Скачать

Абсолютне вживання перехідних дієслів в англійській мові

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Категорія перехідності - неперехідності в англійській мові

1.1 Трактування перехідності в концепціях вітчизняних і зарубіжних лінгвістів

1.2 Абсолютне вживання перехідних дієслів в англійській мові

1.3 Абсолютне вживання перехідних дієслів з позицій семантичного синтаксису

Висновок до першого розділу

Розділ 2. Семантико-синтаксичній аналіз перехідних дієслів, що вживаються безоб'ектно

2.1 Класифікація перехідних дієслів

Висновок до другого розділу

Заключення

Summary

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Дієслово в граматичній будові англійської мови займає абсолютно виняткове місце внаслідок широкої розгалуженості своєї системи і тієї великої ролі, яку дієслівні форми грають в побудові речення. Дієслово - це частина мови, яка називає дії або представляє стан, прояв ознаки, зміну ознаки і тому подібне як дії. У сучасній англійській мові дієслово має розвиненішу систему засобів словозміни і формоутворення, чим яка-небудь інша частина мови.

Будучи однією з головних і проблемних частин мови, дієслово залучало і привертає увагу багатьох дослідників. Саме тому існують різні проблеми по вивченню даної частини мови, існують різні класифікації дієслів і погляди на систему видо-часових форм дієслова.

Дискусійною проблемою в англійській мові також є і категорія перехідності дієслів. Проблема перехідності заслуговує на особливий розгляд. У цій області виявляються вельми своєрідні властивості і тенденції розвитку, які неодноразово були предметом обговорення і давали привід для різних тлумачень. Будучи категорією спірною і своєрідною, в сучасній англійській мові довкола цієї проблеми породжуються різні спори і дискусії.

Відомо, що перехідне дієслово як би бронює біля себе місце для слова (словосполуки), що позначає предмет, на який безпосередньо переходить назване цим дієсловом дія (або предмет, що виникає в результаті цієї дії, і т. п.). Цей залежний від дієслова компонент і виконує в реченні роль прямого доповнення. Залежно від лексичного значення дієслова – присудка і підлеглого йому компонента, від ситуації мови, від комунікативної установки вислову різною буде потреба в реалізації перехідності, міру «потрібності» при цьому дієслові – присудку словесно вираженого прямого доповнення.

Отже, об'єктом дослідження курсової роботи є перехідні дієслова з відсутнім прямим доповненням. Предметом же дослідження буде абсолютне вживання перехідних дієслів в різних ситуаціях і репліках героїв художніх творів.

Метою курсової роботи є загальне вивчення абсолютного вживання перехідних дієслів в англійській мові.

Курсова робота складається з введення, двох розділів, висновку, бібліографії, списку літературних творів і додатка.

У введенні позначені актуальність і новизна вибраної теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, поставлена мета.

В першому розділі розглядається трактування перехідності в англійській мові, проблема абсолютного вживання перехідних дієслів, а також трактування цієї проблеми з точки зору синтаксичних, лексико-семантичних і семантико-синтаксичних характеристик дієслів.

У другому розділі розглядається класифікація перехідних дієслів, яка складається з п'яти підкласів. Потім вивчаються чинники, що впливають на абсолютне вживання перехідних дієслів в англійській мові.

В заключенні представлені висновки і результати виконаної роботи.

Бібліографія містить двадцять сім найменувань, з яких дві - книги на іноземній мові. Потім слідує список літературних творів і додаток.

Розділ 1. Категорія перехідності - неперехідності в англійській мові

1.1. Трактування перехідності в концепціях вітчизняних і зарубіжних лінгвістів

Дієслово в граматичній будові англійської мови займає абсолютно виняткове місце унаслідок широкої розгалуженості своєї системи і тієї великої ролі, яку дієслівні форми грають в побудові речення. Дієслово - це частина мови, яка називає дії або представляє стан, прояв ознаки, зміну ознаки і тому подібне як дії. В сучасній англійській мові дієслово має розвиненішу систему засобів словозміни і формоутворення, чим яка-небудь інша частина мови.

Англійське дієслово має дуже розвинену систему видо-часових форм, протиставлення дійсного і пасивного стану, протиставлення дійсного, умовного і наказового способів. Це основні дієслівні категорії, що охоплюють всю систему дієслова в цілому. Але існують, крім того, безособові форми - дієприкметник, герундій, інфінітив - які мають особливі функції і які передають і інші стосунки, чим особисті форми (9,C.50.). З вище сказаного витікає, що дієслово - це частина мови, яка виражає граматичне значення дії. Словотворча система якого досить багата, чого не можна сказати про словотворчу структуру дієслова.

Відповідно до морфологічної класифікації, дієслова підрозділяються на дві групи: стандартні і нестандартні. І мають особливу групу незмінних дієслів. По функції в реченні дієслова підрозділяються на знаменних і службових. По видовому характеру всі дієслова підрозділяються на граничні, неграничні і дієслова подвійного видового характеру. Існує ще класифікація, яка характеризує дієслова з точки зору спрямованості дії на об'єкт. З цієї точки зору всі знаменні дієслова діляться на перехідних і неперехідних.

Проблема перехідності в сучасній мові заслуговує на особливий розгляд. У цій галузі виявляються вельми своєрідні властивості і тенденції розвитку, які неодноразово були предметом обговорення і давали привід для різних тлумачень.

Питання про розділення дієслів на перехідних і неперехідних належить до найважчих питань теоретичної граматики. Тут залишилося ще дуже багато принципових недорозумінь, і у багатьох випадках прилічення конкретного дієслова в даному конкретному реченні до тієї або до іншої категорії виявляється справою дуже скрутною.

У найширшому сенсі перехідними можна було б вважати ті дієслова, значення яких потребує заповнення доповненням якого б то ні було характеру, на відміну від тих, які жодного доповнення не вимагають.

Перейдемо тепер до систематичного розгляду питання про перехідність і неперехідність.

По своїй семантиці дієслова можуть бути:

1) такі, які дають самі абсолютно закінчений смисл і прямого доповнення приймати не можуть;

2) такі, які самі дають закінчений смисл, але можуть приймати пряме доповнення, що уточнює цей смисл;

3) такі, які самі закінченого смислу не дають і без прямого доповнення уживатися не можуть.

До першої категорії перш за все відносяться дієслова, що виражають стан: І am sitting, I am standing, I am lying (лежу), а також дієслова, що позначають дію, яка по своєму характеру замкнута в самому суб'єктові і не переходить ні на який об'єкт: І am running, I am walking, I am jumping, I am laughing, the water is boiling. Правда, деякі з цих дієслів (stand, run, walk, boil) можуть бути в іншому значенні перехідними, тобто приймати пряме доповнення, але в цих випадках деякі лінгвісти вважають їх іншими дієсловами.

Набагато складніше йде справа з другою категорією. Сюди відносяться дієслова такого типу, як в наступних реченнях: I am reading, I am writing, I am eating, I am drinking, I am drawing (малюю).

Кожне з цих дієслів дає сповна закінчений смисл без жодного доповнення: він характеризує діяльність (у найширшому смислі слова), якою зайнятий суб'єкт. На питання what is he doing? сповна досить відповісти: he is writing. В цьому відношенні “he is writing” по суті не відрізняється від “he is lying” або “he is sleeping”. Можна сказати, що діяльність, яку виражає дієслово “to write”, по суті, є свого роду стан, в якому знаходиться суб'єкт.

Дієслова другої категорії відрізняються від першої тим, що вони допускають подальше питання: What is he reading? What is he writing? What is he eating? What is he drinking? What is he drawing?, тобто може бути поставлене питання, що вимагає уточнення назви об'єкту, над яким виробляється дія, або який виникає в результаті дії. Таким чином, можна відповісти: he is reading а newspaper, he is writing а letter, he is eating potatoes, he is drinking coffee, he is drawing а picture of his friend.

У цих випадках додане таким чином пряме доповнення уточнює і завершує значення дієслова, не міняючи його основної семантики. Таким чином, доводиться констатувати, що дієслова “read”, “write”, “eat”, “drink”, draw і тому подібне можуть бути і неперехідними, і перехідними.

Третя категорія дієслів відрізняється від попередніх тим, що пряме доповнення представляється тут обов'язковим для реалізації значення дієслова. Проте в межах цієї обширної категорії можна угледіти дві підгрупи: з одного боку, дієслова із значенням настільки конкретним, що їх загальна семантика не викликає жодних сумнівів, хоч вони і потребують прямого доповнення, наприклад “to break”, “to kill” або “to mention”; з іншого боку, дієслова із значенням настільки розпливчатим, що вони набувають конкретного і відчутного смислу лише в контексті, залежно від прямого доповнення; ср., наприклад, “to take”: he took а lesson або he took а pen або he took an examination; або дієслово “to make”: he made а step forward або he made а mistake або he made а row.

Якщо взяти, наприклад, дієслово “to kill” (убивати), то ясно, що не можна вбивати без об'єкту, що в результаті акту вбивання мають бути убиті. Таким чином, об'єкт при дієслові “to kill” повинен або бути виражений, або матися на увазі. І цілком можна уявити собі речення, в якому при “kill” об'єкт не вказаний, наприклад, “he was accustomed to kill”.

Ср. також наступний приклад з Чехова: Григорій: А це що? Ніна: Чайка. Костянтин Гаврілич вбив. Тут при дієслові “вбив” немає жодного доповнення, але з контексту, зрозуміло, абсолютно ясно, що мається на увазі об'єкт її або цю чайку, тобто об'єкт абсолютно безперечно присутній, хоча він зовні ніяк не виражений в мові. Він, очевидно, мається на увазі завдяки тому, що перед цим реченням іде іменник-пропозиція “чайка”, з яким речення “Костянтин Гаврілич убив” знаходиться в безпосередньому семантичному зв'язку.

У англійській мові такий зворот був би абсолютно неможливий, тобто ніяк не можна було б сказати: “A sea-gull. K. G. killed”, а треба було б або поставити при дієслові “killed” займенникове доповнення “it”, або змінити всю конструкцію і сказати, наприклад, так: “A sea-gull. Killed by K. G”.

Ср. також російське прислів'я “Бог не видасть, свиня не з'їсть”, в якій немає доповнення ні при першому, ні при другому дієслові, але об'єкт безперечно мається на увазі і заповнюється із загального змісту цього речення, рівносильного заклику до сміливості. Обидва дієслова в цьому реченні доведеться вважати перехідними, хоча доповнення при них немає. Щоб переконатися в цьому, досить зіставити речення “свиня не з'їсть” хоч би з реченням “свиня не буде їсти” (наприклад, із-за хвороби), в якому дієслово дійсне неперехідне. Істотну роль, як видно з цих прикладів, знову-таки грає дієслівний вигляд.

По-англійськи такий зворот з доповненням, що мається на увазі, абсолютно неможливий. Якщо перевести це російське прислів'я буквально на англійську мову, отримаємо текст “God will not betray, а pig will not eat”, який у такому вигляді нетерпимий. Тут абсолютно необхідно додати до обох дієслів пряме доповнення, хоч би у вигляді займенника “you”, яке в такому контексті, звичайно, має дуже невизначене значення: God will not betray you, а pig will not eat you. По суті, тут займенник виражає в найзагальнішій формі спрямованість дії взагалі на якийсь одушевлений об'єкт.

Таким чином, англійській мові припущення об'єкту, взагалі кажучи, невластиве. Проте, в окремих випадках воно все ж можливе, особливо, якщо йдеться про діяльності, яка характерна для суб'єкта. Ср., наприклад, таке речення з Байрона: Pacha! to hear is to obey!

Тут діяльність, позначена дієсловами, сприймається загалом, у відвернутому значенні, а об'єкт її мається на увазі з контексту.

Нарешті, останню підгрупу (другий підрозділ третьої групи) складають дієслова, значення яких, за відсутності уточнюючого доповнення, настільки розпливчато, що речення взагалі не дає задовільного сенсу. Так наприклад, речення “he takes” без прямого доповнення, по суті, незрозуміло. Якщо додати до цього дієслова “books from the library”, підкріпиться основне значення дієслова - значення більш менш фізичного акту “взяття”. Якщо ж додати доповнення “lessons” або “measures” і т. п., то значення дієслова стає набагато слабкішим і метафоричнішим; об'єкт робить на нього настільки сильний вплив, що поєднання цих двох елементів стає чимось єдиним, набуває характеру зрощення фразеологізму або ідіоматичного, в якому тоне і індивідуальний смисл іменника, який відіграє роль додатка. Так, іменник “measures” як доповнення до дієслова “take” має, звичайно, зовсім не те значення, яке воно має, наприклад, у складі вираження “measures of length” і тому подібне. Ср. в українській мові: приймати заходи і міри довжини, метричні заходи і тому подібне. Правда, те ж значення, що і у поєднанні з дієсловом “приймати”, слово “міри” має також у виразах “рішучі заходи”, радикальні заходи і тому подібне.

У інших поєднаннях такого типа центр тяжіння може бути повністю перенесений на додаток, а дієслово стає в таких випадках чимось на зразок допоміжного елементу, на зразок показника дієслівності всієї словосполуки. Така, наприклад, роль дієслова “to take” у складі виразів “to take care of”, “to take notice of” або дієслова “to have” в таких характерних для сучасної англійської мови поєднаннях як «to have а look», «to have а glimpse», «to have а wash», «to have а run», «to have а smoke».

Дієслова, з точки зору того, чи виражають вони за своїм значенням спрямованість дії на який-небудь об'єкт і, як наслідок цього, чи можуть вони приймати доповнення, підрозділяються на перехідні і неперехідні дієслова.

Всі знаменні дієслова з цієї точки зору діляться на перехідних і неперехідних. При цьому слід враховувати, що дуже часто переосмислення дієслова, його вживання в похідному значенні веде до зміни його характеристики як перехідного або неперехідного. Перехідність або неперехідність дієслова не залежить від того, в якій формі - предикативною або непредикативною - дане дієслово виступає.

Неперехідні дієслова.

Сюди відносяться дієслова, які виражають дію, що не поширюється на об'єкт, а замикається в самому суб'єктові (діячі). У цей клас входять дієслова із значенням стану: “be, exist”, “live, sleep”, “die”; рухи: “go”, “come”, “run”, arrive, “travel”; положення в просторі: “lie”, “sit”, “stand” і деякі ін.

арактерними ознаками неперехідних дієслів є:

- нездатність приймати доповнення;

- відсутність форми пасивного стану

У складі одиниць фразеологізмів - еквівалентів дієслів - провідний компонент (дієслово) також може мати форму пасивного стану; в цьому випадку привід стоїть після всієї одиниці фразеологізму

To take care of - to be taken care of

To lose sight of - to be lost sight of

To put fire to - to be put fire to.

Перехідні дієслова.

Ці дієслова, в протилежність неперехідним, виражають дії, направлені на той або інший об'єкт. Через це вони можуть:

- приймати доповнення;

- мати форму пасивного стану (окрім невеликої групи).

З перехідних дієслів лише декілька дієслів, що мають значення відношення, як, наприклад, “to have”, “to resemble”, “to suit”, “to depend (on)”, to belong(to) і деякі ін., не утворюють форму пасивного стану, оскільки вони не позначають жодної дії. Перехідність дієслова може розкриватися:

а) у сполучуваності з прямим доповненням, наприклад в дієслів “take”, make, “have”, “do”, “touch”, “move”, “build”, “see”, “hear”:

You have а fine library here.

Сюди ж відносяться поєднання з прямим доповненням, вираженим зворотним займенником “myself”, “himself” і т. д., наприклад:

I wanted to please myself, not you.

б) у сполучуваності з прийменниковим доповненням, наприклад в дієслів “wait for”, “look at”, “:talk about” і ін. Привід в цьому випадку є показником перехідності попереднього дієслова:

You will wait for us, won''t you?

У ряді випадків дієслова такого типа можуть приймати різні прийменники залежно від семантики.

Крім власно-перехідних дієслів (іншими словами. дієслів, в яких перехідне значення основне), в перехідному значенні часто вживаються дієслова, основне значення яких є неперехідним. Наприклад, неперехідні дієслова “run”, “fly”, “sail” і деяких інші можуть набувати значення каузативності (“змусити когось або щось виконувати відповідну дію”), в якому вони є перехідними: to run а lathe, to fly а kite, to sail а ship.

Іноді дієслово, неперехідне в основному значенні, стає перехідним в похідному значенні («виразити що-небудь яким-небудь чином»).

Деякі дієслова, зазвичай неперехідні, як “to live”, “to die” і деякі ін., можуть зустрічатися в перехідному вживанні в конструкції з так званим cognate object типа “to live а long life”, “to die the death of а hero” і так далі.

Дієслова, в яких перехідне значення основне, можуть уживатися абсолютно, тобто без доповнення (у дійсній заставі). В цьому випадку жодного переосмислення дієслова немає; дієслово залишається перехідним, оскільки об'єкт дії або ясний з контексту, або ж він неістотний (мається на увазі дія як таке, здібність до здійснення дії):

You will write today, I think you said?

Дієслова типа “wash”, “shave”, “dress” і ін. також часто уживаються абсолютно, коли об'єктом дії є само дійова особа (зворотний займенник опускається):

Now if you will go in and wash, I shall dress.

У тих випадках, коли ні перехідне, ні неперехідне значення не є похідним, тобто обидва є основними, слід говорити про два омонімічні дієслова - перехідному і неперехідному, але тут слід обмовитися, що цю думку розділяють не всі учені:

Перехідний: Turn “поворачивать”

Lanny turned his head (Abrahams)

Неперехідний: Turn “поворачиваться”

She turned and walked back to the house (Abrahams)

Таким чином, в цілому, в англійській мові розмежування між перехідними і неперехідними дієсловами набагато менш чітке, чим в українській; у ряді випадків перехідність або неперехідність відповідного дієслова розкривається лише в контексті, в словосполученні. (6,C.138-141). Розглянемо тепер детальніше, що ж таке абсолютне вживання перехідних дієслів.

1.2 Абсолютне вживання перехідних дієслів в англійській мові

Абсолютним прийнято рахувати таке вживання перехідних дієслів, при якому описується ситуація з вираженим агенсом і невираженим об'єктом. Як відомо, проблема перехідності в англійській мові пов'язана з цілим рядом спірних загальнолінгвістичних проблем, таких, як багатозначність і омонімія, тотожність і границі слова, рівневий статус доповнення і тому подібне. Трактування абсолютного вживання з необхідністю витікає із загальної концепції перехідності і тому розходиться у дослідників різних напрямів. У словнику лінгвістичних термінів О.С.Ахманової “абсолютивний” визначається як “самодовлеющий, не вимагає поширення і уточнення іншими словами “, напр.”Він палить”, на відміну від “Він палить міцні сигарети”.

Характерний для класичних англійських граматик і словників погляд на перехідність як на категорію переважно синтаксичну, таку, що виражається в наявності при дієслові доповнення, зумовлює тлумачення абсолютного вживання як окремого випадку дієслівної неперехідності. Деякі дослідники, що вивчали цю проблему в англійському і інших мовах, помічають, що перехідні дієслова в абсолютивному вживанні передають дію взагалі, дія більш відвернута, в якому перехідність слабшає в своєму конкретному змісті, і дієслово може розглядатися як наполовину непеехідний.

У вітчизняній лінгвістиці переважає інша концепція перехідності, що враховує синтаксичні, лексико-семантичні і семантіко-синтаксичні характеристики дієслів. Розглянемо їх тепер по порядку.

Проблема синтаксичних характеристик дієслів тісним чином пов'язана з вітчизняним вченням про факультативну і обов'язкову сполучуваність. Згідно з цим ученням мовні елементи здатні мати два види сполучуваності: обов'язкову і факультативну. Обов'язкова сполучуваність властива тим залежним елементам, які потрібні як смисловим змістом, так і формою мовних одиниць. Обов'язкова сполучуваність характеризує ті одиниці, які мають “сильне управління”. Цей термін був використаний А.М. Пешковським для позначення зв'язку дієслова з відмінковими фoрмами іменника, необхідними для завершеності, сенс якого передається дієсловом.

Теорія факультативної і обов'язкової сполучуваності отримала остаточне визнання після її розвитку в працях провідних вітчизняних учених (В.В. Винограду, В.Г. Адмоні) і знайшла свій подальший розвиток в роботах цілого ряду дослідників.

Як доказ того, що обов'язкова сполучуваність дійсно існує, часто приводять як приклад дієслово “бути” в українській мові і його аналоги в інших мовах. Передбачається, що дієслово бути або “to be” являє собою приклад мовного елементу, який не здібний до абсолютного функціонування і вимагає обов'язкового заповнення. Якщо розглядати дієслово “to be” ізольовано, поза певною синтаксичною структурою, то це твердження може здатися справедливим. При розгляді певних слів як словарні одиниці поняття факультативної і обов'язкової сполучуваності виявляється сповна обгрунтованим. Наприклад, англійське дієслово “to lie - lay – lain”, узятий ізольовано, як словарна одиниця, вимагає вказівки місця, і це його властивість виявляється у ряді синтаксичних побудов: The dog was lying on the ground/at the feet of the boy. Обов'язковість придієслівного елементу легко доказова за допомогою вживання методу опущення, оскільки синтаксичні оскільки синтаксичні побудови типа “The dog was lying” мають незавершений сенс і не можуть розцінюватися як правильні. На думку вченних факультативної/обов'язкової сполучуваності, у дієслова “to lie - lay – lain”є обов'язкова валентність на обставину місця, якщо розглянути його функціонування в синтаксичних структурах, то виявляється, що, якщо це дієслово потрапляє в побудову, схемою якої не передбачені позиції для потрібних по сенсу обставинних елементів, він може вільно функціонувати без цих залежних одиниць. Для прикладу можна скористатися загальновідомим прислів'ям “Let sleeping dogs lie”. Для приведеної синтаксичної моделі побудови потрібне абсолютне вживання дієслова “to lie”, оскільки необхідно передати ідею самого процесу «лежання» безвідносно до того, де і як він протікає. У подібних випадках поява обставини не лише не потрібна, але і неможлива, оскільки поява залежного при дієслові позбавить дієслово здатності передавати значення “загальності” дії. Аналогічно і з дієсловом “to be”: потрапляючи в модель типа “she is...”, дієслово “to be” виступає як одиниця, що обов'язково вимагає заповнення: She is young/happy/clever/pretty і тому подібне. Проте, якщо звернутися до тексту монологу Гамлета і розглянути добре відома побудова “to be or not to be” і його російське переведення “бути або не бути”, то у вказаній структурі ні в англійському, ні в російському варіанті дієслово “to be/бути” не лише не володіє обов'язковою сполучуваністю, але і характеризується обов'язковою несполучуваністю. Подібне абсолютне використання дієслова “to be”, що викликається вимогами моделі, спостерігається не лише відносно дієслова “to be” як буттєвого, але і як зв'язкового. Наприклад: She has shown herself the pleasant, witty Judith she knows I like her to be, with а touch of coquetry thrown in on her own account (W. Locke). Існування структурної схеми, що вимагає абсолютного функціонування дієслів типа “to be” і “to lie”, говорить про те, що наявність або відсутність одиниці комплементу обумовлена не лише значенням самого дієслова, але і тією позицією, яку він займає в кожній із структур, що допускають його. Навіть особиста форма дієслова в наказовому способі може функціонувати без залежних, хоча особисті форми характеризуються найбільш розгорнутою сполучуваністю.

В.В. Бурлакова, вивчаючи вживання перехідних дієслів в сучасній англійській мові, пише: “…якщо розглядати перехідне дієслово як словарну одиницю мови на рівні лексичного значення, то в цьому випадку дійсно всяке перехідне дієслово, взяте ізольовано, завжди володіє обов'язковою лексичною сполучуваністю. Проте якщо проводити аналіз на рівні синтаксису, тобто розглядати функціонування перехідних дієслів в певних структурах, то положення різко міняється, бо в цьому випадку сполучуваність перехідного дієслова регулюється вимогами моделі”.

Встановлюючи перехідність дієслів, лінгвісти часто звертаються не до фраз, а до пропозицій, тобто до синтаксичних одиниць, в рамках яких реалізуються фрази (“будівельний матеріал для пропозицій”). Ж. Вандрієс приходить до наступного висновку: ‘Спожитий без доповнення, дієслово дійсно неперехідне, оскільки дія, ним виражена, не переходить ні на який предмет” (8, C.52). Проте чи правомірно ставити питання про перехідність-неперехідність дієслів в залежності від того, чи реалізується доповнення в реченні чи ні? Про неперехідність дієслів можна судити лише по тому, чи управляють вони доповненням у фразах, тобто чи здатні вони утворювати фрази на основі лексичного зв'язку управління. У реченні ж перехідне дієслово може вживатися і без доповнення, і від цього він не перестає бути перехідним. Щоб переконатися в цьому, можна вдатися до експерименту, що полягає в тому, що замість одиночного перехідного дієслова в реченні використовується перехідне дієслово з доповненням. Отже, рішення питання про таку специфічну змістовну особливість дієслівної лексеми, як перехідність або неперехідність, не можна пов'язувати з вживанням або невживанням доповнення в тому або іншому конкретному реченні, що є одиницею-конструкції іншого, синтаксичного рівня мови (13, C.111-134).

1.3 Абсолютне вживання перехідних дієслів з позицій семантичного синтаксису

Розвиток лінгвістики, зокрема, семантичного синтаксису дозволило абсолютно по-новому поглянути на багато проблем, у тому числі на абсолютне вживання перехідних дієслів.

Ю.Д. Апресян вважає, що: “необхідно розрізняти семантичне і синтаксичне управління. Всі слова з однаковим значенням мають одну і ту ж семантичну модель управління, незалежно від того, в якій формі вони вжиті і до якої частини мови відносяться” (2, C.78-80). Так, слово “лікувати” вимагає по смислу максимум п'ять “актантов”: хто лікує (лікарка), кого лікує (пацієнт), від чого лікує (хвороба), чим лікує (ліки) і в чому лікує (лікарня). У тому випадку, коли цей смисл реалізується у дієслівній формі, досягається максимальна відповідність моделей семантичного і синтаксичного управління і синтаксично виявляється можливою реалізація всіх п'яти “актантов” (місць предиката, валентностей, залежностей), ср.: Він лікував дитину від грипу пеніциліном в стаціонарі.

Для подальшого вивчення цього питання необхідно мати на увазі, що:

а) в принципі між семантичним і синтаксичним управлінням немає необхідного логічного зв'язку;

б) семантичне управління, так само як і синтаксичне, може бути сильним і слабким;

в) тому, як справедливо вважає І.А. Мельчук, можливі чотири семантіко-синтаксичні типи управління.

Перший тип - це сильне семантичне і сильне синтаксичне управління; ср, любити (хто, кого), давати (хто, що, кому), бити (хто, що, чим), веліти (хто, кому, що робити) і так далі.

Другий тип - це сильне семантичне і слабке або нульове синтаксичне управління. Як приклад можна привести будь-який випадок недієслівного вираження смислу, який за природою є дієслівним. Так, в дієслова експортувати є три досить сильних смислових і синтаксичних валентності: хто, що, кому/в що, ср. Росія експортує газ до Європи. Віддієслівний іменник експорт”, при тій же самій моделі семантичного управління, має декілька відмінну синтаксичну модель управління: синтаксично сильною є для нього лише друга валентність (експорт газу), а перша і третя валентності - слабкі (ср. російський експорт газу до Європи).

Третій семантіко-синтаксичній тип управління - це слабке або нульове семантичне і сильне синтаксичне управління. Прикладами можуть служити дієслова типа “голити” (кому-л. бороду), “вирізувати” (кому-л. пухлина), тримати (кому-л. руки), “зав'язувати” (кому-л. очі), “випробовувати” (мотор на міцність), “бити” (хто-л. по спині), “простріляти” (кому-л. кашкет), дивитися (кому-л. у очі), “трясти” (хто-л. за руку) і таке інше. Всі ці дієслова семантично двомісні, проте підпорядковують комплекс і синтаксично здатні, мабуть, до так званого подвійного управління, тобто можть реалізувати відразу три валентності.

Нарешті, четвертий семантико-синтаксичній тип управління - слабке семантичне і слабке синтаксичне управління - можна ілюструвати прикладами “лікувати” (від чого, чим, в чому), “йти” (по чому), “махати” (кому) і тому подібне.

Iснує тенденція пояснювати абсолютне вживання чисто синтаксичними чинниками. “Є всі підстави вважати, - пише В.В. Бурлакова, - що абсолютне вживання так само характерне для деяких синтаксичних позицій перехідних дієслів, як поєднання з прямим доповненням для інших”. У числі позицій, для яких, на думку автора, характерне абсолютне вживання, вказуються позиції, зазвичай займані неособистими формами, тоді як “використання перехідного дієслова у позиції присудка у формі дійсного простого або минулого простого часу”, по словам В.В. Бурлакової, “зазвичай спричиняє за собою обов'язкову присутність додатка”(7,C.97).

Приведене пояснення навряд чи можна вважати задовільним, оскільки воно не відповідає мовній реальності: абсолютне вживання, як буде показано нижче, регулярно зустрічається як в позиціях, властивих неособистим формам, так і у позиції простого дієслівного присудка у всіх видо-тімчасовіх формах. Просте дійсне і минуле не становлять винятку: Rudolph shrugged (W.s. Maugham). If the republic lost it would be impossible for those who believe in it to live in Spain (E.Hemingway). (3,C.4-5).

Б.А. Ільїш пов'язує це явище з проблемою перехідності і неперехідності дієслів, де він розглядає дієслова без доповнення як неперехідні (10, C.200-202). Б.А. Ільїш пише, що форми тривалого вигляду дійсно можуть виконувати як ту, так і іншу функцію (як неперехідного і як перехідного): he was reading і he was reading а newspaper, і тому подібне. З формами результативного вигляду справа йде інакше. Наприклад, такі форми дійсного перфектного часу, як “he has read”, “he has written”, “he has eaten”, “he has drunk”, “he has drawn” не можуть вживатися як форми дієслова неперехідного, тобто без прямого доповнення. Речення “he has read” є чимось незавершеним, що потребує доповнення. Перфектні форми дадуть задовільний смисл лише при перехідному вживанні, тобто з прямим доповненням: he has read many books, he has written several letters, he has eaten two apples, he has drunk two cups of coffee, he has drawn а picture of his wife, і так далі. Таким чином, перехідність і неперехідність виявляється тут тісно пов'язаною з категорією вигляду. Семантичну основу цього зв'язку встановити неважко: якщо дія представлена продовженою, вона може розумітися як стан, в якому перебуває суб'єкт, і бути досить ясним і без уточнення об'єкту. Якщо ж дія представлена як результативне, тобто завершене і таке, що привело до нового стану, то безоб'ектне розуміння його вже неможливо: повинно бути неодмінно вказано, який же саме результат, виражений результативною формою дієслова. Конкретно цей результат буде позначений назвою об'єкту, який піддається дії, або об'єкту, що виник в результаті цієї завершеної дії. Результативність неминуче вимагає конкретного результату.

Таким чином, робить висновок Б.А. Ільїш, перехідне дієслово “to read” має форми результативного вигляду, а неперехідне дієслово “to read” форм результативного вигляду не має.

Залишається розглянути важче питання про те, як поводяться відносно перехідності і неперехідності форми загального вигляду: he reads, he will read. Перехідними вони, звичайно, можуть бути: he reads two books every week, he read this novel in three days, he will read the newspaper every day. Але чи можуть вони бути також і неперехідними? Здається що можуть, хоч це і не так очевидно, як відносно форм тривалого вигляду, які особливо личать для неперехідної функції. Так, наприклад, можна сказати: he always reads in his study, he always reads before going to bed, he read very quickly, he will read at five o'clock.

Проте відносно форми минулого часу, необхідна обмовка: вона може вживатися як неперехідна лише в тому випадку, якщо позначає звичну або повторну дію, тобто відповідає українському недосконалому виду. Якщо ж вона позначає однократну закінчену дію, тобто відповідає українському доконаному виду, неперехідне вживання неможливе. Так, не можна сказати: he read in three hours.

Н.Д. Арутюнова, розглядаючи семантичний (пов'язаний з природою денотата) аспект з'єднання слів в сполученнях нефразеологічного характеру , пояснює тісну залежність між дієсловом і його актантами тими категоріями реалій, які стоять за цими мовними знаками.

Розбираючи приклади типа “зерно потекло в засіки’, де вживання дієслова “потекло” замість “посипалося” виявилося достатнім, щоб змінити уявлення про структуру матерії, автор укладає: “Наведені приклади показують, наскільки поступовий процес розчленовування ситуації, сліди якого стійко зберігаються в значенні слів, утворюючи як би контур розриву, нарізку, задаючу точну форму приєднуваного фрагмента. Розділивши поняття рухомої маси і поняття руху, мова в той же час продовжує зв'язувати характер руху з властивостями приведеної в рух матерії” (4, C.126-130).

Досліджуване абсолютне вживання тісно пов'язане з характером стосунків між дієсловом і його об'єктами. Воно характерне як для дієслів, що зберегли, по образному вираженню Н.Д. Арутюнової, семантичну насічку. так і для дієслів, що втратили її. . Проте лексико-семантичні причини, що приводять до безоб'ектному вживання дієслів, специфічні для кожної групи. Вивчення цих причин і безоб'ектного функціонування самих дієслів показує, що абсолютне вживання - явище неоднорідне: за зовні ідентичною формою вже на лексико-семантичному рівні виявляються різні закономірності.

Таким чином, розглянувши питання про те, що ж таке абсолютне вживання і різні підходи по вивченню цієї проблеми, можна зробити висновок про те, що найбільш вдалою, на наш погляд, є трактування дослідників, що вивчали цю проблему з точки зору семантіко-синтаксичніх характеристик.

Розділ 2. Семантико-синтаксичній аналіз перехідних дієслів, що вживаються безоб'єктно

2.1 Класифікація перехідних дієслів

Дієслова можуть класифікуватися по різним критеріям, але у нас викликають інтерес дієслова, які класифікуються по їх спрямованості на об'єкт, іншими словами перехідні і неперехідні дієслова. Абсолютне вживання допускають різні дієслова, але необхідно відмітити той факт, що не всі прехідні дієслова допускають абсолютне вживання. Існує безліч класифікацій дієслів, але в нашій роботі вважаємо вдалою семантичну класифікацію дієслів, представлену Н.Д. Арутюнової.

Н.Д. Арутюнова пише, що найбільш загальне правило семантичної відповідності дієслова його об'єкту зводиться до того, що дієслова духовної (інтелектуальною, емоційною, вольовою ) діяльності, тобто дієслова, що позначають процеси, що відбуваються в суб'єктові, а також дієслова слухового сприйняття вимагають пропозитивних доповнень (підрядних речень і їх номіналізаций). Дієслова фізичної (механічного) дії поєднуються з предметними доповненнями (так само як і з конкретними суб'єктами). Ті дієслова, які позначають відчуття-дію, тобто відчуття, не замкнуте психікою суб'єкта, поєднуються з предметним доповненням (ср. любити). До цієї групи примикають і інші дієслова, позначаючі особисті стосунки і предметно-орієнтовані емоції. Ср. обожнювати, ненавидіти, сердитися на кого-небудь і ін.

Область, проміжну між предикатами, що виражають психічні акти, і дієсловами, що позначають фізичні дії, займають дієслова із значенням соціальної активності і інституційних дій. Ці дієслова, значення яких не можна звести ні до психічних, ні до фізичних акцій, можуть бути розділені на дві пересічні групи - особово-орієнтовані і подійно - орієнтовані. До першої групи відносяться дієслова, що позначають санкції, винагороди, призначення і тому подібне. Ср. переслідувати, заарештовувати, дякувати, нагороджувати, призначати, надавати звання, представляти до звання, рекомендувати і ін. Ці дієслова поєднуються з предметним об'єктом (ім'ям особи). До другої групи належать дієслова, що позначають деякі види цілеспрямованої діяльності соціального типа, такі, як “клопотати”, “добиватися”, “протестувати”, закликати, “боротися”, “керувати”, “підтримувати”, “присікати”, забороняти, вирішувати, “вимагати” і ін. Ці дієслова поєднуються з пропозитивним об'єктом ,близьким до функції обставини мети.

Оцінні дієслова також займають положення, що коливається, оскільк