Скачать

Словотвірна парадигма іменників назв овочів, фруктів і злакових культур

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

СЛОВОТВІРНА ПАРАДИГМА ІМЕННИКІВ НАЗВ ФРУКТІВ, ОВОЧІВ І ЗЛАКОВИХ КУЛЬТУР

Курсова робота

студентки 4 курсу

українського відділення

заочної форми навчання

Сергієнко Олени Олександрівни

Перевірив

кандидат філологічних наук

доцент Загнітко О.О

Полтава – 2011г.


ВСТУП

За порівняно короткий час дериватологія пройшла не тільки шлях свого становлення, а й бурхливого розвитку й утвердження як провідна галузь лінгвістики. Донедавна її не вважали окремою самостійною галуззю мовознавства, а відносили то до етимології (ХХ ст.), то до морфології (Л.А. Булаховський), то до лексикології (О.О. Потебня). Словотвір сьогодні, за словами відомого мовознавця, – це полігон, де випробовуються прийоми й методи дослідження мови, що мають велику цінність не лише для інших рівнів мови, а й для лінгвістики загалом.

Тісний зв'язок словотвору з граматикою й лексикою, особливий статус дериваційних одиниць, можливість їх процесуальної й результативної інтерпритації призвели до формування принаймі трьох аспектів дослідження словотвору.

Теоретичним питанням української дериватології присвячено праці І.І. Ковалика, Н.Ф. Клименко, В.В. Грещука та інших вітчизняних лінгвістів. Серед російських учених значний внесок у розвиток дериватології зробили В.В. Виноградов, О.А. Земська, О.С. Кубрякова, В.В. Лопатін, І.С. Улуханов та ін. І.І. Ковалик, Л.Л. Гумецька, Г.О.Винокур, В.В. Виноградов обґрунтували необхідність виділення науки про словотвір в окрему галузь лінгвістичних знань із своїм чітко визначеним спеціальним предметом дослідження, системою наукових понять і термінів та властивими їй принципами і методами дослідження словотвору.

Характерною особливістю сучасної науки про лексичну деривацію є зосередження уваги на словотвірному форманті й недооцінка ролі твірної основи в словотворі.

Глава української дериватологічної школи І.І. Ковалик розглядав парадигму в словотворенні як характерний для даної морфеми, типізований, відстояний і узвичаєний набір синтагматичних оточень ланцюгів, а ряд слів, у якому виступає та сама морфема, – як парадигму даної морфеми. До складу словотвірних парадигм учений зараховував кореневі та афіксальні (префіксальні, суфіксальні, мішані, префіксально-суфіксальні і постфіксальні) парадигми виділяючи як найважливіші для словотвору кореневі.

Враховуючи досвід опрацювання цієї проблеми в слов’янському мовознавстві, послідовники І.І. Ковалика поповнюють сучасну дериватологію новими важливими відомостями про словотвірну парадигму. Як стверджує В.В. Грещук, дериваційна парадигма як одиниця, що являє собою сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених через тотожність твірної основи словотвірних одиниць, експлікує системність словотвору в такому розрізі, при якому вона ґрунтується на константнозмінній рівновазі, консонантна частина якої підтримується формально-сематичною єдністю творної основи, а зміна – різнофункціональними дериваційними формантами.

Специфіка похідного слова – основної одиниці словотвору – як бінарна одиниця, що включає твірну основу й словотвірний формант, не дозволяє обмежитися аналізом ролі в дериваційних процесах лише формуючої частини, нехтуючи базовою, оскільки на думку В.В.Грещука такий аспект аналізу залишає поза увагою реальну взаємодію одиниць словотвірної системи.

У зв’язку з цим у сучасній дериватології одночасно з дальшим розвитком форматоцентричного аспекту вивчення словотвору першорядного значення набуває розробка основоцентричного, тобто такого напрямку у вивченні словотвору, в основі якого лежала б роль твірної основи в актах деривації.

Лише всесторонній аналіз словотвору з позицій як форматоцентричного, так і основоцентричного підходів може забезпечити адекватне відображення всієї складності системи.

Останнім часом спостерігається й інтенсивне становлення терміносистеми галузі мовознавства, що почала складатися в 70-х роках ХХ століття, – словотвірної парадигматики, під якою розуміють систему словотвірних парадигм. Термінологія словотвірної парадигматики – це стабільна, але незамкнена підсистема сучасної української словотвірної терміносистеми, що перебуває в процесі безперервного бурхливого розвитку. Удосконалення словотвірних назв відбувається відповідно до загальних закономірностей розвитку української мови, досягнень вітчизняного та зарубіжного мовознавства, зокрема словотвору.

Хоча мовознавчі терміни “парадигматика”, “парадигма” мають давню традицію вживання, у лінгвістиці ще не досягнуто чіткості в розумінні цих понять. С.Л. Авдєєва зазначає, що ці терміни мають як мінімум чотири значення, які не завжди в повному обсязі відображаються лексикографічними джерелами: парадигматика – 1) один із двох аспектів системного вивчення мови, що виявляється в протиставленні двох типів відношень між елементами та одиницями мови – парадигматичними відношеннями, їхньою класифікацією, визначенням сфери їхньої дії і т.ін.; протиставляється синтагматиці за типом досліджуваних відношень і їхнього групування; 2) у більш широкому значенні – те саме, що й мовна система як сукупність лінгвістичних класів – парадигм; протиставляється синтагматиці як синоніму поняття лінгвістичного процесу і тексту; 3) система парадигматичних відношень, що пов’язує одиниці певного рівня або сукупність таких відношень; 4) система парадигм або їх сукупність в окремій мові, що застосовується до одиниць певного рівня; розділ граматики (морфології чи синтаксису), присвячений опису сукупності відповідних парадигм, принципам їхньої організації; парадигма – 1) у широкому розумінні – ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношенням до інших, групування мовних одиниць однієї мовної системи чи підсистеми в класи на основі їхніх опозицій і в той же час об’єднаних за наявністю у них спільної ознаки чи на основі спільних асоціацій; найчастіше така сукупність мовних одиниць пов’язана парадигматичними відношеннями; 2) модель чи схема організації такого класу чи сукупності; 3) у вузькому значенні – система словоформ однієї лексеми; 4) таблиця схеми словозміни, що виражається за допомогою флексій.

Сьогодні українська мовознавча практика закріплює термін словотвірна парадигма, що позначає ряд дериватів, який об’єднується тотожністю твірної основи і протиставляється словотвірними формантами, тобто сукупність похідних від однієї твірної бази на одному ступені творення. Науковий авторитет терміна в цьому значенні зріс ще й у зв’язку з тим, що знаний дериватолог Н.Ф. Клименко подає його в подібному трактуванні в енциклопедії: сукупність слів, що мотивуються тим самим твірним і перебувають на одному ступені похідності.

Словотвірна парадигма, зазначає В.В. Грещук, – це комплексна одиниця класифікації й опису дериваційної системи мови, що виконує системотвірну функцію і дозволяє виявити систематичні континууми, компонентами яких виступають словотвірні значення дериватів від різних лексико-семантичних, тематичних, структурно-семантичних розрядів слів як твірної бази.

Сучасне вивчення словотвору зумовлює необхідність аналізу ряду нових теоретичних і практичних проблем, які при форматоцентричному підході залишалися поза увагою дослідників. Коло найважливіших питань, які потребують теоретичного осмислення, у найзагальніших рисах можна окреслити як дериваційна валентність потенції і спроможність, зумовленість дериваційної потенції різних слів їхніми формально-смисловими особливостями, способи освоєння семантичних інгредієнтів твірного слова в смисловій структурі похідного у процесах деривації, парадигматика й синтагматика твірних основ, принцип класифікації й опису похідних за ознаками твірних слів.

Кінцевим результатом дослідження словотвору при основоцентричному підході, на думку вчених, повинна стати типологія словотвору, в основі якої лежало б функціональне навантаження твірної основи в словотворі. У зв’язку з цим найперше необхідно з’ясувати ті фактори, які визначають дериваційну поведінку твірних основ, інакше кажучи, виявити ті характеристики твірної основи, які уможливлюють чи унеможливлюють процес творення на її базі дериватів і які саме, позначаються на словотвірній активності і продуктивності твірної основи та її семантико-словотвірних трансформаціях.

Найбільша різниця помітна між парадигмами слів різних частин мови. Однак і в межах однієї частини мови маються суттєві розходження між парадигмами різних слів усередині частин мови, окрім відмінностей у граматичних формах, граматичній сполучуваності, спостерігаються суттєві відмінності і в дериваційній поведінці. О.А. Земська зазначає, що “подібно до того, як в морфології іменник має форми відмінків, але не може мати форми часу або особи, так і у словотворі кожна лексико-семантична група слів породжує свої, закономірно їй властиві похідні, а кожне узуальне похідне є реалізація словотвірного потенціалу певного базового слова.

Тому важливим завданням граматики є вивчення найрізноманітніших семантичних розрядів всередині окремих частин мови з погляду їх дериваційних можливостей. Динамічний аспект системного вивчення словотвору спрямований в першу чергу на виявлення і опис дериваційного потенціалу кожної лексико-семантичної групи всіх частин мови і “передбачає можливість синхронної реконструкції словотвірних процесів і моделювання їх реалізації. Системні дослідження в цьому напрямку ведуть до встановлення складу словотвірних парадигм певних лексико-семантичних груп і до створення структурно-семантичної типології структурної парадигми.

Для цілісного опису словотвірної системи мови необхідне виявлення класів слів, які мають одну й ту ж словотвірну парадигму. Це дозволить встановити, які ознаки є релевантними для вияву дериваційних валентностей слова, і надасть можливість розподілити весь словниковий склад мови відносно до його словотвірного потенціалу. У результаті отримаємо чіткий опис системи словотвору, при якому будуть встановленні класи слів, які мають одні й ті конкретні та типові парадигми, виявлені дефектні парадигми та створена типологія словотвірних парадигм. Отже, словотвірна парадигма дає змогу виявити системну організацію словотвору в такому розрізі, при якому системність грунтується на константнозмінній рівновазі, константна частина якої підтримується формально-семантичною тотожністю твірної основи, а змінна – різнофункціональними дериваційними формантами. Кожна конкретна словотвірна парадигма є мікросистемою, взаємопов’язані взаємозумовлені компоненти якої утворюють повну єдність і цільність. Пов’язані між собою частиномовною спільністю твірних слів, словотвірні парадигми формують своєрідну словотвірну підсистему. Сукупність словотвірних парадигм усіх частин мови в їх зв’язках і взаємодії складає словотвірну систему мови. Актуальність теми курсової роботи визначається загальною спрямованістю сучасних дериватологічних досліджень на розробку основоцентричного напрямку при якому вихідним пунктом класифікації, інтерпритації та опису матеріалу стає твірна основа. Метою роботи є виявлення словотвірної спроможності іменників назв овочів, фруктів і злакових культур, а також структурної й семантичної типології відсубстантивних утворень в українській мові. Це зумовлює реалізацію таких завдань:

1) виявити частиномовну належність похідних і розподілити їх на зони;

2) з’ясувати типологію семантичних значень досліджуваних десубстантивів;

3) охарактеризувати кількісну наповнюваність зон і семантичних груп;

4) проаналізувати реалізацію словотвірного потенціалу;

5) встановити способи деривації, дериваційні форманти та їх продуктивність у відіменниковому словотворі.

Для вирішення поставлених завдань і з огляду на фактичний матеріал у роботі використовуються такі методи

– описовий метод, що дозволяє проводити обстеження десубстантивів;

– метод компонентного аналізу, що дозволив проаналізувати компоненти лексичної та словотвірної семантики;

– статистичний, який використовується при узагальненні кількісних даних у таблицях.

Матеріалом курсової роботи послужила спеціально укладена картотека, у кількості 86 твірних іменників і 264 похідних, отримана методом суцільної вибірки з найавторитетніших лексикографічних джерел: одинадцятитомний Словник української мови, Великий тлумачний словник сучасної української мови.

Практичне значення роботи випливає з можливості використання результатів дослідження в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні морфемних, словотвірних словників. Матеріали і висновки дипломної роботи можуть бути використані в університетських курсах із морфеміки й словотвору, у підручниках і навчальних посібниках з українського мовознавства, а також у процесі викладання української мови іноземцям.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.


РОЗДІЛ І СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ СЛОВОТВІРНИХ ПАРАДИГМ ІМЕННИКІВ НАЗВ ФРУКТІВ, ОВОЧІВ І ЗЛАКОВИХ КУЛЬТУР

1.1 Типологія словотвірних значень похідних утворень від іменників назв фруктів

Складність організації і функціонування словотвірної системи мови визначається й обумовлюється різноманітністю й комунікативною значущістю цієї системи, розмаїтістю зв'язків словотвору з іншими рівнями будови мови, а також неоднорідністю одиниць, які цю систему утворюють і розрізняються не лише синтагматично, а й парадигматично, не лише у плані вираження, а й за змістом. Як відомо, основна одиниця словотвірної системи це похідне слово, що, з одного боку, репрезентує своєрідні риси системи в цілому, а з іншого – більш складні комплексні одиниці.

Словотвірні парадигми поділяються на блоки, які містять похідні однієї частини мови. У межах кожного блоку виділяють словотвірні категорії – сукупність похідних із спільним словотвірним значенням, вираженим різними словотвірними засобами. Кожна словотвірна категорія формується сукупністю словотвірних типів, під якими розуміють групу слів однієї частини мови, які побудовані за єдиною схемою і об'єднуються такими рисами: 1) спільністю частиномовної приналежності твірних слів; 2) спільністю форманта або навіть і способу словотворення (тобто спільністю формального зв'язку між твірним і похідним); 3) спільністю словотвірного значення (тобто спільністю семантичного зв'язку між твірним і похідним).

Вияв загального в частковому спричинив виділення конкретної парадигми й типової словотвірної парадигми. Типову словотвірну парадигму складають схожі словотвірні парадигми, що містять слова, які належать до однієї лексико-семантичної групи, тобто в загальному вигляді конкретна словотвірна парадигма являє собою набір похідних одного слова, які знаходяться на одному ступені деривації. Типова словотвірна парадигма складається сукупністю дериваційних значень, представлених конкретними словотвірними значеннями.

Конкретна словотвірна парадигма може не мати того чи іншого члена, який наявний в типовій, а, отже, виокремлюють повні та неповні конкретні парадигми. Повні реалізують усі дериваційні значення, наявні в типовій словотвірній парадигмі. У неповних відсутній хоча б один із членів типової словотвірної парадигми.

Проблемним є питання про те, чи мають право бути включеними в типову словотвірну парадигму всі до єдиного дериваційні значення, наявні хоча б в одній конкретній словотвірній парадигмі, яке вимагає спеціального розгляду. Перед нами пародоксальний випадок – конкретна словотвірна парадигма численніша за типову, іншими словами, у наборі семантичних місць конкретної словотвірної парадигми присутні такі члени, які відсутні в типовій. Внесення подібних дериваційних значень в типову словотвірну парадигму, на думку О.А.Земської, не має підстав, оскільки вони являють собою словотвірні аномалії (25, с. 67).

Питання про те, які з слів, що входять до конкретної словотвірної парадигми, мають право дати семантичне місце для типової, необхідно розглядати за допомогою принципу, який діє при вирішенні аномалій та нормальних явищ мови: якщо значення зустрічається більше ніж один раз, воно є типове, якщо наявний лише один похідний з притаманним лише йому значенням – це аномалія.

Назви фруктів стали базою для утворення двох лексико-граматичних класів слів-іменників, прикметників. Число зон визначає кількісний склад словотвірної парадигми. Отже, типова словотвірна парадигма іменників назв фруктів має двозонну субстантивно-ад’єктивну структуру. На найвищому ступені вся сукупність твірних протиставляється класам за їх частиномовною належністю. Її треба вважати основною характеристикою твірних у плані вивчення її ролі в словотвірних процесах, оскільки нею окреслюються межі утворення дериватів.

Десубстантивні іменники відзначаються різноманітністю словотвірних значень, що дає змогу репрезентувати семантичну диференціацію лексико семантичних груп на підгрупи.

У субстантивній зоні можна виділити такі семантичні групи:

1)  іменники зі значенням демінутивності;

2) іменники на позначення напоїв;

3) іменники з локативним значенням;

4) іменники, що називають осіб за родом діяльності;

5) іменники зі значенням сингулятивності;

6) іменники на позначення порості;

7) іменники, які називають представників фауни;

8) іменники, що вказують на технічні засоби;

9) іменники на позначення страви;

10)іменники із значенням аугментативності.

Словотвірне значення “демінутивність” репрезентоване похідними, які складають найчисленнішу групу в кількості 23 деривати. Напр.: апельсинка, виноградик, малинка, смородинка, яблучко та ін. Напр.: Перепочивши в квітах, метелик різко ширяє вбік і летить низько над землею, а потім сідає на запашну малинку (Ю. Щербак).

Дещо меншу групу складають із значенням “напій”, які налічують 17 одиниць. Вони реалізують такі лексико-семантичні значення назв спиртних напоїв:

а) наливка: агрусівка, малинівка, айвівка, вишнівка, калинівка, слив'янка. Напр.: Приготовлену малинівку розливають і ставлять на 4-5 місяців у темне місце, після чого її можна пити (Ю. Щербак).

б) горілка: абрикосівка, калинівка, горобинівка та ін. Напр.: А він їв, як англійський лорд: яєчню з салом на такій сковороді, що руками не обхватиш, пшоняну кашу з вишкварками, пиріжки з сметаною, а запивалося все свіжим компотом з вишень, у який для бадьорості Щусь вливав абрикосівки, настояної на меді й на корінцях, а тоді ще прочищав нутрощі холодненьким пивом, яке діставав з погреба, – і отак чоловік був готовий до трудового дня... (П. Загребельний).

в) підгрупа із значенням “лікер” має одиничний вияв серед опрацьованих слів: абрикотин.

Десубстантиви від іменників назв фруктів з локативним значенням називають ділянки, де вирощують фрукти: виноградник, вишняк, полуничник, сунячник. Напр.: Гектарних садів, щоправда, тут не могло бути (ми пам’ятаємо, що всі присадибні ділянки дорівнювали двадцяти п’яти соткам), зате не було меж винахідливості світлоярівців у доборі дерев, сортів, щеп, з’явилися виноградники, визрівали під світлоярівським сонцем персики, один хвалився чорноплідною горобиною, що має цілющі властивості, інший культивував обліпиху, в якої властивості вже й не просто цілющі, а чудодійні (П. Загребельний).

Словотвірне значення “особа за родом діяльності” репрезентують деривати, що називають осіб, які вирощують фрукти: абрикосник, виноградар, сунячник, яблучник. Напр.: Олешко – містечко вільних моряків, рибалок, баклажанників, абрикосників (Ю. Яновський).

Група іменників з сингулятивним значенням представлена лише п'ятьма іменниками: абрикосина, виноградина, пасльонина, шафранка, черемшина. Напр.: Цвіт його на картопляний схожий, а як доспіє, то на ньому висітимуть синенькі, аж чорні, ягідки, наче дикі виноградани, – крім нас, ще й пташки їх клюють (О. Гончар).

Незначну кількість похідних із значенням порості репрезентують деривати: винограддя, вишнина, кавуняччя. Напр.: По ганку дике винограддя пнеться (І.Франко).

Окремі семантичні групи репрезентовані поодинокими лексемами. Значення “представник фауни” реалізовано іменником “кедрівка”. Напр.: Засвистів дрізд на своїй тоненькій флейті, затріщала кедрівка (В.Гжицький).


Таблиця 1 Типологія семантичних значень утворень від іменників назв фруктів (субстантивна зона)

Словотвірні значеннякількість%
1Демінутивність2334,5
2Напій1725,5
3Локативність1116,5
4Особа за родом діяльності57,5
5Сингулятивність57,5
6Порість34,5
7Представник фауни11,5
8Технічний засіб11,5
9Страва11,5
10Аугментативність11,5
 Всього65100