, а ґрунтові води - 1-3 м і солончакуваті - солі глибше 30 см, а ґрунтові води - близько 3 м. Солончакуватість ґрунтів супроводжується, як правило, їх поверхневим осолонцюванням, в результаті чого верхній шар ґрунту перетворюється в безструктурну масу. У вологому стані він стає в'язким, липким, а в сухому - щільним, злитим, бриластим. Вміст обмінного натрію сягає 3-5 мг-екв на 100 г ґрунту. Осолоділі ґрунти - займають мілкі зниження (западини). Зверху знаходиться елювійований, збагачений Si0₂, горизонт. Перехідний горизонт ілювіальний, призматичний, оглеєний.

Підзона південних чорноземів переважно лівобережна, належить до зони вітрової ерозії (дефляції), тому тут поширені також дефльовані ґрунти. Вони займають вітроударні вершини вузько хвилястих вододілів і верхні частини схилів східної й південно-східної експозиції. Поділяються на:

1) слабодефльовані - вітром здута половина гумусового горизонту;

2) середньодефльовані - здутий весь гумусовий горизонт;

3) навіяні - навіяно понад 30 см дрібнозему. (7)

Окремим типом ґрунтів півдня є Чорноземи південні на елювії щільних порід. Ці ґрунти найчастіше утворюються на таких породах:

1. На елювії щільних карбонатних порід (вапняки, крейда, мергель, карбонатні піщаники, доломіти, алеврити).

2. На елювії щільних без карбонатних порід. Поширені вони в основному на Донецькому кряжі, в Криму, на схилах балок, по берегах річок, де на поверхню виходять корінні породи.

Переважно це середньо глибокі (65-85 см) і неглибокі види (45-65 см). Зустрічаються і коротко профільні (25-45 см), а також недорозвинуті ґрунти (до 25 см). Загальним для них є щебенюватість профілю (скелетність). Вміст гумусу у середньому дорівнює 2-6%.

Чорноземи еродовані. За ступенем розвитку процесів руйнування ґрунтів вони бувають:

1) слабозмиті - змита половина гумусово-акумулятивного горизонту - займають пологі схили;

2) середньозмиті - змито понад половину (2/3) гумусово-акумулятивного горизонту, займають покуті схили;

3) сильнозмиті - змитий гумусовий і верхній перехідний горизонти - займають покуті і круті схили;

4) намиті - формуються у підніжжях схилів, по днищах балок, куди зноситься делювій. Потужність гумусово-акумулятивного горизонту збільшується на 30 см і більше. Звоження тонкошарувате.

Лучно-чорноземні ґрунти подів. Це своєрідні автогідроморфні. ґрунти різного ступеня оглеєння, осолодіння, солонцюватості, карбонатності. Мають лучно-чорноземні і дернові типи. Формуються у мілких (плоских) подах або по периферії великих подів при короткочасному поверхневому зволоженні і при глибокому (понад 5 см) заляганні прісних ґрунтових вод. (5)

При близькому рівні ґрунтових вод (до 1,5-2,0 м) утворюються чорноземно-лучні ґрунти. Підвищене зволоження зумовило інтенсивніший розвиток лучної рослинності, а отже, і більш гумусований профіль до 50-80 см.

3. Будова ґрунтового профілю і його морфологічні ознаки

Профіль ґрунтів диференційований, розчленований на гумусний і два перехідних горизонти (Рисунок 3.1).

Горизонт А товщиною 25—40 см має темно-сірий або темно-бурий колір, грудкувату структуру, часто з незначним коричневим відтінком. Загальна товщина гумусного горизонту (А+Ві) 45—60 см.

В ілювіальному карбонатному горизонті чітко виражена «білозірка». Лінія скипання знаходиться в нижній частині горизонту Ві або на межі з гумусним горизонтом. Перехідний горизонт (В_к) темнувато-бурий, слабкоущільнений, по всьому профілю карбонатний. Товщина гумусного

Рис. 3.1 Профіль грунтів

(А) —0—38 см. Гумусний горизонт темно-сірого кольору, структура дрібнозерниста (цілина). На поверхні ясно видно борошнисту псішку.

Нр(Ві)—38—68 см. Гумусований перехідний горизонт з темно-коричневим відтінком, структура горіховидна, окремі агрегати гострочастої форми. Горизонт щільний, перехід до порід різкий.

Рк(В₂)—68—85 см. Бурувато-палевий щільний горизонт, по щільності помітні затікання гумусу.

Рк(ВС)—85—130см. Багато карбонатів у вигляді білозірки.

Рк(С) — 130—180 см. Темно-палевий глинистий лес. На глибині 100 см зустрічаються кристали гіпсу.

горизонту у чорноземів південних, звичайних і солонцюватих легко- і важкосуглинкових збільшується у напрямі зі сходу на захід — від 50—75 см на Лівобережжі Дніпра до 60—85 см на Правобережжі, на легкосу-глинкових лесовидних породах досягає 80—100 см і більше. Товщина гумусного горизонту чорноземів південних міцеляро-карбопатних у Задніпров'ї — 65—85 см, а в Кримському Степу — 45—65 см. (6)

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50-60 см). На глибині 60-120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5-4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості - 2-2,5 м.

Вміст гумусу в чорноземах південних збільшується на північ з поширенням чорноземів звичайних

З переходом до каштанових ґрунтів зменшується товщина гумусного горизонту і процентний вміст гумусу в чорноземах.

У ході аналізу ґрунтового профілю чорноземів південних можна зробити висновок, що цей тип ґрунту належить до одних з родючих ґрунтів України. Використання ґрунтів обмежується умовами недостатньої зволоженості території. Тому вони є цінним меліоративним фондом для розвитку іригації.

4. Механічний і агрегатний склад ґрунту

Механічний склад ґрунтів — це перш за все механічний склад ґрунтоутворювальної породи, на якій формуються ґрунти. У зв'язку з тим, що чорноземи південні сформувались на лесах, механічний склад їх важко суглинистий та легко глинистий. На лесах він не змінюється на глибину верхнього ярусу лесу. Найбільша кількість водостійких агрегатів розміром 0,25-10 мм спостерігається в орному і підорному шарах ґрунту. В більшості випадків вона коливається в межах від 70,1 до 87,5%.(5)

Механічний склад ґрунту стає важчим в напрямку з півночі на південь, а легшим - поблизу річкових долин, наприклад на терасах річок таких, як Дніпро, Буг, Дністер, Сіверський Донець.

Таблиця 2

Залежність властивостей чорноземів південних від механічного складу