Скачать

Макроекономіка

1. Об’єкт, предмет та функції макроекономіки. Взаємозв’язок нормативного та позитиві. аналізу макроекон. процесів

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.Об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто історично визначена економічна система.Предмет макроекономіки обумовлений її об'єктом. І оскільки об'єктом є економічна система, тцо трансформує природні ресурси у придатні до споживання суспільством матеріальні блага за певних виробничих відносин, то це означає, що макроекономіка повинна насамперед відповісти на запитання: як функціонує національна економіка, за допомогою яких механізмів вона набуває здатності вирішувати головну проблему суспільства. Все це означає, І що предметом макроекономіки є механізм функціонування - економічної системи. Макроекономіка як наука виконує такі функції: 1) теоретико-пізнавальну; 2) практичну; 3) світоглядно-виховну; 4) методологічну.Теоретико-пізнавальна функція макроекономіки спрямована на виявлення та пояснення закономірностей розвитку національної економіки, процесів та явищ економічного життя суспільства. Суть практичної функції полягає в тому, що макроекономіка розробляє рекомендації для проведення економічної політики держави. Окрім цього, практична функція полягає в тому, що макроекономічний аналіз може бути безпосередньо використаний окремими господарськими суб’єктами: банками, найбільшими виробниками в даній країні, компаніями пов’язаними з металургійним, енергетичним сектором тощо. Змістом світоглядно-виховної функції макроекономіки є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей/Макроекономіка виконує методологічну функцію. Сформульовані нею наукові уявлення про механізм функціонування національної економіки та поняттєво-категоріальний апарат використовують інші економічні науки: фінанси, теорія фінансових ринків, міжнародна економіка.Макроекономіка оперує фактами, теоріями та методами. Вона включає в себе елементи позитивної та нормативної економіки.Позитивна має справу з фактами і не допускає якісних оцінок. Її задача – сформулювати наукові уявлення про економічну поведінку. Позитивний аналіз має справу лише з фактичним станом економіки. Така основана на фактах оцінка є винятково важливою для якісного аналізу політики.Нормативна економіка передбачає якісні оцінки того яка повинна бути економіка або які саме методи необхідно рекомендувати, щоб вона стала саме такою як треба. Нормативний аналіз оцінює бажаність окремих аспектів економіки. Вона лежить в основі методів, призваних реалізувати певну економічну політику.Позитивна економіка вивчає те, що є, а нормативна економіка виражає суб’єктивну думку про те, якою має бути економіка.

Позитивні проблеми пов’язані з аналізом та прогнозуванням, нормативні - з плануванням.

2. Обсяг національного виробництва та методи його виміру. Система націонали рахунків. ВВП, Націонали дохід та додана вартість. Номінальний та реальний ВВП. Індекс цін

Щоб оцінити стан національної економіки в цілому, необхідна система національного рахівництва. Інформація, яку дають національні рахунки, є основою для розроблення і реалізації заходів держави, спрямованих на поліпшення функціонування вітчизняної економіки. Без таких рахунків економічна політика держави грунтувалася б на здогадках.У країнах з ринковою економікою обчислення макроекономічних показників грунтується на Системі національних рахунків (СНР), яка містить упорядковану інформацію про всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі — юридичні особи та домогосподарства, про всі економічні операції, пов'язані з виробництвом та розподілом доходів, нагромадженням активів та іншими складовими економічного процесу; про всі економічні активи і зобов'язання, що становлять національне багатство. Взагалі СНР нарах. Велику к-сть показників: ВНП, ВВП, ЧНП,НД,ОД(особист),Д. СНР має таке знач. в економіці як бух. Звіт на п-ві(саме вона візнач витрати, прибутк і причини, що вплив. на збільш або зменш. Витрат).ВНП-найважливіша, ринк. Вартість обсягу кінцевого в-ва всіх товарів та послуг в економіці за рік. При розрахунку ВНП не врахов.всі невиробничі угоди(ті,що пов’язані з перепродажем продукції,невраховуюються, ті що підлягають подальшій переробці чи перепродажу та діяльність тіньової економіки, проти закон. дії пов’язані з прибутками/наркотики,проституція,зброя/ВНП можна розрахувати: 1)за методом витрат, являє суму сукупніх витрат всіма суб’єктами макроекон.д-сті для придбання жит.благ.:ВНПв=С+І+G+X, де С-споживчий сектор, І-валові внутр.інвестиції(чисті інвестиції+амортизац.), G-державні закупівлі, Х-чистий експорт(Ех-Імп.).2)За доходом=сума всих грош.прибутків отриманих в результаті в-ва пр-ії:ВНПд=W+P+R+r+A+Tн, де W-ЗП,отримувана найманими працівниками,Р-прибуток п-в, R-рента, r –грош.дохід від орендованої нерухомості %, А-амортизація,Тн-непрямі податки. ВВП визначається за територіальною ознакою, і =ВНП-Х.ВВП-це ринкова вартість всіх товарів та послуг виготовлених в межах однієї країнипротягом певного перiоду часу, — як правило, року..НД=ЧНП-Тн (ЧНП=ВНП-А), ОД=НД-Т(прямі податки). Валовий внутрiшнiй продукт, обчислений у поточних ринкових цiнах, назаваеться номiнальним ВВП. Номiнальний ВВП одночасно вiддзеркалюс як кiлькiстъ вироблених товарiв i послуг, так i рiвень хнiх цiн. Iнакше кажучи, на динамiку номiнального ВВП впливають як зміни у фiзичному обсязi виробленої продукцii, так i змiни рiвня цiн. Часто бувас так, що фiзичний обсяг ВВП скорочусться, а но мiнальний ВВП збiльшусться за рахунок зростання цiн. Проте рiвень житгя людей насамперед залежить вiд кiлькостi вироблених i спожитих товарiв та послуг. Тому макроекономiка дослiджус дина мiку фiзичного обсягу ВВП, тобто змiни в кiлъкостi виготовленої вiтчизняною економiкою продукцi. З цiсю метою обчислюютъ реальний ВВП.Індекс цін=ВВПномінал/ВВПреал(%).

3.Економічні цикли, їх види, причини та індикатори

Економічний цикл - це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.Кожний цикл являє собою певну послідовність яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою)основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість, а також його рушійні сили, які зумовлюють механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким :1) цикли Кондратьева, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок- шістдесят років, їхня головна рушійна сила - радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;2) цикли Кузнеца - їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;3) цикли Джаглера з періодичністю сім - одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;4) цикли Китчина з тривалістю три - п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності. Є й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний «бум» перед новим роком сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт).Все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів. Деякі дослідники вважають також, що причинами економічних циклів є фактори, які перебувають за межами економічної системи: війни, революції, політичні перевороти, високі темпи зростання населення та його міграції. Суть принципу акселерації полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає на кілька відсотків, то виробництво машин і устаткування для випуску цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст продажу споживчих товарів зумовлює великий приріст інвестиційних витрат. Але тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Якщо його зростання припиниться або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції суттєво скоротяться. Акселератор - це коефіцієнт, що характеризує зв'язок між зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями. Отже депресія може виникнути саме через те, що скоротилися темпи зростання споживання, навіть якщо його абсолютна величина не зменшилась, а лише встановилася на високому рівні.

4. Основні макроекономічні проблеми. Закон Оукена. Крива Лоренца

Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя. Рівень життя суспільства має конкретний зміст і означає забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, тобто певний рівень задоволення потреб людей у цих благах. Набір необхідних для життєдіяльності благ та послуг повинен задовольняти різноманітні потреби, що стосуються умов праці, освіти, охорони здоров'я, якості харчування, житла, довкілля тощо. Ступінь задоволення потреб людей залежить насамперед від індивідуальних і сімейних доходів, які отримують члени суспільства та їхні родини.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві. Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, тобто граничної корисності. Головним аргументом на користь нерівності доходів є необхідність збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання

Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренця. Теоретична можливість абсолютної рівності розподілу доходів представлена на графіку у вигляді бісектриси, причому координати її точок вказують на те, що певний відсоток сімей одержує відповідний відсоток доходу, тобто 20 % сімей отримують 20 % доходу, 40 %- 40 %.

Якщо нанести на графік підраховані дані за рік про розподіл доходів, то одержимо криву Лоренця, яка показує фактичний розподіл доходу в країні. Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність розподілу доходів, і кривою Лоренця відображає ступінь нерівності доходів. Чим більша ця ділянка, тим більший ступінь нерівності доходів. Коли б фактичний розподіл доходів був абсолютно рівним, то крива Лоренця і бісектриса збіглися б і розрив зникнув би. Аналіз тенденцій нерівності доходів показує, що економічне зростання зумовило збільшення доходу в цілому в багатьох країнах, але це не викликало зміни тієї чи іншої частки сукупного особистого доходу, яку одержує певна група чи категорія сімей, тобто по суті не вплинуло на ступінь нерівності.

На рівень доходів впливає багато факторів: розбіжності в рівні заробітної плати; в складі сімей; доходи від приросту капіталу (акцій, облігацій, нерухомості); допомога від держави. Причинами нерівності доходів є також відмінності у фіз та розумових здібностях людей, освіті й професійній підготовці. Особлива роль у загостренні проблеми економічної нерівності належить фактору володіння власністю - землею, основними фондами, житлом, акціями чи іншими ЦП.

За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності. Бідність - це той рівень життя, який не може забезпечити нормальні умови для відтворення населення. Кількісно цей рівень виражається показником «прожитковий мінімум», або «поріг бідності». Прожитковий змінюється з розвитком соціально-економічного життя суспільства. Але світова практика показує, що поріг бідності значно підвищується у зв'язку із зростанням цін (інфляції), втім це не означає збільшення рівня споживання і підвищення рівня життя людей. Все це свідчить, що проблеми бідності потребують від будь-якої цивілізованої держави проведення політики соціального захисту певних груп населення.

Безробіття - це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу. Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи. Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов'язане з тим, деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних. Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуга зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з Дефіцитом попиту.

Рівень безробіття обчислюється = чисельність безробітних, чол./чисельність робочої сили * 100

Американський економіст А. Оукен на основі макроекономічного аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5 %. Це положення дістало назву закону Оукена.

Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Інфляція – зростання цін на товари і послуги в результаті чого зменшується їх купівельна спроможність. Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення Індексу цін у указує на інфляцію, а зменшення індексу цін - на дефляцію. Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей.

В залежності від темпу приросту інфляції:

-“повзуча” – темп зростання не перевищує 10% річного зростання цін;

галопуюча – темп зростання цін сягає 10-100% на рік;

гіперінфляція – річні темпи приросту цін перевищують 100%.

У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію:

- інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей.

-інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, супроводжується падінням виробництва. Таке явище дістало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни і скорочується виробництво.

У залежності від можливості передбачити зростання цін:

- очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.

- неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

Протиінфляційні заходи: фінансова реформа, податкова реформа, вдосконалення структури відтворення, інвестиційна політика.

5. Споживання та заощадження як функції доходу та їх графічні моделі Середня та гранична схильність до споживання і заощадження

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ). Споживчі витрати, або споживання, - це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб. Структура у споживанні різна, але можливо виділити найбільш спільні групи витрат в залежності від їх бажаності для сім'ї: харчування, одяг, житло, освіта, медичне обслуговування, транспорт. При цьому треба враховувати, що багато залежить від доходів сім'ї, платності або безплатності тих чи інших послуг. На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується (3)заощадження - це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто: З = безподатковий дохід – споживчі витрати.

Безподатковий доход є визначальним фактором споживання і заощадження. Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість.

Функція споживання показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом як в статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Кейнсом, грунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Точка Б означає нульове заощадження, повне споживання доходу. Праворуч від точки Б — зона чистого заощадження, яка обмежується кривою споживання та бісектрисою.

Величина чистих заощаджень завжди вимірюється вертикальним відрізком між кривою функції споживання та бісектрисою. Обсяг споживання визначається відстанню від осі доходів до кривої функції споживання. Ліворуч від точки Б відрізок АБ означає перевищення споживання над доходами, тобто життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень.

Перевищення споживання над доходом є «чистим від'ємним заощадженням», Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркальним відображенням функції споживання. Функція заощадження графічно зображена на рис.

Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси. Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається з відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку. Точка Б на графіку так само показує нульове заощадження. На відрізку АБ заощадження домашніх господарств від'ємні - функція заощадження лежить нижче від нульової горизонтальної лінії.

З наведених графіків функцій споживання і заощадження видно, що і споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи зі збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження. Середньою схильністю до споживання (ССС) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у відсотках) = споживчі витрати/безподатковий дохід*100%Середньою схильністю до заощадження (ССЗ) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках) = заощадження/ безподаткового доходу*100%, оскільки БД = СВ+3, то: ССС + ССЗ = 100% або 0,1Закономірним є перевищення середньої схильності до споживання середньої схильності до заощаджень, тобто: ССС > ССЗТермін «гранична» використовується в економічній теорії в розумінні “додаткова”. Таким чином, гранична схильність до споживання або заощадження характеризує тенденцію в зміні величини споживання або заощадження в міру того як змінюється рівень доходу. Гранчина схильність до споживання (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання = СВ/БД*100%Аналогічно гранична схильність до заощадження (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження = З/БД*100%Сума граничних схильностей до споживання і заощадження за умов будь-якої зміни у безподатковому доході завжди дорівнює 100 % або одиниці:ГСС + ГСЗ = 1,0 або 100 %.Світова статистика свідчить, що із зростанням доходу зростають також споживання і заощадження, але при цьому гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження - до зростання. Проте багато економістів вважають, що для економіки в цілому граничні схильності до споживання заощадження відносно постійні.

6. Інвестиції як ф-ї доходу та ставки відсотку. Класифікація інвестицій. Графічні моделі ін-й за неокласичною та кейнсіанською лінією

Інвестиції – другий компонент чистих витрат. Їхній рівень визначається двома основними факторами: 1) очікувана норма чистого прибутку ,який підприємці розраховують отримати від витрат на інвестиції; 2) ставка відсотку (t).

Принаймні частина інвестицій здійснюється через позики : i ­ Þ I ¯, і навпаки, i¯ Þ I ­ Þ зменшення рентабельності. В т.А0 рентабельність висока, в т.А1 доходність зменшується, але зростає ставка відсотку (і), а от в т.А2 інвестувати не варто.

В мікроекономіці ми маємо справу із альтернативними витратами, що мають характер упущеної вигоди. В макроекономіці при інвестуванні в ту чи ін. сферу діяльності підприємці будуть ще й втрачати дохід в розмірі номінальної ставки відсотку на даний доход. Чим вища номінальна ставка відсотку, тим більша така упущена вигода, тим менше буде зацікавленості робити інвестиції.

і – ціна яку фірма повинна заплатити, щоб позичити грошовий капітал для придбання реального капіталу.

Слід відмітити, що саме реальна ставка відсотку, а не номінальна ставка відсотку грає суттєву роль при прийнятті інвестиційного рішення. Так як номінальна ставка відсотку виражається в поточних цінах, а реальна – в постійних чи скоригованих з врахуванням інфляції, цінах, тобто r(реальна ставка відсотку) це номінальна ставка відсотку за вирахуванням рівня інфляції : r = і-П.

Між кількістю інвестиційних проектів та їх доходністю існує обернена залежність: високодохідних проектів в країні менше, а менш прибуткових більше.

Це пояснюється законом спадної віддачі. Але коли підприємець з урахуванням альтернативних витрат робить інвестицію, необхідно щоб норма чистого прибутку була не меншою, ніж ставка відсотку.

В т.А2 утворюються рівновага, де і(ставка відсотку) дорівнює прибутку без інвестицій.

Крива І відображає обернену залежність між ставкою відсотку і величиною інвестицій.

Фактори, що впливають на криву інвестиційного попиту:

1.динаміка ставки відсотку, як основного фактора, що визначає інвестиції, за даною нормою прибутку для різних величин інвестицій. (рух по кривій) 2.будь-який фактор, що викличе приріст доходності інвестицій, змістить криву вправо, і навпаки. Так, підприємці виходять з очікуваної норми прибутку, а ця величина коливається під впливом таких чинників:а) вплив податків. При прийнятті рішень про інвестиції власники розраховують на прибуток після сплати податків, отже ­ податків Þ I ¯, і крива І рухається вниз і навпаки. Зміна податків буде мати вплив на інвестиції, але це не буде миттєво при зменшенні податків, і навпаки, при збільшенні податків інвестори миттєво припинять свою діяльність;б) обсяг ненавантаженого обладнання і величина вільних виробничих потужностей. Чим більше їх обсяг, тим величина інвестицій буде меншою. В) НТП. Розробка нової та удосконалення існуючої продукції, створення нової техніки – основний стимул для інвестування. Прискорення НТП зміщує криву інвестиційного попиту вправо, і навпаки, рівень оптимізму підприємців. Якщо вони будуть налаштовані оптимістично, то крива попиту на інвестиції зрушить вправо, і навпаки.

Оскільки основою проектів є очікування прибутків, основний капітал знаходиться в довгостроковому використанні, а отже доходність капіталовкладень буде залежати від прогнозів майбутніх продаж і майбутньої рентабельності продукції.

Д) витрати на придбання , експлуатацію, обслуговування обладнання. Збільшення витрат Þ до зменшення інвестицій, і навпаки.

Класична крива інвестиційного попиту.

Є низькоеластичною. Якщо і ¯до 0 , обсяг інвестицій не буде нескінченно високим. Так як при при інвестуванні підприємці враховують ставку відсотку та норму прибутку, але існує і ризик не відшкодувати свої інвестиції, і підприємцям треба мати ненульову норму прибутку, тому інвестиції не будуть нескінченно високим.

Див ПО времені:

З кейнсіанської т.з.

Крива заощаджень і пропозиції є нееластичною, бо заощадження є залишком від доходу;

Вирішальним фактором при визначенні обсягу заощаджень не є ставка відсотку, а доход. Припускається, що існує від’ємний зв’язок між доходом і ставкою відсотку – це спостерігається, коли сім’я матиме цільове заощадження. В цьому випадку при ­і цільова сума накопичуватиметься швидко Þ відплив заощаджень з позичкового ринку. З класичної т.з. в економіці діє гнучкий механізм ставок відсотку, з/п, цін. З кейнсіанської т.з. ціни, ставка відсотку швидше зростають ,ніж зменшуються. З класичної т.з. в економіці діє механізм саморегулювання, в кейнсіанській теорії він є не досить ефективним. Кейнсіанці звертають увагу на те, що ціна заощаджень населення і ціна заощаджень на фінансовому ринку – це різні величини, що ґрунтуються на :1. Кожній людині необхідна сума грошей для повсякденних трат; 2. Банківська система в даний період часу може пропонувати більше грошей на фінансовому ринку, ніж заощадження, що роблять д/господарства.

Чинники зрушення кривих: 1. ­ чи ¯ доходу; 2. Скорочення податків; 3. ­ чи ¯ грошової маси; 4. Очікування.

Умова рівноваги товарного ринку:

1) УAD = YAS . якщо AE= УAD , сукупні витрати це інша характеристика УAD. У = YAS, доход – інша характеристика сукупної пропозиції.

2) Тоді АЕ=У.

А) якщо до АЕ включити валові інвестиції, то АЕ=С+Іg+G+Хн, де Іg= Іn, то під величиною У розуміють валовий продукт.

Б) якщо до АЕ включити чисті інвестиції, то АЕ=С+Іn+G+Хn, під величиною У розуміють національний доход.

Сукупні витрати = національний доход

3)в розгорнутому вигляді: У=С+Іn+G+Хn. Нехай G=Хn=0, У= С+Іn, У-С= Іn S= У-С= Іn (умова рівноваги позичкового ринку).

Припустимо, що в силу деяких причин інвестиційний попит впав: ­ І0 ÞІ1. Спочатку і не встигла відреагувати, що призводить до надлишку заощаджень, тобто заощаджень більше ніж інвестицій в т.Е’ , але і¯, І­, S¯ і встановлюється рівновага в т.Е1 - з т.з класиків це відбудеться швидко і кризи не буде, адже якщо в економіці відбувається криза, то ¯ доходи, що призведе до зміщення кривої S вліво, але крива пропозиції заощаджень не рухається.

Проте криза є, адже в т.Е1 заощадження менші ,ніж були, якщо згадати, що І= S+С, І-const ,а S¯, то С­. доход теж впав, тому д/господарства С­. Висновок: підприємці зменшують інвестування, а д/господарства збільшують споживання.

У=С+Іn+G, а Хn=0, тобто чистий експорт має не інвестиційний характер (це припущення). У-С- G=Іn= S, де G-екзогенний фактор. Припустимо, що G­Þ S¯ÞІ.

Суть ефекту витіснення: збільшення державних закупок призводить до зменшення приватних інвестицій. Це витікає з того, що в графічній моделі це виглядатиме як зрушення кривої пропозиції заощаджень вліво при незмінній кривій інвестиційного попиту, що призведе до ­і , та ¯І.

Інвестиції – це усі видатки, які сприяють збільшенню обсягу капіталу в економіці країни. Інвестиції є одним із найважливіших і найбільш мінливих компонентів ВВП.

Виокремлюють три типи інвестиційних витрат.

1. Інвестиції в основні засоби підприємств – це будівлі, спорудження та устаткування, які купуються підприємствами для використання в своїй виробничій діяльності.

2. Інвестиції в житлове будівництво – включають в себе витрати на купівлю домів для проживання в них, а також домів, які купуються домовласниками для наступної здачі в оренду.

3. Інвестиції в товарно-матеріальні запаси – включають в себе ті товари, які відкладаються фірмами для збереження, включаючи сировину та матеріали, незавершене виробництво і готову продукцію.

10.Типи макроекономічних велечин (едо. екзогенні, номін. реальні, запаси та потоки, фактичні заплановані та очікувані). У макроекономiчних моделях використовують два види змiнних — ендогенні та екзогенні. Ендогеннi — це зміннi, якi модель намагається пояснити (обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції тощо). Екзогенні — це змінні, яки модель бере як дані (ставки оподаткування, державні видатки, величина пропозиції грошей тощо). Метою моделі є з’ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Макроекономічнi показники поділяють на натуральні, які вимірюють у різних фізичних одиницях, та вартiснi (грошові). Вартісні показники можуть визначатися у постійних (ціна базового року) або поточних цінах. Є абсолютні (натуральні та вартісні) і відносні показники. Особливо важливе значення у макроекономіці має Поділ показників на запасові (вимірюють кількість чого-небудь у певний момент часу) й потокові (вимірюють кількість чого-небудь за одиницю часу, здебільшого рік) та номінальні (виражають у грошах) й реальні (виміряні у фізичних одиницях: кількісні змінні – н-д, реальний ВВП; відносні ціни – реальна з/п, н-д). Запас дорівнює нагромадженим за певний період часу потокам. Потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду.

На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала обернену залежність між темпами зростання з/п та рівнем безробіття. Цю залежність назвали кривою Філіпа. По вертикалі – темпи зростання номіналь.з/п, по горизонталі – рівень безробіття. Точці, в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Ця крива не перетинає вісь ординат, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично неможливо. Що спричиняє обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям? Із наближенням економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникаютьслабини та структурні проблеми. Націрналь.ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринку праці, які відрізняються один від одного. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. В одних регіонах рівень безробіття перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричинює тут підвищення з/п, що генерує зростання цін і витрат. Отже, ціни починають зростати ще до того, як економіка досягає повної зайнятості.

Із підвищення з/п та цін починають очікувати вищої інфляції. Короткострокова крива Філіпа переміщується вгору, показуючи вищий очікуваний темп інфляції. В т.С рівень безробіття той самий, що й в т.В, але темп інфляції більший.

Нехай обсяг в-ва повертається до природного, а рівень безробіття – до його природної норми. Тепм інфляції знижується (рух від С до Е). Тепер за природного рівня безробіття темп інфляції у т.Е вищий, ніж у т.А, яка також відповідає природному рівню безробіття.

Для цього необхідно проводити політику стимулювання сукупного попиту. Але через деякий час в країні буде інфляція. Г/суб’єкти збільшують попит, тому збільшується пропозиція. Якщо ж інфляція є очікуваною, то на поведінку виробників це ніяк не впливає. Наступає такий період, коли, щоб зберегти рівень зайнятості, необхідно ще збільшити сукупний попит. Але далі населення не хоче миритись з гіперінфляцією. До влади приходить нова партія, що проводить політику, спрямовану на скорочення інфляції. Проте інфляція продовжує прискорюватись в результаті інфляційних очікувань, безробіття з’являється. В наступному році вдається скоротити темпи інфляції. Ця партія в результаті досягне відправного рівня інфляції, проте це буде супроводжуватись значним економічним спадом. На наступних виборах знову обирають попередню партію. Вона скористається інфляційними очікуваннями,тому далі виробництво розшириться, ціни зростуть мінімально, а зайнятість зросте. Реляційний період скінчиться і економіка вступить знову в період свого циклічного підйому.

Ек.цикли. У ринковий економiцi обсяг реального ВВП, реальна доходи та зайнятість то вростають, то спадають. Така зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості й доходах називають економічними коливаннями. Вони пов’язана з неоднаковим рівнем ділової активності в рiзнi періоди. Тому для характеристики економічних коливань уживають поняття діловий цикл ”, яке вiдбиває рівень ділової активності впродовж кількох чи кільканадцяти років. Але цей термін має певні недоліки. Він передбачає, що економічні коливання відбуваються регулярно i їх можна прогнозувати. Насправді вони с нерегулярними, i їх практично не можна передша чи ти з високим ступенем точності.

Економічний цикл - це період часу, який характеризується зміною економічної активності суб’єктів господарювання і включає в себе декілька фаз: 1)криза, 2)депресія, 3)піднесення (зростання), 4)бум (процвітання) – мал.43.Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). . Спад — домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, вростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель i збільшення запасів. Тому реальний ВВП починає вменшуватися. Скорочуються iнвестицiї в будівництво, малини та устаткування. Одночасно спад ас попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого дня, частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надала й зовсім звільняють, збiльшується безробiття. У фаза спаду заробітна плата може знижуватися, зменшуються прибутки ділових підприємств.

Піднесення є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з названих ознак спаду виявляться у протилежний форма: відбувається зростання ВВП i прибутків, зменшується чисельність безробітних тощо.

Некласична модель була розроблена Солоху 1960 р і отримав нобелівську премію. В цій моделі основним фактором є праця і капітал. Модель показує, що в довгостроковому періоді рівень заощадження визначає обсяг її капіталу, а отже і обсяг виробництва. В моделі Солоу пропозиція товарів описується за допомогою виробничої функції: Обсяг національного продукту залежить від обсягу капіталу та чисельності робочої сили. Ця модель передбачає, що виробничій функції притаманна постійна віддача від масштабу.

Із цього рівняння випливає, що обсяг продукції на одного працівника є функцією капіталу на одного працівника. у = У/L — обсяг продукції на одного працівника, або продуктивність праці, а k = К/L — капітал, що припадає на одного працівника, або капіталоозброєність праці. Тепер виробничу функцію можна записати як у = f(к), де f(k) = F(к,1). Використання виробничої функції, що зіставляє продуктивність праці з капіталоозброєністю, значно спрощує аналіз (див. рис. 5.1). Це виробнича функція для одного працівника, яка не переміщується зі зміною чисельності населення.

Виробнича функція для одного працівника

Нахил виробничої функції для працівника показує, який додатковий обсяг продукції можна отримати від застосування додаткової одиниці капіталу на працівника. Цей обсяг є граничним продуктом капіталу — МРК. Із рисунка 5.1 видно, що в міру зростання капіталоозброєності крива виробничої функції стає положистою. Така функція характеризується спадним граничним продуктом: кожна додаткова одиниця капіталу виготовляє менше продукту, ніж попередня. Ко