Скачать

Агресивна поведінка та самооцінка підлітка

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичне дослідження проблеми порушення поведінки у підлітковому віці

1.1 Психологічні особливості підліткового віку

1.2 Теоретичне дослідження особливостей розвитку особистості підлітка в працях вітчизняних та закордонних психологів

1.3 Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки підлітків

Розділ 2. Експериментальне дослідження проблеми агресивної поведінки у підлітковому віці

2.1 Завдання та методи дослідження

2.2 Діагностуючий експеримент

2.3 Корекційна програма по зменьшенню агресії та підвищення рівня самооцінки

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Важке економічне становище та соціальні кризові процеси привели наше суспільство до серйозних труднощів, конфліктів, злочинності. Особливо важко в цей період виявилося підліткам.

В підлітковому віці одним із видів відхильной поведінки є агресивна поведінка, нерідко приймають ворожу форму (бійки, зневаги ). Для деяких підлітків участь в бійках, затвердження себе з допомогою кулаків являється устоявшейся лінієй поведінки, на це все може впливати низький рівень самооцінки. Ситуація усугубляється нестабільністю суспільства, міжособистих та міжгрупових конфліктів. Знижається вік виявлення агресивних дій. З’являються все нові види поводження, що відхиляється: підлітки беруть участь у політичних організаціях, в організаціях екстремістів, співробітничають з мафією, займаються проституцією і сутенерством.

Ріст агресивних тенденцій у підлітковому середовищі відбиває одну з найгостріших соціальних проблем соціального суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність підлітків. При цьому тривожить факт збільшення числа злочинів проти особистості, що волочуть за собою тяжкі тілесні ушкодження. Участилися випадки групових бійок підлітків, що носять запеклий характер.

Дорослим незнаючим вікову психологію, представляється, що в умовах життя і діяльності дитини, що стали підлітком, нічого істотного не змінилося, але ж вони чекають від них розуміння, довіри. Якщо ж дорослі не вважаються з тим, що підліток уже не маленька дитина, то з його боку виникають образи і різноманітні форми протесту – брутальність, упертість, неслухняність, замкнутість, негативізм. Для виховання впевненості в собі, захищеності, здатності сприймати себе членом родини, колективу, суспільства в цілому необхідна достатня інтенсивність спілкування, взаємодії з навколишніми. Підліток повинний зазнавати почуття, що навколишні його підтримують, що і дає йому впевненість у собі. Але це можливо лише в тому випадку, якщо дорослі з дитинства оточують дитини увагою і підтримкою. Якщо це почуття з дитинства не сформувалося, то замість нього формується невпевненість, тривожність, агресія. Ці риси стають характерними для особистості і впливає на весь лад думок, хід мислення, характер сприйняття й оцінки навколишнього.

Це обусловлює актуальність нашої проблеми, тому що підлітковий вік – це вік кипучої енергії, бурхливої активності, ініциативності, допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнання нового середовища спілкування, що супроводжується проявом самооцінки і різних форм агресії.

Ціль дослідження полягає в проведені порівняльного аналізу рівня самооцінки та прояву агресії у підлітків, що навчаються в загальноосвітній школі та підлітків, що навчаються в ПТУ.

Гіпотеза дослідження Ми припускаємо, що у підлітків які навчаються в ПТУ і тих, які навчаються у школі відрізняється рівень самооцінки і агресії.

Предмет:

Об'єкт: агресивна поведінка та самооцінка підлітка.

Задачі дослідження:

- теоретичне дослідження проблеми агресивної поведінки у підлітків;

- експериментальне дослідження проблеми агресивної поведінки у підлітків;

- розробка корекційної програми.

Глава I. Теоретичне дослідження проблеми порушення поведінки у підлітковому віці

1.1 Психологічні особливості підліткового віку

Даючи характеристику психології підліткового віку, треба мати на увазі додаткові обставини. У кожного покоління є характеристики, що належать тільки визначеному віку. Однак більшість цих характеристик у різних поколінь може змінюватися. Є такі характеристики, що властиві саме тільки тому чи іншому поколінню молоді й обумовлені зовнішніми факторами розвитку. У процесі історичного розвитку суспільства окремі характеристики раннього юнацького віку можуть зрушуватися чи донизу чи догори. І, нарешті, як би глибоко і всебічно ми ні намагалися охарактеризувати вікову групу людей, наша характеристика завжди залишиться лише абстрактною моделлю, тому що різноманіття людських типів настільки велико, що будь-яка загальна характеристика віку в цілому може розглядатися лише як канва, по якій кожен педагог у кожнім конкретному випадку повинний вишити сугубо індивідуальний візерунок психології конкретного учня.

Сьогодні в ранній юності як правило завершується фізичний розвиток людини. Так було не завжди. Ще наприкінці XIX в. люди росли до 22-25 років. Наше століття стало свідком явища різкого прискорення фізичного розвитку людей, що німецький вчений Е. Кох назвав акселерацією. Що означає акселерація?

У підлітків збільшується вага (особливо в юнаків), дуже швидко росте мускульна сила. Більшість юнаків і дівчин уже досягають полової зрілості. У цьому віці йде велика внутрішня робота з завершення дозрівання різних систем організму, по усуненню диспропорцій у їхньому розвитку, викликаних нерівномірністю їхнього дозрівання, що приводить до серйозних перевантажень організму в цілому й особливо нервової системи. Тому поряд з енергією, що б'є через край, у юнаків і дівчин можна зустрітися із сильно вираженою лінню. Це не та лінь, що стала рисою характеру (хоча звичайно зустрічається і вона), а так сказати органічна лінь. Йде настільки інтенсивний фізичний ріст, що організм прагне заощаджувати сили на всьому іншому й у результаті юнака і дівчини часом можуть багато спати, їм просто фізично важко що-небудь робити...

Психологічно цей вік у край суперечливий, він характеризується максимальними диспропорціями в рівні і темпах розвитку. Найважливіша психологічна особливість – почуття дорослості.

Тривалість підліткового періоду часто залежить від конкретних умов виховання дітей, від того, наскільки великий розрив у нормах і вимогах пропонованих до дитини і дорослому.

Контрастність дитинства і зрілості, між якими він «знаходиться», утруднює підлітку засвоєння дорослих ролей і породжує багато зовнішніх і внутрішніх конфліктів.

Підлітковий вік – це вік допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнання, вік кипучої енергії, бурхливої активності, ініціативності, спрага діяльності. Помітний розвиток у цей період здобувають вольові риси характеру – наполегливість, завзятість у досягненні мети, уміння переборювати перешкоди і труднощі.

Увага підлітка характеризується не тільки великим обсягом і стійкістю, але і специфічною вибірковістю. У цей період уже може бути навмисна увага.

Виборчим, цілеспрямованим, аналізуючим стає і сприйняття. Значно збільшується обсяг пам'яті, при чому не тільки за рахунок кращого запам'ятовування матеріалу, але і його логічне осмислювання. Пам'ять підлітка, як і увага поступово здобуває характер організованих, регульованих і керованих процесів.

Бурхливо розвиваються почуття підлітків. Їхні емоційні переживання здобувають велику стійкість. При значній схильності до романтичного у підлітків більш реалістичним і критичної стають уяви. У підлітка з’являється підвищений інтерес до своєї особистості, потреба усвідомлення й оцінки своїх особистих якостей. Аналізуючи й оцінюючи свою поведінку , підліток поступово порівнює його з поведінкою оточуючих людей, насамперед своїх товаришів.

Можливість усвідомити, оцінити свої особисті якості, задовольнити властиве йому прагнення до самовдосконалення підліток все це одержує в системі взаємодії з «світом людей». Підліток чекає від них розуміння, довіри. Якщо ж дорослі не вважаються з тим що підліток уже не маленька дитина, то з його боку виникають образи і різноманітні форми протесту – брутальність, упертість, неслухняність, замкнутість, негативізм. Для виховання впевненості в собі, захищеності, здатності сприймати себе членом родини, Дорослим незнаючим вікову психологію, представляється, що в умовах життя і діяльності дитини, що стали підлітком, нічого істотного не змінилося. Тому, що їх успіхи та невдачі в навчанні залишаються як і раніше критеріями оцінки дітей дорослими.

Молодший підлітковий період являється одним з ключових етапів у процесі становлення емоційно – вольової регуляції дитини. Переживання підлітка стають глибшими, з'являються більш стійкі почуття, емоційне відношення до деяких явищ життя стає довшим та стійкішим. Для дуже багатьох людей підлітковий період представляє собою вік, коли вплив емоцій на духовне життя стає найбільш очевидним.

Психологи не можуть дійти згоди з питання, чи є підлітковий період специфічним. За твердженням Є. Доусона та А. Адельсона, для підліткового періоду зовсім не характерні особисті кризи, ні крах “Я-концепції” і прихильностей. Критикуючи прибічників кризового розвитку, смороду докоряють їх у тому, що більшість висновків засновані на вивченні двох нетипових груп: неповнолітніх правопорушників та інтелектуально розвинутих підлітків, вихідців з заможних сімей.

Для цього можна додати сумніви культуроантропологічного характеру. Якщо кризові форми розвитку характерні підлітковому періоду, те смороду повинні спостерігатися у всіх народів, етносів та культур. Однак дослідження М. Мід, проведе на островах Самоа, доводять інше. Поняття підліткової кризи на цих островах не можна віднести до місцевих підлітків.

Алі все-таки таки існує багато незаперечних доказів специфічності цього віку, його критичності протікання. Першим запропонував розглядати підлітковий період як перехідний від дитинства до дорослості С.Хол у рамках розробленої їм теорії рекапітуляції. Він уперше описавши кризовий характер розвитку дитини в цьому віці, сформував його негативні аспекти. Характерною рисою підліткового віку є, на його думку, амбівалентність та парадоксальність психічного життя підлітка. Ця риса проявляється у випадковій зміні веселощів нудьгою, упевненості в собі - сором'язливістю, егоїзм – альтруїзмом, товариство – замкненістю.

Головне завдання підлітка – це формування самосвідомості, ідентичності, які можна розглядати в якості основних психологічних придбань у цьому віці.

Е. Шпрагнер розробив культурно - психологічну концепцію підліткового віку та описавши три можливі типи розвитку особистості підлітка.

Для першого типу розвитку характерний різка, бурхлива та кризова течія, зазнаваєма підлітками як другу народження, результатом якого є становлення нового “Я”. Розвиток дитини по іншому типі припускає плавні, повільні та поступові зміни підлітка, без глибоких потрясінь та зрушень у власній особистості. Третій тип розвитку припускає активний та свідомий процес самовиховання, шлях самостійного подолання внутрішніх тривог та криз, що можливо за рахунок розвинутих у підлітка самоконтролю та самодисципліни. Е. Шпрагнер вважав відкриття “Я”, виникнення рефлексії, усвідомлення підлітком своєї особистості – головними психологічними нововведенями цього віку.

На думку Ш.Мюллер, специфіка психічного розвитку підлітка може бути пояснена з позиції пубертатна. Відомо, що пубертат – це період різкого прискорення фізичного та статевого розвитку. Разом з фізичним пубертатом Мюллер виділила і психічну пубертатність, а в середині неї – три фази розвитку.

Перша з їх – це прелюдія до періоду психічної пубертатності, окремі симптоми якої виявляються в 11-12 років, коли підлітки дражливі, коли дитячі ігри здаються їм нецікавими, а ігри більш старших підлітків їм ще незнайомі. “Прелюдія” змінюється наступною, негативною фазою, продовження якої від 12 до 13 років у дівчат та від 14 до 16 років у хлопців, а основними рисами є підвищена чутливість, стурбованість та легкий збуджений стан, незадоволеність собою, яка переноситися підлітками на навколишнє середовище. Томові нерідко можна бачити в підлітка одночасну присутність неповаги до собі і до навколишнього середовища, що спонукає його відчувати собі самотнім, чужої та незрозумілим оточуючими людьми. Дитина на цьому етапі найбільш чуттєва до сприйняття негативного, що підштовхує її або до агресивного самозахисту або до пасивної меланхолії. Результатом цього стає зниження працездатності, ізоляція або активне вороже відношення до навколишніх. Закінчення негативної фази співпадає із завершенням фізичного дозрівання.

Позитивна фаза починається з того, що підліток стає сприятливим до позитивних аспектів оточення. Перед ним відчиняються джерела радості, серед яких на перше місце виходить свідоме відчуття прекрасного. При сприятливих умовах розвитку такими джерелами можуть статі мистецтво та наука. До цього приєднуються і любов, яка дає вихід тяжкому напруженню.

Е. Штерн вважав, що специфіка психічного розвитку в підлітковому віці обумовлена, з однієї позиції – направленістю думок та почуттів дитини, його спрямованості та ідеалів, з іншої – особливим чином його дій. Особистість підлітка розвивається, у першу чергу, у залежності від той, яка цінність переважається їм, як найвища, що встановлює його життя. Е. Штерн виділив шість типів особистості. Всі напрямки теоретичної особистості спрямовані на об’єктивне пізнання дійсності. Естетичному типу, навпаки, незнайоме об’єктивне пізнання дійсності, така особистість намагається зрозуміти єдиний випадок. Економічним типом особистості маніпулює ідея користі, спрямованість досягти результату з найменшими витратами. Сенс життя соціальної особистості складає спілкування та життя для інших людей, а політичної – спрямованість до влади. Релігійна особистість співвідносить усяке одноразове явище зі спільним сенсом життя.

Для опису поведінки та діяльності підлітка Е. Штерн використовував поняття “Серйозна гра”, яка займає, на його думку, середнє положення між дитячою грою і відповідальністю дорослих. Дійсно, вусі за що береться підліток, носити для нього важливий характер, але при цьому всі що він робить, це тільки попередня спроба сил. Прикладом таких “серйозних ігор” є кокетство, заняття спортом, доля в молодіжних організаціях, вибір професії.

Очевидно, що приведені емпіричні психологічні характеристики підліткового віку не втратили свого значення і до сьогоднішнього дня. Алі в більшості своїй смороду лише ілюструють хід психічного розвитку підлітка та неповно пояснюють заподій такого рухові дій.

У зв'язку з цим особливий інтерес представляє культурно – історична концепція Л.С. Виготського, яка дає ключ до зрозуміння механізму психічного розвитку дитини, у тому числі і підлітка. Ключовою проблемою цього періоду Виготський називав проблему інтересів дитини, коли має місце розруха та одмирання попередніх груп (домінант) інтересів та розвиток нових. До них він відносив егоцентричну домінанту - інтерес підлітка до своєї особистості, домінанту далини - домінування широких інтересів, спрямованих у майбутнє над теперішніми інтересами, домінанту романтики – потяг до незвіданого, героїчного. Поява нових інтересів призводить до перебудови старої та виникненню нової системи мотивів, що міняє соціальну ситуацію розвитку підлітка. Зміна соціальної ситуації розвитку веде до зміни ведучої діяльності, результатом якої стають нові психологічні нововведення підліткового віку.

На фоні всього вищесказаного можна особливо відмітити одну деталь, на якій роблять акцент багато дослідників – це ризьке погіршення поведінки. Це проявляється в негативізмі, упертості, протиставленні собі батькам та вчителям. Усі це вказує на ті, що підлітки схильні до прояву агресивної поведінки.

Агресивні підлітки, при всьому розходженні їх особистих характеристик і особливостей поводження, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відносяться бідність ціннісних орієнтації, їхня примітивність, відсутність захоплень, вузькість і нестійкість інтересів. У цих дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищене навіювання , наслідування, недорозвиненість моральних представлень. Їм належіть емоційна брутальність, озлобленість, як проти однолітків, так і проти навколишніх дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимально позитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід з важких ситуацій, перевага захисних механізмів над іншими механізмами, що регулюють поведінку. Разом з тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально і соціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу, демонстрації своєї самостійності, дорослості.

Стосовно офіційного керівництва в деякій опозиції, що виражається в їхній підкресленій незалежності від учителів. Вони претендують на неформальну, але більш авторитетну владу, спираючи на свою реальну фізичну силу. Ці неформальні лідери володіють великою організуючою силою, можливо тому, що за свій успіх вони можуть використовувати привабливий для всіх підлітків принцип справедливості. Не випадково біля них збираються не дуже розбірливі з метою і засобами, компанії підлітків. Сприяють успіху таких лідерів і уміння безпомилкове визначати слабких, тих, хто виявляється беззахисним перед нахабністю і цинізмом, особливо, якщо цей цинізм представлений під видом морального принципу «виживають сильні, слабкі вимирають».

Великі матеріали, добуті Л.М. Семенюк на основі аналізу документації шкіл, бесід із учителями, батьками, сусідами про інтереси, відносини кожного конкретного підлітка з однолітками, дорослими, його особливостях, поглядах, різних сторонах поводження, у процесі тестування, анкетування, обстеження дітей за допомогою опитувальників, творів і спостережень, дозволили їй виділити чотири групи:

1. Підлітки зі стійким комплексом аномальних, аморальних, примітивних потреб, що мають деформацію цінностей і відносин, що прагнуть до споживчого проводження часу. Їм властиві егоїзм, байдужість до переживань інших, нелагідність, відсутність авторитетів, цинізм, озлобленість, брутальність, запальність, зухвалість, драчливість. У їхньому поводженні переважає фізична агресивність.

2. Підлітки з деформованими потребами і цінностями, що володіють більш-менш широким колом інтересів, що відрізняються загостреним індивідуалізмом, що бажають зайняти привілейоване положення за рахунок утиску слабких і молодших. Прагнення до застосування фізичної сили виявляється в них ситуативно і лише проти тих, хто слабкіше.

3. Підлітки, у яких конфлікт між деформованими і позитивними потребами, що відрізняються однобічністю інтересів, пристосовництвом, удаванням, облудністю. У їхньому поводженні переважають непряма і вербальна агресія.

4. Підлітки, що відрізняються слабко деформованими потребами при відсутності визначених інтересів і дуже обмеженим колом спілкування, що відрізняються безвільністю, помисливість, боягузтвом і мстивістю. Для них характерно запобігливе поводження перед старшими і більш сильними товаришами. У їхньому поводженні переважають вербальна агресивність і негативізм.

Сучасний підліток живе у світі, складному по своєму змісті і тенденціям соціалізації. Це зв'язано, по-перше, з темпом і ритмом техніко-технологічних перетворень, що пред'являють до зростаючого людям нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, що створює масу «шумів», що глибинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції. По-третє, з екологічними й економічними кризами, що вразили наше суспільство, що викликає у дітей почуття безнадійності і роздратування. При цьому у молодих людей розвивається почуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їхня індивідуалізація, що при втраті загально-соціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше інших вікових груп страждають від нестабільності соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, утративши сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах,- старі зруйновані, нові не створені.

Особистість підлітка формується не сама по собі, а в навколишній його середовищі. Особливо важлива роль малих груп, у яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Насамперед, це стосується родини. Різні автори виділяють різні типи неблагополучних родин, де з'являються діти з відхиленнями в поведінці. Ці класифікації не суперечать, а доповнюють, іноді повторюючи один одного.

Алексєєва Л.С. розрізняє наступні види неблагополучних родин: 1)конфліктна: 2)аморальна: 3)педагогічно некомпетентна: 4)асоціальна. Бочкарева Г.П. виділяє родини: 1)з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неповажні стосовно своїх дітей: 2)у який відсутні емоційні контакти між її членами, байдужність до потреб дитини при зовнішньої благополучності відносин. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значимі відносини поза родиною: 3)з нездоровою моральною атмосферою, де дитині прищеплюються соціально небажані потреби й інтереси, вона утягує в аморальний спосіб життя.

Баерунас З.В. виділяє варіанти виховних ситуацій, що сприяють появі поводження, що відхиляється: 1) відсутність свідомого виховного процесу на дитину: 2) високий рівень придушення і навіть насильства у вихованні, що вичерпує себе, як правило, до підліткового віку: 3)перебільшення з егоїстичних розумінь самостійності дитини: 4)хаотичність у вихованні через незгоду батьків.

Личко А.Е. виділяє 4 неблагополучні ситуації в родині: 1) гіперопіка різних ступенів: від бажання бути співучасником усіх проявів внутрішнього життя дітей (його думок, почуттів, поводження) до сімейної тиранії: 2) гіперопіка, що нерідко переходить у бездоглядність: 3)ситуація, що створює «кумира» родини – постійна увага до будь-якого спонукання дитини і непомірна похвала за дуже скромні успіхи: 4)ситуація : у родині – з'явилося багато родин, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям.

Інтенсивний розвиток самосвідомості і самокритичності приводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє протиріччя не тільки в навколишньому світі, але і власного представлення про себе.

На першій стадії підліткового періоду ( у 10 – 11 років) дитини характеризує дуже критичне відношення до себе. Близько 34% хлопчиків і 26% дівчинок (за даними Фельдштейна Д.И.) дають собі цілком негативні характеристики, відрізняючи перевагу негативних рис і форм поводження, у тому числі брутальності, жорстокості, агресивності. При цьому в дітей цього віку переважає фізична агресивність і менш за все виражена агресивність непряма. Вербальна агресія і негативізм знаходяться на одній ступіні розвитку.

Ситуативно, негативне відношення до себе зберігається і на другій стадії підліткового віку (у 12-13 років), обусловлюючи, значною мірою, оцінками навколишніх, як дорослих, так і однолітків. У цьому віці найбільш вираженим стає негативізм, відзначається ріст фізичної і вербальної агресії, тоді як агресивність непряма, хоч і дає зрушення в порівнянні з молодшим підлітковим віком, усе-таки менш виражена.

На третій стадії підліткового віку (у 14-15 років) спостерігається зіставлення підлітком своїх особистісних особливостей, форм поводження з визначеними нормами, прийнятими в референтних групах. При цьому на перший план у них виходить вербальна агресивність, що на 20% перевищує показники 12-13 років і майже на 30% у 10-11 років. Агресивність фізична і непряма підвищуються несуттєво, також як і рівень негативізму.

Стихійно складаються компанії однолітків поєднують підлітків, загальних за рівнем розвитку, інтересам. Група закріплює і навіть культивує девиантные цінності і способи поводження, впливає на особистісний розвиток підлітків, стаючи регулятором їхнього поводження. Почуття, що втрачається підлітками, дистанції, відчуття припустимого і неприпустимого приводить до непередбачених подій. Існують особливі групи, для яких характерна установка на негайне задоволення бажань, на пасивний захист від труднощів, прагнення перекладати відповідальність на інших. Підлітків у цих групах відрізняє зневажливе відношення до навчання, погана успішність, бравада невиконанням обов'язків: всіляко уникаючи виконувати які-небудь обов'язки і доручення по будинку, готувати домашнє завдання, а те і відвідувати заняття, подібні підлітки виявляються перед обличчям великої кількості «зайвого часу». Але для цих підлітків характерно саме невміння змістовне проводити дозвілля. У гнітючого більшості таких підлітків відсутні які-небудь індивідуальні захоплення, вони не займаються в секціях і кружках. Вони не відвідують виставки і театри, украй мало читають, а зміст прочитаних книг звичайно не виходить за рамки пригодницько-детективного жанру. Беззмістовно проведений час штовхає підлітків на пошук нових «гострих відчуттів». Алкоголізація і наркотизація найтіснішим образом вплітаються в структуру девіантного способу життя підлітків. Часто підлітки розпиванням спиртного як би відзначають свої «заслуги»: удалі пригоди, хуліганські вчинки, бійки, дрібні крадіжки. Пояснюючи свої погані вчинки, підлітки мають неправильне представлення про моральність, справедливість, сміливість, хоробрості.

На всьому протязі підліткового періоду спостерігається чітко виражена динаміка агресивності:

Прояв різних форм агресивності в підлітків 10-15 років.

Аналіз приведених даних свідчить про те, що 10-11 літніх дітей переважають фізичні форми агресивності. Особливо швидкими темпами з віком росте негативізм. В міру дорослішання в підлітків усе сильніше виявляється вербальна агресія.

1.2 Теоретичне дослідження особливостей розвитку особистості підлітка в працях вітчизняних і закордонних психологів

До XVII-XVIII в. підлітковий вік не виділявся в життєвому циклі людини в особливий період. Етап дитинства закінчувався разом з половим дозріванням, після якого більшість молодих людей відразу вступали в дорослий світ. Внаслідок акселерації полове дозрівання відбувається в сучасних умовах декількома роками раніш чим у минулому, у те час як психологічне і соціальне дорослішання відстрочився, виріс проміжний період між дитинством і дорослістю. Займающійся проблемами дитинства французький історик культури П. Арье вважає, що на цю зміну вплинули наступні соціальні явища: створення масових шкіл, ріст числа середніх і вищих навчальних закладів і обов'язкова військова повинність. Таким чином, виділення підліткового віку як проміжного періоду життя людини від полового дозрівання до тієї пори, що соціально характеризується як дорослість-продукт часу. Сьогодні в психології існує безліч теорій підліткового віку, але яке б ні було визначення цього періоду розвитку, ніхто в наш час не сумнівається в його реальності, хоча три сторіччя назад він ледь вимальовувався.

Наприкінці XIX в. був оформлений юридичний статус підлітка, прийнявши дитяче трудове законодавство і спеціальні закони про права молоді, ввівши обов'язкове утворення й установивши границі підліткового віку між досягненням полової зрілості і віком, що закон визначає як обов'язковий для трудової діяльності і правової відповідальності.

Професійний інтерес психологів до різних видів і рівнів змін особистості неповнолітніх і їх характерологічних особливостей дуже високий і стійкий багато років. Про це свідчить спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі поведінки, що відхиляється.

Родоначальник цього напрямку – американський психолог Стенлі Хол (1884-1923)- головним законом психології розвитку вважав біогенетичний «закон рекапітуляції», згідно якого індивідуальний розвиток – онтогенез – повторює головні стадії філогенезу. Він вважав, що підлітковий період – це період «бури і натиску», внутрішніх і зовнішніх конфліктів, у ході яких у людини з'являється «почуття індивідуальності». Хол звів воєдино великий фактичний матеріал, що сприяло подальшій розробці психології підлітка. Але його теорія відразу ж зазнала критики з боку психологів що вказували, що зовнішня подібність дитячої гри з поводженням тваринних чи первісних людей не означає психологічної тотожності їхнього поводження.

Інший варіант біогенетичної концепції представлений німецькою «конституціональною психологією». Э. Кречмер (1888-1964) родоначальник типології особистості на основі деяких біологічних факторів (тип статури і т.п.), припустив, що між фізичним типом людини й особливостями його розвитку повинен існувати взаємозв’язок. Кречмер вважав, що всіх людей можна розташувати по осі, на одному полюсі якого стоїть циклоїдний (легкозбуджуваний , безпосередній, украй хитливий по настрої), а на іншому – шизоідний (замкнутий, неконтактний, емоційно скований) типи. Антипод біогенетичної теорії – концепція персонологічної (особистісної) орієнтації, відповідно до якої внутрішній світ індивіда принципово незводиться яким би те не було природним чи соціальним детермінантом. Яскравіше всього ця орієнтація виражена в німецькій «розуміючій психології» 1920-1930 –х років.

На думку німецького філософа і психолога Едуарда Шпрангера (1882-1963), автора впливової книги «Психологія юнацького віку» (1924), головна задача психології – пізнання внутрішнього світу особистості, тісно зв'язаного з культурою й історією.

Юнацький вік, що тягнеться у дівчинок з 13 до 19, а в хлопчиків з 14 до 22 років, - насамперед стадія духовного розвитку, хоча воно і зв'язано з комплексом психофізіологічних процесів. Головні новотвори цього віку, по Шпрангеру, - відкриття «Я», розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності і її властивостей; поява життєвого плану, установки на свідому побудову власного життя; поступове вростання в різні сфери життя. Процес цей йде зсередини зовні: від відкриття «Я» до практичного включення в різні види життєдіяльності. Шпрангер поділяє юність на двох фаз. Головна проблема 14-17-літніх – криза, зв'язана з прагненням до звільнення від дитячих відносин залежності; у 17-21-літніх на перший план виступає «криза відірваності», почуття самотності і т.д. Шпрангер докладно описує історичні умови і соціальний стан юнацтва його моральний розвиток, формування правосвідомості політичну активність, вибір професії, становлення світогляду.

Теорія Шпрангера була конкретизована і розвита Шарлоттой Бюллер (1893-1982), що приділила особливу увагу розмежуванню біологічного і культурного дозрівання , що не збігаються ні по термінах, ні по змісту. Зв'язуючи біологічне і культурне дозрівання з особливостями протікання психічних процесів , Бюлер (1933) виділяє двох фаз перехідного віку: негативну і позитивну.

Негативна фаза починається ще в допубертатний період. Її характерні риси – занепокоєння, тривога, дратівливість, диспропорція у фізичному і психічному розвитку, агресивність і т.д.

Позитивна фаза настає поступово і виражається в тім, що підліток починає відчувати близькість із природою , по-новому сприймати мистецтво, у нього з'являється новий світ цінностей, потреба в інтимній людській близькості , він випробує почуття любові, мріє і т.д.

У пізнанні внутрішнього світу особистості Бюлер надає вирішального значення біографічному методу, особливо вивченню щоденників. Зібравши понад 100 юнацькі щоденники, вона знайшла дивну стійкість їхньої тематики (інтерес до власної особистості, почуття самітності, проблема часу, пошук ідеалу, спрага любові і т.п.), незважаючи на розходження між поколіннями.

Важливий внесок у розуміння юнацької психології вніс представник гештальтпсихології Курт Левіт (1890-1947). Він виходив з того, що людське поводження є функція, з одного боку, особистості, з іншого боку – навколишньої її середовища.

Перехідної вік (12-15 років) характеризується, по Піаже, тим, що в підлітка дозріває здатність абстрагувати розумові операції від об'єктів, над якими ці операції виробляються. Ускладнення розумових дій впливає на всі інші сторони життя, включаючи емоції.

Самим впливовим представником неофрейдізма в психології розвитку взагалі підліткового і юнацького віку був відомий американський психолог Ерік Еріксон (1902-1982). Розвиток людини, по Еріксону, складається з трьох взаємозалежних, хоча автономних процесів: соматичного розвитку, досліджуваного біологією, розвиток свідомого «Я», досліджуваного психологією, і соціального розвитку, досліджуваного суспільними науками. Основний закон розвитку - «епігенетичний принцип», відповідно до якого, на кожнім новому етапі розвитку виникають нові явища і властивості, яких не було на попередніх стадіях процесу. Перехід до нової фази розвитку протікає у формі «нормативної кризи», що зовні нагадує патологічні явища, але насправді виражає нормальних труднощів росту. Перехід у нову фазу розвитку можливий тільки на основі дозволу основного протиріччя, властивого попередньої фазі. Якщо протиріччя не зруйноване, це неминуче позначиться пізніше.

Серед вітчизняних психологів проблему досліджували: Л.С. Виготський, И.С. Кон, Д.Б. Ельконін, Л.И. Божович, А.Н. Леонтьев і інші.

Як писав Л.С. Виготський, перехідниї вік містить у собі два ряди процесів. Натуральний ряд складають процеси біологічного дозрівання організму , включаючи полове дозрівання: соціальний ряд – процеси навчання, виховання, соціалізація в широкому змісті слова.

А.Н. Леонтьев і його послідовники поклали в основу періодизації принцип послідовної зміни трьох «ведучих видів діяльності» - гри, навчання і праці. Але схема виявилася занадто абстрактної, а тричленна класифікація видів діяльності неповної і догматичний. Крім того, виникли розбіжності: яка саме діяльність є ведучої, специфічної для того чи іншого віку, і чи охоплює дана періодизація весь життєвий чи шлях тільки період формування особистості, до настання дорослості? Коли ж цю періодизацію стали конкретизувати, вийшло ще гірше.

Л.И. Божович вважає, що в юнацькому віці увага зосереджена на розвитку мотиваційної сфери особистості: визначення свого місця в житті, формуванні світогляду і його вплив на пізнавальну діяльність, самосвідомість і моральну свідомість. Вирішальне значення надається динаміці «внутрішньої позиції» особистості, що формується. «Внутрішня позиція» складається з того, як дитина на основі свого попереднього досвіду, своїх можливостей, своїх раніше виниклих потреб і прагнень відноситься до того об'єктивного положення, яке він займає в житті в даний час і яке положення він хоче займати. Саме ця внутрішня позиція обусловлює визначену структуру його відносини до дійсності, до навколишніх і до самого себе. «Через цю внутрішню позицію і переломлюються в кожен даний момент впливу, що йдуть від навколишнього середовища».

Поведінка дітей, що відхиляється, і підлітків має складну багатофакторну природу, його вивчення вимагає, по-перше, реалізації системного підходу, що виявляє ієрархію і взаємозв'язок несприятливих факторів, по-друге, - застосування порівняльного аналізу, що зіставляє умови сприятливого соціального розвитку з процесом соціопатогенеза, по-третє, реалізації міждисциплінарного підходу, що не дозволяє замикатися в рамках однієї спеціалізації, а навпроти, припускає використання досягнень таких галузей психології, як вікова, соціальна, педагогічна, медична.

1.3 Причини виникнення і форми