Скачать

Інноваційні форми і методи соціальної роботи з сім’єю

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМ ТА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1.1 Нормативно-правова база соціальної роботи з сім'єю

1.2 Сутність сім'ї, та типологія сімей

1.3 Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання

1.4 Технології соціальної роботи з сім'ями різного типу

1.5 Методи і організаційні форми соціальної роботи з сім'ями різного типу

РОЗДІЛ 2. НАСИЛЬСТВО В СІМ'Ї ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

2.1 Соціальні та психолого-педагогічні проблеми сімейного насилля

2.2 Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насилля

2.3 Насильницькі та образливі моделі поведінки і дії та типи насильників

2.5 Організація надання допомоги, діяльність соціальних служб

2.6 Вирішення проблеми насильства в сім'ї

РОДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї

3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «РОДИНА»

3.2 Проведення педагогічного експерименту форм і методів соціально роботи з проблеми випадків насилля в сім'ї стосовно дітей в КЦ «РОДИНА»

3.3 Розробка методичних порад щодо попередження та подолання насильства в сім'ї шляхом урізноманітнення форм і методів соціальної роботи з сім'єю

РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Роль сім'ї в сучасному суспільстві і життя людини незрівнянна за своїм значенням, ні з якими іншими соціальними інститутами.

Сім'я як основний осередок суспільства виконує найважливіші соціальні функції, відіграє значиму роль у житті людини, його захисту, забезпеченні соціалізації, формуванні і задоволенні індивідуальних потреб.

Сучасна ситуація в Україні (економічна криза, нагнітання соціальної та політичної напруженості, міжетнічні конфлікти, зростаюча матеріальна і соціальна поляризація суспільства тощо) загострила проблеми сім'ї. У значної частини сімей різко погіршилися умови реалізації основних соціальних і особистісних функцій, вони виявилися у складних життєвих обставинах.

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством є подолання і профілактика будь-яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні.

За офіційними даними, насильство в сім'ї – досить поширене явище в Україні. соціальний виховний насилля сім'я молодь

Статистика показує, що 30-40% всіх насильницьких злочинів відбуваються у сім'ї за свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім'ї, з боку батьків та старших сестер і братів, приблизно в 45-49 % сім'ях має місце насильство над дітьми. Якщо врахувати всі погрози, залякування, побиття, то практично кожна дитина хоч один раз зіштовхувалася з проявами жорстокості, тиску або насильства зі сторони своїх батьків(53).

Розглядаючи сімейне насильство над дітьми можна одночасно виокремити два аспекти наслідків цього явища нанесення шкоди жертві, зокрема, суспільству в цілому.

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у соціалізації, взаємостосунках з дорослими, у спілкуванні з ровесниками. Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства часто знаходять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України «…кожного дня підлітки скоюють понад 100 злочинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два–три розбійних напади, вісім пограбувань, 26-ть крадіжок державного, 45-ть особистого майна громадян (з них 16-ть квартирних крадіжок) і майже щодня вчиняють зґвалтування».

За останні десятиліття спостерігається психолого-педагогічний пошук і розробка окремих питань сімейного насильства в дослідженнях Ю. Якубова, Н. Лавриненко, М. Московка, О. Балакірєвої.

Про міжнародну увагу до проблем насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, а також Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.

Об'єктом дослідження є сім'ї, які опинились у складних життєвих обставинах.

Предмет дослідження – форми та методи соціальної роботи з різними типами сімей.

Мета дипломної роботи полягає в теоретичному узагальненні форм та методів соціальної роботи з різними типами сімей, зокрема, сімей, що потерпають від насильства, дослідженні суті насильства, виявленні умов, причин та наслідків, характеристика його особливостей, надання допомоги людям, які зазнали насильства чи були свідками цих дій, у попередженні цих фактів насильства над ними та подоланні наслідків насильницької поведінки та формування ненасильницької культури взаємовідносин у сім'ї.

Для досягнення цієї мети поставлені для вирішення наступні завдання: 1) дослідити форми і методи соціальної роботи з різними типами сімей; 2) розкрити сутність і зміст соціальної роботи; 3) охарактеризувати соціальні та психолого-педагогічні проблеми сімейного насилля; 4) визначення напрямків державної сімейної політики.

Теоретична значущість дослідження полягає в розширенні та поглибленні знань про шляхи удосконалення соціальної роботи з людьми які зазнали сімейного насилля та в узагальненні нормативно-правової бази соціально-правового захисту дітей від насильства, в сім’ї розкритті змісту соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми та напрямів роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.

Використанні у дослідженні загальнонаукові методи пізнання індукція, дедукція, узагальнення, аналіз, синтез, абстрагування.

Практичну реалізацію методів наочно виявляє таке поняття як форма «соціальної роботи». Завдяки формам методи наповнюються конкретним змістом соціальної роботи.

Згідно з чинним українським законодавством насильство в сім'ї розглядається як будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї щодо іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які розкривають проблему шляхів удосконалення соціальної роботи з людьми, що зазнали сімейного насилля в теоретичному та практичному аспектах, висновку, додатків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМ ТА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1.1 Нормативно-правова база соціальної роботи з сім'єю

Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи (8).

Права членів сім’ї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім’ї та її соціального інституту – шлюбу (вперше законодавчо визнані позашлюбні сім’ї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’ї через суд.

В Україні діє національне законодавство, що регулює певні питання протидії насильству в сім’ї. Насамперед, це Конституція України, яка не тільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист (1).

Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм (1).

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов’язки (ст. 57).

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

В загалом, до правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

- Загальна декларація прав людини (10.12.1948);

- Декларація прав дитини (20.11.1959);

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (16.12.1966);

- Конвенція про права дитини (20.11.1989);

- Закон України «Про охорону дитинства» (26.04.2001);

- Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» (26.06.2001);

- Кримінальний кодекс України (1.09.2001);

- Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (15.11.2001);

- Сімейний кодекс України (10.01.2002);

- Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису» (15.05.2003);

- Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 «Про затвердження заходів щодо виконання Закону України «Про попередження насильства в сім’ї" та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї»;

- Указ президента України від 5.05.2008 р. №411/2008 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї» (25.09.2008).

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КупАП.

Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються з насильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючись від жорстокої поведінки батьків, саме діти стають «живим товаром» для не менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (від 10 липня 2006 р. №952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном (21, c. 95). У січні 2006 року Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального Кодексу України, зокрема до ст. 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» та ст. 303 «Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією», що дає підстави стверджувати про приведення необхідних норм українського законодавства у відповідність із Палермською Конвенцією (14, c. 139).

Згідно Закону «Про попередження насильства в сім’ї» визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:

- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;

- служба дільничних інспекторів міліції;

- кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

- органи опіки і піклування;

- кризові центри;

- центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;

- органи виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування (18, с. 64).

У кожного з цих органів різні обов’язки, тому вони повинні співпрацювати разом, адже тоді складатиметься майже повна картина окремих випадків, відповідно, стане простіше й ефективніше допомагати постраждалим від насильства в родині.

Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист.

Важливим документом стала прийнята 10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основних соціальних проблем.

Генеральна асамблея ООН 20.11.1959 р. прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно.

Документом, де проголошується, що людство зобов’язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20.11.1989 р. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.

Отже, як висновок можна зазначити, що українське законодавче поле соціальної роботи не можна вважати остаточно сформованим. В Україні тривають пошуки власної моделі соціального захисту населення, відбувається формування мережі соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соціальні послуги, і відповідного нормативно-правового регулювання діяльності таких служб, розвивається законодавство з питань фахового регулювання діяльності практичних соціальних працівників, визначаються правові можливості для партнерства держави й недержавних організацій у соціальній сфері. Пристосування до міждержавних законодавчих аспектів та колізій соціальної роботи.

1.2 Сутність сім'ї та типологія сімей

Існує безліч дефініцій поняття «сім'я», усі вони відбивають той стан у теорії соціальної роботи коли предметом її вивчення стає сім'я як соціальний інститут, мала група й система взаємовідносин.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства та виконує в ньому такі функції: виховна; господарсько-побутова - для задоволення матеріальних потреб і для збереження здоров'я; емоційна (культурне і духовне спілкування); первинний соціальний контроль - це контроль за виконанням норм, засвоєних у процесі соціалізації та виховання; репродуктивна і сексуальна - це відтворення потомства і подружні взаємини.

Виходячи із парадигм розуміння сім'ї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну малу групу людей, поєднаних спільністю проживання і родинними взаєминами, спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любов'ю, взаємною моральною відповідальністю.

Сім'я складається з трьох основних підсистем (Рис. 1.1):

Рисунок 1.1. Складова сімейної підсистеми

Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім'ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки і соціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна винести визначення сім'ї.

Сім'я - це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сім'ї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, між поколінні, кровні, встановлені зв'язки між членами сім'ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї, наявність певних функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім'ї), прав сім'ї в суспільстві й прав членів сім'ї в родині, обов'язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів.

Так само сімей називають соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, в рамках якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні відносини, дітонародження і первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього та медичного обслуговування(9, c. 125).

Практика соціальної роботи з сім'єю завжди спирається на конкретний тип сім'ї. класифікація типів сім'ї може бути побудована на різних засадах, за різними критеріями, ознаками тощо (Табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Типи сімей

Також до типів сімей відносять такі як, малодітна сім'я, вторинношлюбна сім'я, міжнаціональна сім'я, дистантна сім'я, вторинний шлюб, різнорідна сім'я, складна сім'я, опікунська сім'я, що також зустрічаються на практиці методичної соціальної роботи і мають велике значення у розробці форм та методів спеціалістами соціальної роботи, але за своїм характером мають незначне поширення у даній галузі.

Таким чином, згідно з поданою класифікацією існує багато типів сім'ї, клієнтом соціальної роботи може стати сім'я будь-якого типу, а рівень потреби в соціальній підтримці, її конкретне утримання, види допомоги мають бути різними.

Спеціаліст даної галузі, який працює з сім'єю повинен орієнтуватися на відповідну її модель.

Існує досить велика кількість моделей соціальної роботи з різноманітними типами сімей. У вітчизняній теорії і практиці соціальної роботи з різноманітними типами сімей, як зразок може бути запропонована модель І. Трубавіної (Табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Моделі соціальної роботи з різними типами сімей

Крім того, до основних загальнотеоретичних моделей роботи з різними типами сімей відносять:

- педагогічну модель;

- психологічну модель;

- діагностичну модель;

- соціальну модель;

- медичну модель.

1. Педагогічна модель ґрунтується на гіпотезі про нестачу педагогічної компетентності батьків. Суб'єктом скарги у такому випадку найчастіше виступає дитина. Консультант разом з батьками аналізує ситуацію, накреслює програму заходів. Спеціаліст орієнтується не стільки на індивідуальні можливості батьків, скільки на універсальні з точки зору педагогіки і психології засоби виховання. Ця модель носить профілактичний характер. У ній особливо мають потребу проблемні, дисфункціональні сім'ї. Вона спрямована на підвищення психолого-педагогічної культури батьків, розширення і відновлення виховного потенціалу сім'ї, активне включення батьків у процес соціального виховання дітей.

2.Соціальна модель використовується у тих випадках, коли сімейні труднощі є результатом несприятливих зовнішніх обставин. У цих випадках окрім аналізу життєвої ситуації і рекомендацій, є потреба у втручанні зовнішніх сил.

3.Форми роботи у межах цієї моделі спрямовані на підвищення батьківської компетентності. Використовуються лекції і бесіди для батьків з питань сімейного виховання, дискусії, аналіз та обговорення реальних труднощів сімейного виховання, групові форми роботи з батьками, що спрямовані на оволодіння навичками спілкування з дітьми тощо.

4.Психологічна (психотерапевтична) модель використовується тоді, коли причини труднощів дитини знаходяться у сфері спілкування, особистісних особливостях членів сім'ї. Модель передбачає аналіз сімейної ситуації, психодіагностику особистості, діагностику сім'ї. Практична допомога полягає у подоланні бар'єрів спілкування та виявлення причин його порушення.

5.Діагностична модель ґрунтується на припущенні про дефіцит у батьків спеціальних знань про дитину або свою сім'ю. Об'єктом діагностики є сім'я, а також діти і підлітки з порушеннями і відхиленнями у поведінці. Діагностичний висновок може виступати основою для прийняття організаційного рішення.

5. Медична модель передбачає, що в основі сімейних труднощів лежать хвороби. Завдання психотерапії - діагноз, лікування хворих і адаптація здорових членів сім'ї до хворих.

Спеціаліст може використовувати різні моделі допомоги сім'ї залежно від характеру причин, що викликають проблему дитячо-батьківських стосунків.

Отже, у зв'язку з тим, що сім'я всебічно охоплює різні форми життєдіяльного сімейного способу життя дослідження показують, що поєднання в сім'ї соціально-економічних труднощів у нашій державі й загальносвітових, власне, сімейних проблем, пов'язаних, насамперед, з так званою «кризою сучасної сім'ї», ставлять сім'ю в жахливі умови, і тому власних її захисних сил виявляється недостатньо.

З огляду на це загальновизнаною системою допомоги сім'ї стає організація соціальної роботи в межах усієї держави й суспільства здійснювана на основі особливих структур – служб соціальної роботи.

1.3 Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання

Соціально-виховна робота з молоддю у підготовці до новоствореної сімейної життєдіяльності по всяк час носить критерій попереднього сімейного виховання. Адже закладення основ позитивного виховання та розуміння складностей життя та майбутніх відносин між подружжям буде умовою розуміння проблематики соціальної роботи з різними типами сімей і як вихідне значення – припинення існування негативної типології сім'ї.

Можна із впевненістю сказати, що у кожній сім'ї складається своя, індивідуальна виховна система, яка формується емпіричним шляхом, тобто постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних «знахідок», засобів і методів впливу на дитину, проте не позбавлена прорахунків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім'ї часто носять імпліцитний (не сформульований) характер, видозмінюються в залежності від цілого ряду причин (ціннісних орієнтації, рівня освіти, загальної та педагогічної культури батьків, їх етнічної приналежності, ступеня відповідальності за майбутнє дітей тощо) (10).

Розглядаючи соціальне мікросередовище сім'ї, як фактор впливу на особистість дитини, звертає на себе увагу той факт, що можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків в залежності від того, який психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають в їх основу.

Методи виховання, які використовуються у сім'ї обумовлені взаємозв'язками суб'єктів виховного процесу (які характеризуються неформальним характером), і відрізняються як за кількістю так, і за змістом (тобто за психологічною сутністю та ефективністю впливу на дитину), ніж методи виховання, що використовуються в інших соціальних інститутах. Т. А. Кулікова зазначає, що в сімейних методах виховання відсутній відтінок навмисності, що притаманний суспільним інститутам виховання, але спостерігається більше природності, зверненості до конкретної дитини, що має свій життєвий досвід, певні звички, нахили і уподобання (46, с. 316).

Методів впливу на дитину з боку батьків існує безліч, певно, існує і багато класифікацій цих методів. У цьому аспекті виховні впливи можна поділити за характером того, на що у самому об'єкті виховання вони спрямовані на:

Когнітивні виховні впливи. Націлені на систему знань людини, на її перетворення. Існує думка, що знання людини про світ не тільки визначають її як особистість, але й справляють вирішальний вплив на її поведінку. У сучасних умовах технократичного суспільства значення цього аспекту виховних впливів підвищується і стає основним.

Емоційні виховні впливи. Покликані викликати і підтримувати у дитини певні афективні стани, які полегшують або утруднюють прийняття нею інших психологічних впливів. Позитивні емоції, що проявляють батьки, сприяють відкритості дитини до їхніх впливів, негативні емоції — навпаки, перешкоджають здійсненню виховних впливів.

Поведінкові виховні впливи. Безпосередньо спрямовані на вчинки дитини. Примушуючи її діяти певним чином і забезпечуючи відповідні позитивні або негативні підкріплення вчинкам, що здійснюються, такі впливи опосередковано впливають і на особистість.

Сучасна сім’я виступає сферою формування і ареною практичного прояву ідеалів, світогляду, інтересів людини. Через сім’ю формуються первинні цінності орієнтації і соціальні рекомендації дитини.

Вивчення і аналіз виховного процесу показали, що багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішується з великими труднощами тому, що батьки часто не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особи, що формується.

Відомо, що контакти між батьками і дітьми в сім’ї є одним із важливих напрямків, що потребує уваги діяльності будь-якого спеціаліста, що працює у сфері психологічної допомоги особистості.

Будь-яка робота з батьками більш ефективна, якщо вона зорієнтована на потреби конкретних батьків або груп сімей в тій чи іншій інформації. У практичній роботі спеціаліст може використати різноманітний психодіагностичний інструментарій.

Методикам діагностики дитячо-батьківських стосунків зазвичай не ставляться дуже суворі вимоги стосовно їх діагностичної і прогностичної валідності - вони використовуються для побудови робочих гіпотез, які згодом уточнюються і перевіряються.

Для систематизації методик психодіагностики використовують різні основи. Виходячи із структурних особливостей методик, виділяють чотири групи методів діагностики батьківського ставлення:

- бесіди, інтерв'ю;

- проективні;

- опитувальні;

- цілеспрямоване або включене спостереження реальної поведінки і взаємостосунків.

Проте, не всі методи підлягають такій чіткій класифікації, деякі вміщують в себе елементи різних груп методів. Наприклад, малюнок людини може розглядатися як своєрідне інтерв'ю, що дається за допомогою зображувальних засобів. Відмінною рисою цього «інтерв'ю» виступає й