Скачать

Інформаційні війни НАТО на східноєвропейському театрі бойових дій

Інформаційні війни НАТО на східноєвропейському театрі бойових дій

Зміст

Вступ

Особливості інформаційної війни під час агресії НАТО проти Югославії

Особливості інформаційної війни в ході операції «Рішуча сила»

Інформаційна війна проти Росії

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Час і події спонукають серйозно поміркувати над поставленим у назві реферату питанням: інформаційна війна НАТО на східноєвропейському театрі бойових дій. Поява цього терміна означає, що доведеться зіткнутися з менш проробленої, але поза сумнівом, більш серйозною загрозою з боку зовнішніх і внутрішніх ворожих сил. Зараз багато говорять про інформаційний зброю та новому обличчі війни. Основна теза полягає в тому, що війну можна вести більш професійно і "цивілізовано". Замість того, щоб вводити в стан противника танки ворога можна послабити ефективніше і навіть жорстоко, акуратно порушуючи складаний у нього інформаційний механізм управління, розкриваючи фінансові комунікації, направляючи в бажано для нападника русло розвиток інформаційної сфери шляхом впровадження застарілих інформаційних технологій. З переходом від індустріального суспільства до інформаційного та відповідним розвитком інформаційних технологій значна увага приділяється новітнім видами так званого "гуманного зброї" ("несмертельним видів зброї і технологій війн"). До них відносяться інформаційне, психотропну, економічне, континентальне зброю та ін. Особливе місце серед них займає інформаційна зброя і технології ведення інформаційної війни. Про їх значимості свідчить те, що США створили інформаційні війська і вже третій рік випускаються підрозділи кібер воїнів. Сьогодні в директивах Міністерства оборони США докладно викладається порядок підготовки до інформаційних війн. За своєю результативністю інформаційна зброя порівняно зі зброєю масового ураження. Спектр дії інформаційної зброї може сягати від нанесення шкоди психічному здоров'ю людей до внесення вірусів у комп'ютерні мережі та знищення інформації. Пентагон на супер комп'ютерах моделює варіанти можливих воєн в XXI столітті з використанням методів та технології "не смертельної зброї".

У збройних силах НАТО, особливо США, значна увага приділяється ролі "не смертельної зброї" і технологій, перш за все інформаційного зброї та психо - пропагандистським операціям у війнах XXI століття, які суттєво змінюють характер застосування сухопутних, військово-повітряних і військово-морських сил на ТВД та геополітичного та цивілізаційного протиборства основних центрів формується багатополярного світу.

Відмінність видів і технологій "не смертельної зброї" від звичайного військового зброї полягає в тому, що воно акцентує увагу на використанні алгоритмів і технологій, які концентрують у собі базові знання, спрямованих на поразку супротивника. Інформаційна війна по суті уособлює собою війну цивілізацій за виживання в умовах постійно скорочуються ресурсів. Інформаційна зброя вражає свідомість людини, руйнує способи і форми ідентифікації особистості по відношенню до фіксованих спільнотам, воно трансформує матрицю пам'яті індивіда, створюючи особистість із заздалегідь заданими параметрами (тип свідомості, штучні потреби, форми самовизначення і т.д.), що задовольняють вимоги агресора, виводить з ладу системи управління держави-супротивника і його збройних сил.

Доведено, що найбільших втрат збройні сили несуть від застосування проти них "не силового" інформаційного зброю і, в першу чергу, від впливу вражаючих елементів, що діють на системи управління та психіку людини. Інформаційне і континентальне зброю впливає на "ідеальні" об'єкти (знакові системи) або їх матеріальні носії.

В даний час здійснюється глобальна інформаційно-культурна і інформаційно-ідеологічна експансія Заходу, здійснювана за світовими телекомунікаційних мереж (наприклад, Internet) та через засоби масової інформації. Багато країн змушені приймати спеціальні заходи для захисту своїх співгромадян, своєї культури, традицій і духовних цінностей від чужого інформаційного впливу. Виникає необхідність захисту національних інформаційних ресурсів та збереження конфіденційності інформаційного обміну по світових відкритих мереж, так як на цьому ґрунті можуть виникати політична та економічна конфронтація держав, нові кризи в міжнародних відносинах. Тому інформаційна безпека, інформаційна війна і інформаційна зброя в даний час опинилися в центрі загальної уваги. Таким чином завданням реферату служить - виявити причини такого значення інформаційного протиборства в сучасних війнах.

Особливості інформаційної війни під час агресії НАТО проти Югославії

При підготовці агресії проти Союзної Республіки Югославії (СРЮ) НАТО надавало великого значення організації та ведення інформаційної війни. Військово-політичне керівництво блоку виходило з того, що вміле і ефективне здійснення інформаційно-психологічного впливу в значній мірі визначить рівень міжнародної підтримки проводяться НАТО силових акцій і істотно позначиться на морально-психологічної стійкості збройних сил і керівництва СРЮ.

При плануванні агресії основні зусилля інформаційних структур блоку спрямовувалися на вирішення наступних завдань:

· формування негативного уявлення про військово-політичному керівництві СРЮ як про джерело кризи і основної причини гуманітарної катастрофи в Косово і Метохії, деструкцію морально-етичних цінностей сербського народу і нагнітання несприятливого психологічного клімату у відносинах різних політичних сил СРЮ;

· створення та підтримання у військово-політичного керівництва СРЮ стримуючого страху перед силовими акціями НАТО, в тому числі і за рахунок підкреслення реалізованим декларованих загроз, афішування високої ефективності наявних озброєнь і потенційних можливостей об'єднаних збройних сил блоку;

· формування репутації зовнішньополітичного керівництва США і НАТО як досить жорсткого в своїх рішеннях і послідовного у діях;

· прицільну інформаційну обробку ключових фігур у керівництві СРЮ на основі врахування їх психологічних особливостей, політичної та іншої орієнтації, пропаганду і впровадження форм суспільної поведінки, що знижують моральний потенціал нації.

Одночасно з рішенням перерахованих завдань планувався цілий ряд заходів щодо впливу на інформаційну інфраструктуру СРЮ.

Події в Югославії в цій галузі розвивалися стрімко і часто трагічно. Югославські ЗМІ намагалися всіляко підкреслити єдність союзу. Однак світова громадська думка формувалася під впливом західних ЗМІ, схильних до підтримки сепаратистських тенденцій і настроїв у югославських республіках. У силу цього передісторія цивільних, а потім і міждержавних військово-політичних конфліктів на території колишньої Югославії не отримувала належного висвітлення, тим більше, що негативний образ СРЮ був створений і підтримувався у світовій громадській думці ще з часу військового конфлікту в Боснії і Герцеговині.

План інформаційної війни був узгоджений з усіма країнами-учасницями НАТО, від яких були виділені військові контингенти. У її здійсненні брали участь вище політичне керівництво країн НАТО, міністерства закордонних справ, спецслужби, національні ЗМІ, армійські структури ведення психологічних операцій. Участь цих сил в інформаційній агресії проти Югославії було підтверджено численними теле - та радіо заявами президента США, прем'єр-міністра Великобританії, генерального секретаря НАТО, керівників міністерств закордонних справ і оборони країн-членів Північноатлантичного альянсу.

Таким чином, проти СРЮ була здійснена ціла серія інформаційно-психологічних операцій. Вона включала потужний вплив на інформаційні системи Югославії з метою руйнування інформаційних джерел, підриву або ослаблення системи бойового управління, ізоляції не тільки військ (сил), але і населення.

Складовою частиною інформаційної агресії стало також розгортання спрямованого і інтенсивного мовлення на територію Югославії радіостанції "Голос Америки", знищення теле - і радіо- центрів з метою забезпечення контролю над суспільною думкою населення. Так, після руйнування телецентрів у Приштині та Белграді місцеві жителі вимушено опинилися в інформаційному полі ЗМІ тільки країн НАТО. Для безпосередньої "окупації інформаційного простору Югославії" НАТО застосовувало апробовані раніше США в Іраку, Гренаді й Панамі способи, в тому числі літаючу теле - та радіо- станцію "Commando Solo", яка транслювала свої передачі на частотах, використовуваних сербським телебаченням.

Інформаційне забезпечення військових дій США і НАТО було спрямовано, насамперед, проти системи управління ЄС СРЮ. У цих цілях окрім застосування керованих ракет планувалося використання електромагнітних бомб, руйнівна дія яких можна порівняти з вражаючим чинником електромагнітного імпульсу, що виникає при ядерному вибуху. Цей імпульс здатний вивести з ладу всю радіоелектронну техніку в радіусі десятків кілометрів.

Успішне виконання завдань інформаційного забезпечення, на думку військових експертів, передбачало досягнення трьох найважливіших цілей:

· здатність до дешифрування і розуміння роботи інформаційних систем противника;

· наявності різноманітних і ефективних засобів їх ураження;

· готовність до оцінки якості знищення інформаційних цілей.

За поглядами керівництва НАТО, збройні сили, що володіють інформаційними технологіями, являють собою нову категорію військ з особливою тактикою ведення бойових дій, організаційно-штатною структурою, рівнем підготовки особового складу та озброєнням, що повністю відповідає вимогам сучасної війни. Війська і сили, що залучаються для ведення інформаційної війни, активно застосовують технології цифрового зв'язку, цілісні системи бойового управління і розвідки, високоточна зброя і зв'язок з усіма операційними системами. Найважливішою умовою ефективних дій цих сил є їх оснащення найсучаснішими видами озброєнь: радарами другого покоління, системами розпізнавання типу "свій-чужий", глобальними космічними навігаційними системами і бойовою технікою з вбудованою цифровою апаратурою.

Особливості інформаційної війни в ході операції «Рішуча сила»

Інформаційний вплив в операції НАТО "Рішуча сила" велося з використанням налагодженого механізму, який був успішно апробований у ході підготовки та ведення військових операцій ЄС США в 90-х роках ("Буря в пустелі" в Іраку, "Підтримка демократії" на Гаїті, миротворча операція ІФОР - СФОР у Боснії і Герцеговині та ін.) Головні зусилля у боротьбі за інформацію між НАТО і ЄС Югославії були зосереджені в інформаційно-психологічної та інформаційно-технічній сферах.

Основною складовою інформаційної війни ЄС НАТО під час агресії проти СРЮ було масоване ідеологічне і психологічний вплив найбільших ЗМІ країн Заходу і сил психологічної війни ЄС США на населення та особовий склад збройних сил Югославії, держав Північноатлантичного блоку, а також світову громадськість. Для забезпечення позитивного світового громадської думки про дії сил НАТО в операції "Союзницька сила" країни блоку вели потужну та активну пропагандистську кампанію, спрямовану на формування образу ворога, проти якого не тільки можна, але і необхідно застосувати зброю. При цьому активно використовувалися традиційні методи впливу на суспільну свідомість:

· репортажі про події;

· опис актів геноциду албанського населення Косово і Метохії;

· демонстрація сили і показ можливостей сучасних видів озброєння ЄС США та інших країн альянсу, результатів ракетно-бомбових ударів по Югославії;

· коментарі соціологічних опитувань, пов'язаних з подіями на Балканах.

Роль головного агітатора і пропагандиста, покликаного захищати позицію США і НАТО в ході агресії, була відведена міністру оборони У. Коену. За повідомленнями спостерігачів, тільки за перший день бомбардувань він виступив відразу у восьми телепрограмах, у п'яти ранкових випусках новин основних телеканалів і трьох найбільш популярних вечірніх інформаційно-аналітичних передачах. У. Коену допомагали також помічник президента США з національної безпеки С. Бергер і держсекретар М. Олбрайт.

До громадян США з анти сербським відозвою звернувся Б. Клінтон. Своїм співвітчизникам, що знаходиться за тисячі кілометрів від Югославії, він популярно, у доступній для американців формі роз'яснив причини застосування військової сили щодо суверенної держави.

У цей же період пройшла серія передач замовного характеру на телевізійному каналі CNN, в ході яких військові експерти і аналітики буквально заповнили основну частину часу новин та аналітичних випусків активною пропагандою на користь дій НАТО. Провідним кореспондентом CNN, вміло спекулювали на почуттях американців, була К. Аманпор - дружина офіційного представника держдепартаменту США Дж. Рубіна. Слід зазначити, що використання кореспондента-жінки для освітлення сюжетів про звірства сербів у Косово і Метохії, страждання ворожих жінок і дітей мало сильний психологічний вплив на американську аудиторію.

Тільки протягом перших двох тижнів операції в Косово і Метохії CNN підготувала більше 30 статей, які були розміщені в Інтернеті. У середньому кожна стаття містила близько десяти згадок про Т. Блера з посиланнями на офіційних представників НАТО. Приблизно стільки ж разів в кожній статті використовувалися слова "біженці", "етнічні чистки", "масові вбивства". У той же час згадка про жертви серед мирного населення Югославії зустрічалося в середньому 0,3 рази. Аналіз змісту тексту повідомлень дозволяє зробити висновок про те, що проведені психологічні операції були добре підготовлені і відпрацьовані.

Одним з безвідмовних прийомів впливу на аудиторію стало використання так званих об'єктивних цифр і документальних даних. Так, один з аналітиків CNN заявив про нібито що мав місце факт використання 700 албанських дітей для створення банку крові, призначеного для сербських солдатів. Така дезінформація, природно, справила сильне враження на громадську думку Заходу.

В якості допоміжних методів з надання психологічного тиску на "незговірливих" югославів американські фахівці обрали:

• введення проти Югославії повної економічної блокади;

• інсценування (провокування) громадянської непокори, масових мітингів і демонстрацій протесту;

• нелегальні підривні і терористичні акції.

Інформаційне забезпечення дій військ (сил) НАТО в ході військового конфлікту планувалося керівництвом блоку за наступними напрямками:

застосування розвідки для забезпечення військ (сил) необхідною інформацією;

· прийняття заходів щодо введення противника в оману;

· забезпечення оперативного скритності;

· проведення психологічних операцій;

· застосування бойових електронних засобів з метою послідовної поразки всієї інформаційної системи та особового складу;

· розрив інформаційних потоків;

· ослаблення і руйнування системи бойового управління та зв'язку супротивника, прийняття необхідних заходів щодо забезпечення захисту своєї аналогічної системи.

Найбільшу увагу в планах приділялася реалізації наступних основних способів ведення інформаційної війни:

застосування важкого озброєння для повного руйнування штаб-квартир, командних пунктів та центрів бойового управління військ (сил) югославської армії;

· використання відповідних електронних засобів та електромагнітного зброї для придушення і нейтралізації роботи центрів збору інформації НД Югославії, для виведення з ладу його засобів зв'язку і радіолокаційних станцій;

· введення в оману югославських органів, відповідальних за збір, обробку та аналіз розвідувальної інформації про супротивника за допомогою імітації підготовки і проведення наступальних дій;

· забезпечення оперативної скритності допомогою суворого дотримання режиму секретності і перешкоджання доступу противника до своєї інформації;

· проведення психологічних операцій, особливо з використанням телебачення, радіо, печатки для підриву морального духу військ і населення СРЮ.

У той же час повсюдно занижувалися бойові втрати блоку, замовчувалася інформація про прорахунки керівництва НАТО, загибелі мирного населення, виступах світової громадськості проти продовження і ескалації військових дій.

Таким чином, головною метою інформаційно-психологічного впливу США і керівництва НАТО на населення і збройні сили країн - учасниць збройного конфлікту стало формування такого громадської думки, яке значною мірою виправдовувало б агресію ОВС альянсу проти суверенної держави.

Для більш повної оцінки даної проблеми розглянемо інформаційне протиборство під час конфлікту в Південній Осетії.

Інформаційна війна проти Росії

Російсько-грузинська війна включала в себе жорстке інформаційне протиборство на міжнародній арені. За оцінкою абсолютної більшості оглядачів та експертів, Росія, маючи повну підтримку населення всередині країни, здобувши переконливу перемогу на полі бою, тим не менш, програла інформаційну війну Грузії (принаймні, в короткостроковій і середньостроковій перспективі: 3-6 місяців). З одного боку, вона виявилася неготовою до масованої інформаційної агресії противника, а з іншого - в інформаційному протистоянні наша країна виступала на самоті, в той час як Грузія діяла в ній єдиним фронтом з США, НАТО, Євросоюзом. Парадоксально, але факт: програв супротивник зробив свою поразку перемогою, застосувавши сучасні технології інформаційного впливу і маніпуляції свідомістю на населення Грузії та зарубіжну аудиторію. Військовий злочинець Саакашвілі виявився «на коні», підтриманий власним народом і викликавши співчуття офіційних кіл і широкої громадськості багатьох стан світу.

Російське керівництво явно недооцінив інформаційно-психологічні аспекти збройного конфлікту з Грузією і не вжив дієвих превентивних заходів для нейтралізації підривної пропаганди режиму Саакашвілі і його покровителів, розрахованої на грузинське населення і світове співтовариство. Цей неприпустимий прорахунок посадових осіб, відповідальних за безпеку країни, спричинив за собою серйозні негативні наслідки для Росії. Він заслуговує, щонайменше, найсуворішого осуду вже з тієї причини, що були очевидними установки Саакашвілі і грузинською еліти на військове рішення південно осетинського і абхазького питань, що рано чи пізно російсько-грузинська війна представлялася неминучою.

У Росії було достатньо часу, щоб оволодіти ініціативою в інформаційному просторі і не дозволити противнику так нахабно і майже безперешкодно поширювати по всьому світу вигідну для себе інтерпретацію збройного конфлікту і нав'язувати громадськості, йдучи від фактів, свої помилкові оціночні судження, що стосуються подій на Кавказі.

Занадто пізно, через тиждень після закінчення п'ятиденної війни, Росія розповіла світу про перші хвилини та години війни. Чомусь непереконливими виявилися її правові аргументи, що підтверджують стан необхідності надання військової допомоги Південній Осетії і Абхазії і акт агресії з боку Грузії. Вона не зуміла довести, що у неї не було іншого виходу, крім як завдання у відповідь удару не тільки по наступаючих грузинським військам, а й по військових і бойових порядків в глибині території Грузії, щоб не допустити ескалації війни, нових жертв і руйнувань. Вона не змогла довести громадській думці сенс операції з примусу Грузії до миру.

Наші роз'яснення не зуміли прорвати інформаційну блокаду Грузії, на Заході і пробитися в масову свідомість населення, щоб довести правду про війну і переконати широку аудиторію в правильності та шляхетність поведінки Росії, у злочинності дій грузинського режиму. Звичайно, наївно було б думати, що правлячі кола США, Заходу, НАТО підтримають Росію в цій війні, але сформувати міжнародну громадську думку, співчутливо відноситься до південно осетинському народу і засуджує напад грузинських військ на російських миротворців, цілком можна було.

Головним прийомом західних ЗМІ у висвітленні російсько-грузинської війни є повне замовчування справжніх її причин. Мова йде про те, що, за вкрай рідкісним винятком, в передачах не говориться про існування на території Грузії окремих народів - осетин і абхазів, які історично не входили до її складу, а зараз домагаються незалежності. Приховуючи історію міжетнічних взаємин у Грузії, західні ЗМІ без праці малюють картину війни як напад Росії на Грузію. Як відомо, перша сприйнята інформація, як правило, стає визначальною для формування позиції по відношенню до подій . До того ж, за геббельсівської формулою, чим неймовірнішою є брехня, тим охочіше в неї вірять. Західні ЗМІ не гребували підтасовуванням даних, замовчували події у збройному конфлікті. Так, руйнування в Цхінвалі канал CNN і інші західні кампанії видавали за зйомки в Горі. Фактично, західні ЗМІ висвітлювали перебіг війни з подачі Саакашвілі і в інтересах Грузії. Їм вдалося налаштувати громадську думку у своїх країнах проти Росії, зробити її агресором.

Висновок

Таким чином, можна зробити висновок, що війська НАТО, оснащені інформаційними технологіями, мають бойовий потенціал, втричі більшу ефективність бойового застосування звичайних частин. Аналіз бойових дій армії США показав, що інформаційні технології забезпечують скорочення середнього часу підльоту і підготовки до атаки ударних вертольотів з 26 до 18 хвилин і збільшення відсотка ураження цілей ПТУР з 55 до 93 %. Обробка і передача повідомлень у вищестоящі штаби в ланці "рота-батальйон" скорочується з 9 до 5 хвилин, ймовірність дублювання телеграм знижується з 30 до 4 %., Передачі підтверджуючої інформації з телефонних ліній - з 98 до 22 %.

Однак, як показує аналіз подій, то, що призвело до очікуваних результатів у Панамі і частково в Іраку, в Югославії виявилося малоефективним. Так, у відповідь на бомбардування і масоване інформаційно-психологічний вплив народ Югославії продемонстрував єдність і згоду, в тому числі і серед недавніх політичних супротивників, а багаторазовий перевага військ країн - учасниць агресії проти Югославії в особовому складі й технічної оснащеності не дав очікуваних результатів при веденні широкомасштабних бойових дій. Спираючись на це, можна зробити висновок, що навіть найсучасніші інформаційні технології навряд чи коли-небудь можуть замінити усвідомлення кожним військовослужбовцем цілей і характеру війни на захист територіальної цілісності і незалежності своєї країни. Безумовно, США і НАТО, що володіють більш досконалими методами і засобами інформаційного протиборства, домоглися в ході військового конфлікту переважної переваги в інформаційній сфері. Разом з тим активні дії військово-політичного керівництва Югославії з нейтралізації інформаційно-психологічних впливів з боку НАТО дозволили послабити інформаційний натиск на особовий склад ЄС СРЮ і населення країни, а на одному з етапів навіть перехопити ініціативу в цьому протиборстві.

Можна констатувати, що інформаційне протиборство в операції "Рішуча сила" займало значне місце у діях протиборчих сторін. Отриманий досвід, а також перспективи технічного розвитку дають підставу виділити цей вид протиборства в рамках збройної боротьби в окрему область протистояння між державами або союзами держав. Особливість такого протистояння полягає в скритності заходів, що знаходяться в контексті загальної політики держав, що переслідують свої національні інтереси. З огляду на великі можливості і досить високу ефективність структур НАТО по інформаційному впливу у військових конфліктах, слід очікувати, що керівництво блоку буде активно застосовувати його в ході підготовки і ведення можливих військових дій. Внаслідок цього можна зробити висновок, що роль і значення інформаційного протиборства у військових конфліктах XXI століття буде збільшуватися.

Список використаної літератури

інформаційна війна агресія

1.Военная психологія, А. Маклаков, Пітер - 2005р.

2. "Закордонний військовий огляд», № 11, 2002.

3.Зарубежное військовий огляд. № 8, 2001, Погляди військових експертів США на ведення інформаційного протиборства. С. Гриняв.

4. Известия 1.09.01-"Військову хроніку можна знімати прямо з готелю" Є. Крутиков